29 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 913/345/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - Хромов О.І., адвокат (довіреність від 25.01.2021 №47),
відповідача - акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» - Демидас Д.А., адвокат (довіреність від 29.12.2020 №42),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Будник К.А., адвокат (довіреність від 07.10.2020 №14-184),
третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача:
товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Східенерго» - Ліневич Л.В., адвокат (довіреність від 30.12.2020 № 71/ВЭ/2021),
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з'явився,
розглянувши матеріали касаційних скарг акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
на рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2020 (суддя Зюбанова Н.М.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 (головуючий суддя: Попков Д.О., судді: Пушай В.І., Стойка О.В.)
у справі № 913/345/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» )
до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» (далі -АТ «ОГС «Луганськгаз»),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України»),
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Східенерго» (далі - ТОВ «ДТЕК Східенерго»); Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Комісія),
про стягнення 295 335 863,77 грн.
ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до АТ «ОГС «Луганськгаз» про стягнення заборгованості за обсягами негативних добових небалансів за договором транспортування природного газу, що виникли у лютому-березні 2020 року в сумі 286 369 648,34 грн., а також 6 582 657,49грн. пені, 1 118 846,99грн. 3% річних та 1 264 710,95грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови укладеного договору транспортування природного газу в частині несплати негативних щодобових небалансів за лютий - березень 2020 рік, які виникли внаслідок несанкціонованих відборів з газорозподільної системи АТ «ОГС «Луганськгаз» природного газу споживачами, оскільки в них у зазначені періоди не було жодного постачальника природного газу. У зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань з оплати негативних щодобових небалансів за лютий та березень 2020 року позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нарахував річні від простроченої суми , інфляційні втрати та пеню.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 15.06.2020, зокрема, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - АТ«НАК «Нафтогаз України».
Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.07.2020, зокрема, залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ «ДТЕК Східенерго» та Комісію.
Рішенням господарського суду Луганської області від 21.10.2020 у справі № 913/345/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2021, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, вказав на те, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав, на які він посилається, заявляючи свої позовні вимоги. При цьому місцевий господарський суд, врахувавши умови договору, норми Кодексу газотранспортної системи, Кодексу газорозподільчої системи, розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.09.2019 № 921-р, постанову Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867, дійшов висновку, що, оскільки в спірних правовідносинах АТ «НАК «Нафтогаз України» не мало правових підстав для виключення виробника теплової енергії ТОВ «ДТЕК Східенерго» з Реєстру постачальника із спеціальними обов'язками, відбір газу ТОВ «ДТЕК Східенерго» у лютому-березні 2020 року не можна вважати несанкціонованим, тобто таким, що здійснений з порушенням вимог чинного законодавства, що виключає відповідальність відповідача -АТ«ОГС «Луганськгаз» як оператора газорозподільної системи.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 03.03.2021 АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило суд виключити з оскаржуваних судових рішень висновки щодо відсутності у АТ «НАК «Нафтогаз України» правових підстав для виключення ТОВ «ДТЕК Східенерго» з Реєстру постачальника із спеціальними обов'язками АТ «НАК «Нафтогаз України», а також висновки про те, що відбір газу ТОВ «ДТЕК Східенерго» у лютому - березні 2020 року не можна вважати несанкціонованим.
Вказану касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права (частини третьої статті 2, статті 236 та частини другої статті 237 ГПК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, від 22.03.2018 у справі № 904/2092/17, від 04.04.2018 у справі № 904/5094/17 та від 19.02.2019 у справі № 925/1477/17. Крім того, без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (приписи статті 50 ГПК України), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 та без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (приписи статті 16 Цивільного кодексу України), викладеного у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17.
Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 03.03.2021 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» так само звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить Суд скасувати оскаржувані судові акти та ухвалити нове рішення, яким у повному обсязі задовольнити позовні вимоги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» .
Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України, мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (положення частини другої статті 237 ГПК України), викладених у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 922/536/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/994/18. Крім того, зазначає про порушення судами норм процесуального права, а саме статей 14, 42, 73-79, 86 та частини другої статті 237 ГПК України.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 19.03.2021, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» у справі № 913/345/20, розгляд касаційної скарги призначено на 29.04.2021.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 19.04.2021, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у справі № 913/345/20 та вирішено розглядати зазначену касаційну скаргу, відповідно до вимог статті 173 ГПК України, спільно зі скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України», призначеною на 29.04.2021.
ТОВ «ДТЕК Східенерго» у відзиві на касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість.
ТОВ «ДТЕК Східенерго» у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість.
АТ «ОГС «Луганськгаз» у відзиві на касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» просило відмовити в її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
АТ «ОГС «Луганськгаз» у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» просило відмовити в її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у відзиві на касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» просило скаргу задовольнити, судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Дослідивши доводи касаційних скарг і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 913/345/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Надаючи оцінку доводам АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» стосовно неврахування судами попередніх судових інстанцій висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, Суд зазначає таке.
Верховний Суд відхиляє помилкові доводи АТ «НАК «Нафтогаз України» про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 913/345/20 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, від 22.03.2018 у справі № 904/2092/17, від 04.04.2018 у справі № 904/5094/17 та від 19.02.2019 у справі № 925/1477/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, оскільки: предмет та підстави позовів у зазначених справах і у справі № 913/345/20, правове регулювання спірних відносин та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Так, у справі, що розглядається, судами, зокрема, встановлено:
- предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за обсягами негативних добових небалансів за договором транспортування природного газу, що виникли у лютому-березні 2020 року в сумі 286 369 648,34 грн., а також 6 582 657,49 грн. пені, 1 118 846,99 грн. 3% річних та 1 264 710,95 грн. інфляційних втрат;
- правове регулювання спірних правовідносин здійснювалось Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом газотранспортної системи, Кодексом газорозподільчої системи, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2019 № 921-р та постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867;
- згідно з обов'язковим, у силу приписів статті 117 Конституції України, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2019 № 921-р у розглядуваному випадку уповноважений суб'єкт регламентації розглядуваних правовідносин: встановив обов'язок для АТ «НАК «Нафтогаз України» разом з позивачем та відповідачем забезпечити протягом опалювального періоду 2019/20 року безперебійне постачання природного газу виробнику теплової енергії - ТОВ «ДТЕК Східенерго» в рамках виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню в необхідних обсягах; заборонив відповідачеві відключення та обмеження енергопостачання об'єктів теплопостачальних та теплогенеруючих організацій від системи розподілу газу в опалювальний період 2019/20 року нижче технологічного мінімуму споживання природного газу;
- що дотримання означених вимог Урядом не поставлено у залежність від ступеню виконання споживачем обов'язків з розрахунків за спожитий природний газ, на відміну від змісту пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867, що вказує на визначення Державою в розглядуваному випадку відповідного балансу приватних і публічних інтересів.
Суди, врахувавши умови договору, норми Кодексу газотранспортної системи, Кодексу газорозподільчої системи, розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.09.2019 № 921-р, постанову Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867, дійшли висновку, що, оскільки в спірних правовідносинах АТ «НАК «Нафтогаз України» не мало правових підстав для виключення виробника теплової енергії ТОВ «ДТЕК Східенерго» з Реєстру постачальника із спеціальними обов'язками, відбір газу ТОВ «ДТЕК Східенерго» у лютому-березні 2020 року не можна вважати несанкціонованим, тобто таким, що здійснений з порушенням вимог чинного законодавства, що виключає відповідальність відповідача - АТ«ОГС «Луганськгаз» як оператора газорозподільної системи.
Отже, зі змісту оскаржуваних рішень у справі, яка розглядається, вбачається, що судами попередніх інстанцій надано вмотивовану оцінку дії нормативно-правових актів (зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.09.2019 № 921-р та постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867) та їх впливу на обставини спірних правовідносин сторін, які підлягали встановленню в даній справі.
Відповідно до статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відхиляються посилання скаржника ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на правові висновки Верховного Суду у справах № 922/536/18 та № 922/994/18, якими, зокрема, встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, враховуючи, що суди попередніх інстанцій в справі, яка розглядається, за межі позовних вимог не виходили та прийняли рішення в рамках предмета та підстав заявленого позову, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для вирішення спору в спірних правовідносинах, з наданням оцінки аргументам учасників справи, в тому числі і тим, які були наведені ТОВ «ДТЕК Східенерго» -- третьою особою на стороні відповідача.
З огляду на викладене, а також те, що позивач у відповіді на відзив посилався на те, що договір транспортування природного газу від 31.12.2019 № 1910000182 укладений належним чином та, оскільки після закінчення строку, встановленого законодавством для припинення (обмеження) розподілу природного газу споживачам, АТ «ОГС «Луганськгаз» не було вжито відповідних заходів з припинення (обмеження) у встановленому порядку розподілу природного газу ТОВ «ДТЕК Східенерго», алокація фактичних обсягів споживання природного газу таких споживачів на виконання вимог пункту 5 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС було здійснено на АТ «ОГС «Луганськгаз», то Верховний Суд вважає за потрібне зазначити про необхідність відрізняти оцінку судом певних обставин від встановлення судом юридичних фактів та, відповідно, про помилковість посилання скаржника - АТ «НАК «Нафтогаз України» на постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/6642/18, в якій вимога про визнання права на споживання природного газу оцінювалася судами з точки зору належності обраного позивачем способу захисту та в якій Верховний Суд погодився з висновками місцевого господарського суду, що вимога визнати за позивачем право використання помісячно у конкретному обсязі природного газу , який вже спожито і якого не існує, а договорами поставки газу передбачено перехід права власності на природний газ до споживача після підписання актів приймання передачі, є вимогою про встановлення юридичного факту, а тому не підлягає задоволенню в господарському процесі. В зазначеній справі (№ 910/6642/18) Верховний Суд вказав, що висновку про те, чи існувало у позивача право на споживання газу на певних умовах у визначений період у минулому, суд може дійти, розглядаючи спір, зокрема за вимогою спрямованою на ефективний захист прав або законних інтересів позивача, які можуть бути реалізовані.
Враховуючи викладене, а також відсутність у справі № 913/345/20 вирішення судом вимог про встановлення юридичного факту, а лише здійснення судами оцінки відповідних обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень при розгляді позовних вимог у даній справі, Верховний Суд відхиляє аргумент скаржника АТ «НАК «Нафтогаз України» щодо неврахування судами правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, про неможливість покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-яких матеріально-правових обов'язків, а також установлення чи захисту їх прав, тобто винесення рішення або ухвали суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
Крім того, оцінюючи подібність правовідносин у справі, яка розглядається, та в справах, на які посилаються скаржники, Верховний Суд зазначає таке.
Так, у справі № 904/2092/17 суди розглядали позов про визнання протиправними дій з направлення повідомлень/актів про припинення газопостачання та вимоги відновити газопостачання, що припинене з підстав відсутності підтвердженої номінації на природний газ у заявленому періоді. Правові висновки в зазначеній справі сформовано судом з огляду, в тому числі, на Порядок пооб'єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам (крім населення), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 № 1687, та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р «Деякі питання опалювального сезону 2016/17».
У справі № 911/653/17 предметом спору є суми компенсації Оператору ГРМ (позивачу) вартості небалансу природного газу через несанкціонований відбір природного газу, де самостійною та достатньою підставою для відмови у позові було встановлення судами відсутності усіх необхідних умов для покладення обов'язку щодо компенсації позивачу вартості небалансу природного газу, з урахуванням чого Верховний Суд дійшов висновку, що порядок виконання відповідачем та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» виходить за межі предмета дослідження даного спору. В зазначеній справі суди застосували до спірних правовідносин, зокрема, приписи Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758.
У справі № 904/5094/17 позовні вимоги заявлено про зобов'язання відновити газопостачання, яке припинено на підставі актів про припинення газопостачання.
У справі № 910/23369/17 предметом позову є розірвання договору поруки.
У справі № 910/6642/18 позов заявлено про визнання за позивачем права на споживання природного газу.
У справі № 910/17792/17 предметом спору є визнання недійсними рішення і наказу щодо визнання знака добре відомим в Україні та зобов'язання вчинити дії.
У справі № 922/536/18 предметом спору є стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок, а у справі № 922/994/18 позов поданий про спонукання до укладення договору.
Натомість у справі, яка розглядається, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за обсягами негативних добових небалансів за договором транспортування природного газу, що виникли у лютому-березні 2020 року в сумі 286 369 648,34 грн., а також 6 582 657,49 грн. пені, 1 118 846,99 грн. 3% річних та 1 264 710,95 грн. інфляційних втрат.
Таким чином, предмет та підстави позовів у зазначених справах є різними зі справою, що розглядається, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.
Аналіз змісту наведених вище постанов, дає підстави для висновку, що визначальна відмінність предмета, підстав позову та правового регулювання у даній справі та у постановах Верховного Суду, на які посилається АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», так само як і неподібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дають підстав для касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Крім того, справи № 925/1477/17 (постанова в якій прийнята за іншого нормативно-правового регулювання під час дії Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758), № 922/536/18 та № 910/17792/17 Верховним Судом направлені на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку у таких справах. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично - доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в них судами обставин і доказів у справах, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в них (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 916/1886/18 та від 26.05.2020 зі справи № 922/2776/19).
Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилалися скаржники (АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України») у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 913/345/20.
Згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зі змісту касаційної скарги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» вбачається, що останнє зазначає про порушення судами норм процесуального права, а саме, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, тим самим порушивши вимоги частини другої статті 237 ГПК України.
Проте вказані доводи скаржника фактично зводяться до здійснення касаційним судом переоцінки встановлених судами обставин, а суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас апеляційний господарський суд при здійсненні перегляду рішення суду першої інстанції вже надавав оцінку вказаним доводам скаржника, з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Отже, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме приписів статей 14, 42, 73-79, 86 та частини другої статті 237 ГПК України у прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах «Ейрі проти Ірландії», п.24, Series A № 32, та «Гарсія Манібардо проти Іспанії», заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 913/345/20.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 913/345/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя Т. Малашенкова
Суддя В. Селіваненко