23 квітня 2021 рокум. Ужгород№ 260/515/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.
та осіб, які беруть участь у справі:
позивач - не з'явився;
представник відповідача - Рапіта О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), якою просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року включно та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року в розмірі 415 627,50 грн. за КВЕД2112 "грошове забезпечення військовослужбовців".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 травня 2017 року був виключений зі списків особового складу загону. Втім, на момент звільнення з військової служби та виключення з особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, відповідачем не було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Сума індексації грошового забезпечення виплачена 18 грудня 2020 року у сумі 18294,37 грн. Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач вважає, що у зв'язку з несвоєчасним проведення повного розрахунку при звільненні, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки такої виплати, а тому позивач звернувся до суду за захистом свого, як він вважає порушеного права.
Будучи належним чином повідомленим про день, час та місце судового розгляду даної справи, позивач у судове засідання 23 квітня 2021 року не з'явився, однак просив суд розглядати справу без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, з мотивів наведених у письмовому відзиві. Заперечуючи проти позову вказав на те, що індексація грошового забезпечення не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки обов'язковою обставиною настання виплати індексація грошового забезпечення являється інфляція цін. Тобто індексація грошового забезпечення не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.ст. 116 і 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. А тому, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
Заслухавши думку представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - Позивач) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 10 травня 2017 року наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 92-ос був виключений зі списків особового складу загону.
18 грудня 2020 року відповідачем на картковий рахунок позивача перераховані кошти в сумі 18294,37 грн. - індексація грошового забезпечення.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення при звільненні з військової частини протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року "Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року "Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65).
Разом з тим, як слідує із змісту рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).
Разом з тим статтею 116 та 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Правова позиція з вказаного питання висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 та №810/451/17 від 13.05.2020 року яка є обов'язковою для врахування судами інших інстанцій.
Також Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах зазначила, що "з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про що відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначено, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".
У судовому засіданні встановлено, що з 10 травня 2017 року позивача звільнено з військової служби, а 18 грудня 2020 року виплачено індексацію грошового забезпечення, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ "ПриватБанк" від 18 грудня 2020 року (а.с. 7).
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року.
Згідно з даними, які розміщені на офіційному сайті Національного банку України за адресою: "https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/" середньозважена облікова ставка за кредитами:
з 10 травня 2017 року по 25 травня 2017 року - 13%
з 26 травня 2017 року по 26 жовтня 2017 року - 12,5%
з 27 жовтня 2017 року по 14 грудня 2017 року - 13,5%
з 15 грудня 2017 року по 25 січня 2018 року - 14,5%
з 26 січня 2018 року по 01 березня 2018 року - 16,0%
з 02 березня 2018 року по 12 липня 2018 року - 17,0%
з 13 липня 2018 року по 06 вересня 2018 року - 17,5%
з 07 вересня 2018 року по 25 квітня 2019 року - 18%
з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 року - 17,5%
з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року - 17,0%
з 06 вересня 2019 року по 24 жовтня 2019 року - 16,5%
з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року - 15,5%
з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року - 13,5%
з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року - 11,0%
з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року - 10%
з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року - 8%
з 12 червня 2020 року по 18 грудня 2020 року - 6%.
Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (18294,37 грн.) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 9042,47 грн., тобто:
- 13,0% річних / 365 днів року = 0,035% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,035%) х 16 днів = 102,40 грн.;
- 12,5% річних / 365 днів року = 0,034% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,034%) х 154 дні = 957,88 грн.;
- 13,5% річних / 365 днів року = 0,036% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,036%) х 49 днів = 322,42 грн.;
- 14,5% річних / 365 днів року = 0,039% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,039%) х 42 дні = 299,46 грн.;
- 16,0% річних / 365 днів року = 0,043% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,043%) х 35 днів = 275,10 грн.;
- 17,0% річних / 365 днів року = 0,046% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,046%) х 133 дні = 1118,53 грн.;
- 17,5% річних / 365 днів року = 0,047% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,047%) х 56 днів = 481,04 грн.;
- 18,0% річних / 365 днів року = 0,049% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,049%) х 231 день = 2069,76 грн.;
- 17,5% річних / 365 днів року = 0,047% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,047%) х 84 днів = 721,56 грн.;
- 17,0% річних / 365 днів року = 0,046% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,046%) х 49 днів = 412,09 грн.;
- 16,5% річних / 365 днів року = 0,045% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,045%) х 49 днів = 403,27 грн.;
- 15,5% річних / 365 днів року = 0,042% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,042%) х 49 днів = 376,32 грн.;
- 13,5% річних / 365 днів року = 0,036% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,036%) х 49 днів = 322,42 грн.;
- 11,0% річних / 365 днів року = 0,030% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,030%) х 42 дні = 230,16 грн.;
- 10,0% річних / 365 днів року = 0,027% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,027%) х 42 дні = 207,06 грн.;
- 8,0% річних / 365 днів року = 0,021% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,021%) х 49 днів = 188,16 грн.;
- 6,0% річних / 365 днів року = 0,016% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 18294,37 грн. х 0,016%) х 190 днів = 554,80 грн.;
Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 102,40+957,88+322,42+299,46+275,10+1118,53+481,04+2069,76+721,56+412,09+403,27+36,32+322,42+230,16+207,06+188,16+554,80 = 9042,47 грн.
Таким чином, враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, що має юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 9042,47 грн.
Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Відповідно до статті 2 частини 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно достатті 90 КАС України,суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, доступність, достовірність кожного доказу окремо, на достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупність, суд дійшов висновку, що належним способом захисту є саме стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року у сумі 9042,47 грн., а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенні, з вище визначених судом підстав.
Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 229, 242-246, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року.
3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року у розмірі 9042,47 грн. (дев'ять тисяч сорок дві гривні 47 коп.).
4. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 28 квітня 2021 року.
СуддяС.А. Гебеш