30 квітня 2021 року м. Ужгород№ 260/4351/20
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.01.2021р.):
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 11.08.2018 року по 01.12.2020 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що Наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №192 від 10.08.2018 р. сержанта ОСОБА_1 , заступника командира стрілецького взводу (резервного) 4-го стрілецького батальйону, звільненого відповідно до пп. «ї» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби в запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте станом на дату звільнення повного розрахунку проведено не було, зокрема, не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року у справі №260/1700/20, було визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно та стягнуто із Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 16859,74 грн.
З огляду на зазначене вважає, що до відповідача належить застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення такого заперечив, мотивуючи тим, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п.7 Порядку №178 здійснюється виплата грошової компенсації.
Тобто, компенсація за речове манно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №192 від 10.08.2018 р. сержанта ОСОБА_1 , заступника командира стрілецького взводу (резервного) 4-го стрілецького батальйону, звільненого відповідно до пп. «ї» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби в запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Станом на день звільнення, позивачу не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно за час проходження служби.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року у справі №260/1700/20, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України було задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно та стягнуто із Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 16859,74 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44.
На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 відповідачем 01.12.2020 р. перераховано кошти у сумі 16606,84грн.
З метою отримання компенсації за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі №260/1700/20 підтверджено право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому в силу норм ст. 78 КАС України вказана обставина не підлягає доказуванню.
Судом встановлено, що на виконання вказаного рішення суду 01 грудня 2020 року відповідачем було виплачено ОСОБА_1 , грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 16606,84 грн. Повнота виплати такої позивачем не оспорюється.
Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до відповідача відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Слід зазначити, що ні Законом Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.
Так, вказаною статтею встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В свою чергу, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не ототожнює вирішення спору в судовому порядку з фактичним виконанням роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, суд вважає, що оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, позивач має право на підставі ст. 117 КЗпП України отримати середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Так, у вказаній Поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Проте за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, при вирішенні цього питання суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Згідно п. 94.5. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищенаведене суд, при визначенні розміру належної до виплати позивачу суми середнього заробітку, виходить з розрахунку, запропонованого в Постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
На офіційному веб-сайті Національного банку України розміщені наступні відомості про середньозважену облікову ставку за кредитами: з 11.08.2018 по 06.09.2018 - 17,5% річних, з 07.09.2018 по 25.04.2019 - 18% річних; з 26.04.2019 по 18.07.2019 - 17,5% річних, з 19.07.2019 по 05.09.2019 - 17% річних, з 06.09.2019 по 24.10.2019 - 16,5% річних, з 25.10.2019 по 12.12.2019 - 15,5% річних, з 13.12.2019 по 30.01.2020 - 13,5% річних, з 31.01.2020 по 12.03.2020 - 11% річних, з 13.03.2020 по 23.04.2020- 10 % річних, з 24.04.2020 по 11.06.2020 - 8% річних, з 12.06.2020 по 23.07.2020 - 6% річних, 24.07.2020 по 03.09.2020 - 6% річних, 04.09.2020 по 22.10.2020 - 6% річних, 23.10.2020 по 01.12.2020 - 6% річних.
З огляду на суму кошті, що була несвоєчасно виплачена позивачу при звільненні, приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього, пов'язаних із такою затримкою, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, за розрахунком суду становить 5540,05 грн.
Розрахунок:
- 17,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 11.08.2018 по 06.09.2018 (27 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,05% х 27 днів = 227,60 грн.;
- 18% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 07.09.2018 по 25.04.2019 (231 день) в розмірі 16859,74 грн. х 0,05% х 231 дні = 1947,29 грн.;
- 17,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 дні) в розмірі 16859,74 грн. х 0,05% х 84 дні = 708,10 грн.;
- 17% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,05% х 49 днів = 413,06 грн.;
- 16,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,05% х 49 днів = 413,06 грн.;
- 15,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,04% х 49 днів = 330,45 грн.;
- 13,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,04% х 49 днів = 330,45 грн.;
- 11% річних/366 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) в розмірі 16859,74 грн. х 0,03% х 42 дні = 212,43 грн.;
- 10% річних/366 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) в розмірі 16859,74 грн. х 0,03% х 42 дні = 212,43 грн.;
- 8% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,02% х 49 днів = 165,22 грн.;
- 6% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 12.06.2020 по 23.07.2020 (42 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,02% х 42 днів = 141,62 грн.;
- 6% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 24.07.2020 по 03.09.2020 (42 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,02% х 42 днів = 141,62 грн.;
- 6% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 04.09.2020 по 22.10.2020 (48 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,02% х 48 днів = 161,85 грн.;
- 6% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 23.10.2020 по 01.12.2020 (40 днів) в розмірі 16859,74 грн. х 0,02% х 40 днів = 134,87 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5540,05 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
У відповідності до ч.1 ст.2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.7 КАС України: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 11.08.2018 року по 01.12.2020 року. (день фактичного розрахунку) у сумі 5540,05 грн. (п'ять тисяч п'ятсот сорок гривень п'ять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк