Справа № 522/1470/20
Провадження № 2/522/4133/21
28 квітня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси:
під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,
за участю секретаря судового засідання Баланюк Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованності,
28 січня 2020 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованності, по якому позивач просить:
1. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) суму загального боргу за договором позики від 24 грудня 2014 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 7068, в розмірі - 353 610,46 гривень, яка складається із: основного боргу - 88 457, 55 грн.; заборгованість по відсоткам - 40861,80 грн.; пені (0,1% за день) відповідно до п. 7 договору позики - 95434, 64 грн.; пені (3% річних) відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України - 15 052.13 грн.; відшкодування інфляції, відповідно ст. 265 Цивільного кодексу України - 113 804.34 грн.
2. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 46 389,54 грн.
3. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 4000,00 грн.
4. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн. (а.с. 2-13).
Позов направлений до суду поштовим відправленням 24 січня 2020 року (а.с. 26)
Позивач мотивує вимоги тим, що 24 грудня 2014 року між ним та відповідачем було укладено Договір Позики. Відповідно до Договору позики, Позикодавець передав у встановлений строк у власність відповідачу грошову суму у розмірі 118 276,81 грн., що еквівалентно 7500,00 доларів США 00 центів. ОСОБА_1 виконав всі свої зобов'язання за вказаним договором та надав у встановлений договором строк, обумовлену суму позики, що підтвердив розписками від 24.01.2015 року та 20.03.2015 року. За домовленістю сторін позика була видана під 18 % річних, які відповідач зобов'язався сплатити позивачу до 25.01.2017 року та сторони передбачили у Договорі, що відповідач зобов'язаний повернути суму позики в гривні, але в доларовому еквіваленті суми позики на день повернення такої. В порушення вимог договору та закону відповідач не повернув грошові кошти своєчасно так і в повному обсязі, а тому повинен повернути заборгованість з нарахованими згідно закону штрафними санкціями.
27 березня 2020 року до суду надійшов письмовий відзив відповідача на позов, в якому зазначає, що п. 3 Договору є нікчемним через те, що позикодавець в розріз з діючим законодавством зазначив процентну ставку в розмірі 18 % річних, що є прибутком з якого повинен бути сплачений податок; строки звернення з позовом до суду позивачем не дотримано; відповідачем виконані свої зобов'язання за договором позики в повному обсязі доказом чого є копії квитанцій ПАТ «Укрпошта» на ім'я « ОСОБА_4 »; не надано доказів завдання позивачу моральної шкоди (а.с. 89?98).
Також представником відповідача надана заява про застосування строків позовної давності в якій зазначає, що позов поданий за спливом загального та спеціального строку позовної давності (а.с. 102?109).
11 лютого 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив представника ОСОБА_1 по якому зазначив, що нікчемність правочину не є предметом позову; договір позики укладений на суму яка перевищує 850 грн., тому положення безпроцентного договору позики згідно до п. 1 ч. 2 ст. 1048 ЦПК України в даному випадку однозначно не застосовується; в законодавстві та договорі встановлена презумпція оплатності позики; поштових переказів ОСОБА_1 не отримував і доказів отримання таких немає, а згідно договору борг повинен бути повернутий готівкою (а.с. 126?133).
02 березня 2021 року до суду повторно надійшли заперечення представника відповідача (а.с. 148-157)Учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
28 квітня 2021 року до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Просить заяву про збільшення позовних вимог залишити без розгляду, розглядати справу за редакцією первісного позову.
В запереченнях представника відповідача на позов від 02 березня 2021 року зазначено, що він повідомлений про розгляд справи 28.04.2021 року. Також, в заяві від 20.07.2020 року представником відповідача зазначено, що всі судові засідання відносно даної справи в подальшому провести без участі відповідача та його представника (а.с. 56).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні правовідносини.
Матеріалами справи встановлено, що 24 грудня 2014 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено Договір Позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М., зареєстровано в реєстрі за № 7068 (а.с. 14-15).
Відповідно пункту 1 Договору Позики Позикодавець ( ОСОБА_1 ) передає у встановлений строк у власність Позичальнику ( ОСОБА_5 ) грошову суму у розмірі 118 27 (сто вісімнадцять тисяч двісті сімдесят шість) гривень 81 копійка, що еквівалентно 7500 (сім тисяч п'ятсот) доларів США 00 центів за офіційним курсом встановленим Національним банком України на день підписання цього Договору.
Відповідно до п. 2 Договору, позичальник зобов'язався повернути готівкою суму позики до двадцять п'ятого січня дві тисячі сімнадцятого року включно.
Згідно до п. 3 Договору, позикодавець зобов'язується передати позичальнику суму позики, зазначену в п. 1 цього Договору, частинами відповідно до наступного графіку:
- до 25.01.2015 року - грошову суму в розмірі 59 138,41 грн.;
- до 25.03.2015 року - грошову суму в розмірі 59 138,41 грн.
За домовленістю сторін позика видається під 18 % річних, які позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю до 25.01.2017 року.
Згідно до розписок від 24.01.2015 року та 20.03.2015 року, ОСОБА_1 виконав зобов'язання за вказаним договором та надав у встановлений договором строк, обумовлену суму позики, про що свідчить розписки від 24 січня 2015 року та 20 березня 2015 року (а.с. 16 ).
Факт отримання грошових коштів в розмірі та порядку, які встановлені за договором підтверджений представником відповідача, про що зазначено у письмових запереченнях.
Згідно правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Щодо зобов'язань за договором позики.
Згідно до п. 14 Договору відповідач зобов'язаний повернути суму позики в гривні, але в доларовому еквіваленті суми позики на день повернення такої за офіційним курсом Національного банку України.
Позичальник прийняв на себе зобов'язання повернути готівкою суму позики до 25 січня 2017 року включно. Місце виконання зобов'язань щодо повернення позики - місто Київ (п. 2 Договору).
Позивач зазначає, що грошові кошти частково повернені Позикодавцю, а саме: 04.12.2018 року в розмірі 50 000 гривень, що еквівалентно на момент повернення суми позики 1774,93 доларів США (1 долар США = 28,17 гривень) та 31.05.2019 року в розмірі 50 000 гривень, що еквівалентно на момент повернення суми позики 1860,81 доларів США (1 долар США = 26,87 гривень).
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо виконання ОСОБА_2 зобов'язань відносно договору позики, заперечення відповідача з цього приводу не підтверджені належними та допустимими доказами.
Надані відповідачем копії квитанцій не можуть бути беззаперечним доказом того, що позивач отримав грошові кошти в сумі 179 812 гривень. Зазначені квитанції не містять відомості щодо отримання позивачем грошових коштів, а тільки свідчать про направлення відповідної суми на поштове відділення, по-друге, в квитанції відсутня ідентифікація особи, якій направляються кошти (ПІБ, ІПН), що робить неможливим встановлення особи, навіть у разі отримання таких коштів. Крім цього, згідно до умов договору, позика повинна бути повернута готівкою.
Судом оглянуто оригінали розписки від 24 січня 2015 року та розписки від 20 березня 2015 року, які надані представником позивача. Розписки не містять зазначення про повернення оспорюваних сум.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18.
Отже, відповідачем порушено вимоги договору щодо строку виконання грошового зобов'язання, оскільки не повернув кошти в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В порядку ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно умов договору й вимог Цивільного кодексу. За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ч.ч. 1, 4 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Щодо сплати процентів.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена і у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.07.2014 по справі № 6-36цс14, у якій зазначено, що у ч. 1 ст. 1048 ЦК України установлено презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Також, аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/11028/14-ц, Постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 357/4438/16-ц, у яких акцентується увага про презумпцію оплатності позики.
В договорі було встановлено відсоток за користування грошовими коштами ОСОБА_1 у розмірі 18 % річних від суми позики, тобто 0,049 % за кожен день користування грошовими коштами, що відповідає вимогам закону та договору.
В порушення вказаних умов законодавства та умов договору, відповідач повернув суму позики не в повному обсязі, оскільки еквівалент виплаченої ним суми у гривнях не відповідає сумі, яка б становила 7 500,00 доларів США, а становить тільки 3635,74 доларів США.
Статтею 1 протоколу № 1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.2007 по справі «Воловік проти України» (п. 67) зазначив, що поняття «власність», яке передбачене першою частиною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно (наприклад заборгованість), можуть також розглядатись як «право на власність» та відповідно як «власність» для цілей цієї статті (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia ), [GC], N 44912/98, п. 52, ECHR 2004-IX, та рішення "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" і Стратіс Андреадіс проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stratis Anreadis v. Greece), від 9 грудня 1994 року, Серія А, № 301-B, ст. 84, п. 59).
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума основного боргу за договором позики від 24 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М., який зареєстровано в реєстрі за № 7068 в розмірі 88 457, 55 гривень та заборгованість по відсоткам 40 861,80 гривень, а всього 129 319 (сто двадцять дев'ять тисяч триста дев'ятнадцять) гривень 35 копійок.
Щодо застосування штрафних санкцій.
Пунктом 7 Договору було передбачено виплату позичальником пені в розмірі 0,1 % від загальної суми позики за кожен день прострочення, що також враховується при розрахунку заборгованості відповідача.
Строк виконання зобов'язань за договором визначений 25 січня 2017 року.
За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Отже, враховуючи, що строк позовної давності сплив і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у задоволені вимог про стягнення пені (0,1% за день) відповідно до п. 7 договору позики та пені (3% річних) у зв'язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Позивач просить суд також відшкодувати моральну шкоду, заподіяну відповідачем у зв'язку з невиконанням умов договору у розмірі 46389 грн. 54 коп.
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Правовідносини сторін випливають з договірних відносин.
Отже, суд не приймає до уваги посилання позивача щодо покладення обов'язку на відповідача відшкодувати моральну шкоду, оскільки правила статті 1167 ЦК України на спірні відносини не поширюється, оскільки регулює позадоговірні (деліктні) відносини.
Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Правовідносини, що виникли з приводу надання позики регулються положеннями Цивільного кодексу України.
В контексті практики Європейського суду з прав людини варто зазначити, що справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ з урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.
При таких обставинах, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 46389 гривень 54 копійок, тому у задоволені цих вимог необхідно відмовити.
Щодо судових витрат.
Згідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1293 (одна тисяча двісті девяносто три) гривні 20 копійок.
Керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 263, 28-281 Цивільного процесуального кодекса України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованності задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики від 24 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М., який зареєстровано в реєстрі за № 7068 в розмірі 129 319 (сто двадцять дев'ять тисяч триста дев'ятнадцять) гривень 35 копійок (сума основного боргу - 88 457, 55 гривень, заборгованість по відсоткам - 40 861,80 гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1293 (одна тисяча двісті девяносто три) гривні 20 копійок.
У задоволені решти вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30 квітня 2021 року.
Суддя Р.Д. Абухін
28.04.21