Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/683/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Ломоносова, буд. 23; код ЄДРПОУ: 38076191)
до Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Перемоги, буд. 4, нежитлове примішення №1; код ЄДРПОУ: 26420886)
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
02.03.2021 Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит", в якій просить суд стягнути з Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит" заборгованість в сумі 8431,58 грн., з яких сума основного боргу у розмірі 7 284,76 грн., пеня у розмірі 441,19 грн., 3% річних у розмірі 240,63 грн., сума інфляційних втрат у розмірі 464,99 грн., а також судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання теплової енергії №246 від 29.06.2012 в частині оплати спожитої теплової енергії в повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.03.2021 прийнято позовну заяву (вх.№683/21 від 02.03.2021) Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/683/21. Визначено, розгляд справи №922/683/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України) з урахуванням п.4 Прикінцевих положень ГПК України. Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
19.03.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від голови правління Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит" надійшов відзив (вх.№6316 від 19.03.2021), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що спілка частково не визнає позовні вимоги позивача. В частині позову, яка стосується заборгованості (сума основного боргу) за послуги постачання теплової енергії за січень 2021 рік в розмірі 260,32 грн. відповідач погоджується. Стверджує, що зазначена заборгованість оплачена відповідачем в повному обсязі та докази оплати додає до відзиву. В іншій частині позову не погоджується в повному обсязі.
Також зазначив, що опалювальна площа офісу відповідача складає 52,4 кв.м., а не 60,3 кв.м. (загальна площа), що підтверджується технічним паспортом приміщенням офісу. Про зазначені вище дані позивачу було відомо до моменту укладення договору №246 від 29.06.2012. Договір був укладений в тому числі з урахуванням та на підставі даних про площу з технічного паспорта приміщення спілки, розмір опалювальної площі з тих пір не змінився. Паспорт виготовлений 18.03.2008. Як стверджує відповідач, доказами, що підтверджують зазначені обставини і які були відомі позивачу, але про них він умовчав у своєму позові, є переписка між сторонами цьому спорі. На думку відповідача, нарахування плати за послуги теплопостачання позивачем за період лютий 2017 року - січень 2020 року були помилковими (враховували більший розмір площі), а різниця в сумі 7024.44 грн. є безпідставно отриманими грошовими коштами. Також, відповідач надає копії фотографій офісу приміщення із яких, як зазначає відповідач, вбачається, що «Тамбур» (7.9 кв.м. Експлуатація технічного паспорту) не обладнаний опалювальними приладами, на відміну від інших приміщень офісу.
Разом з цим, відповідач на підтвердження своєї правової позиції посилається на постанову КАС Верховного Суду від 11 грудня 2018 року по справі №826/19299/15.
24.03.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від голови правління Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит" з супровідним листом (вх.№6743 від 24.03.2021) надано докази направлення раніше поданого відзиву на адресу позивача.
29.03.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від директора Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області надійшла відповідь на відзив (вх.№7096 від 29.03.2021). зазначає, що твердження відповідача про помилковість здійснення нарахувань за період з лютого 2017 року по січень 2020 року є безпідставними. Вважає, що укладення договору про постачання теплової енергії №246 від 29.06.2012 сторонами з проставленням підписів уповноважених представників сторін та печаток юридичних осіб, за відсутності протоколу розбіжностей, свідчить про досягнення згоди сторін щодо усіх його істотних умов. На думку позивача, підтвердженням зазначеного також є виконання відповідачем зобов'язань по оплаті спожитої теплової енергії в період з червня 2012 року по вересень 2019 року.
05.04.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від голови правління Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит" надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№7686 від 05.04.2021). Зазначив, що претензії у відповідача щодо помилкового розміру площі приміщення офісу відповідача виникли тоді, коли була виявлена помилка. Відповідач заявив свої вимоги про перерахунок в межах існуючих строків позовної давності.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Комунальне підприємство «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, згідно п.1.1 Статуту, створене Лозівською міською радою Харківської області в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності відповідно до рішення Лозівської міської ради Харківської області №597 від 23.03.2012. Необхідність створення підприємства викликана потребою у підвищенні ефективності використання майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Лозова Харківської області, а також потребою у забезпеченні всіх категорій споживачів тепловою енергією, гарячою водою та іншою продукцією, роботами, послугами.
29.06.2012 між Кредитною спілкою "Лозівський взаємний кредит" (споживач) та Комунальним підприємством «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області (енергопостачальна організація) укладено договір про постачання теплової енергії №246 (надалі - Договір) (а.с.8--9 т.1).
Відповідно до п.1. Договору, за цим договором енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно додатка 1а, 1б до цього договору у вигляді гарячої води або водяної пари на такі потреби: опалення та вентиляцію, гаряче водопостачання та технологічні потреби (п.2.1.Договору).
Відповідно до п.3.2. Договору, споживач зобов'язався, зокрема:
- дотримуватись кількості споживання теплової енергії на кожну із потреб в обсягах, які визначені в додатку 1а, не допускаючи їх перевищення. (Додержуватися затверджених договірних значень максимального теплового навантаження за кожним параметром, в обсягах, які визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення.);
- виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором. У разі відмови споживача від послуг, що надає енергопостачальна організація протягом опалювального періоду він повинен сплачувати платежі за заявлене/затверджене в Договорі теплове навантаження до кінця опалювального періоду. Щомісячно до 20-го числа наступного місяця виконувати звірку розрахунків з підписанням акту;
- своєчасно повідомляти енергопостачальну організацію про всі об'єкти тепло споживання, підключені до теплових мереж споживача (найменування, максимальні теплові навантаження, обсяги теплоспоживання, займана площа орендарів, тощо) та про їх зміну не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій;
- дотримуватись умов та порядку припинення подачі теплової енергії які передбачені правилами користування тепловою енергією, додатком 3 та іншими нормативними актами.
Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів, діючих на період постачання теплової енергії, на підставі показань приладів комерційною обліку теплової енергії, а при їх відсутності - виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень (п.6.1.Договору).
Відповідно до п.6.2. Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.
Споживач за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням, самостійно, сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі додатку 1а до Договору кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п.6.3.Договору).
Якщо споживач розраховується за показанням приладів обліку:
- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення додатково сплачується споживачем не пізніше 28-го числа поточного місяця;
- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків зараховується на наступний місяць (п.6.4.Договору).
Для споживачів, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається розрахунковим методом згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячних фактичних температур навколишнього повітря і теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації, та втрат тепла в мережах споживача. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується, або зараховується (у разі переплати) на наступний розрахунковий період не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим (п.6.5.Договору).
Як вбачається із Додатку №1 до договору про постачання теплової енергії №246 від 29.06.2012 позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, розташованого за адресою: вул. Перемоги, буд. 4, загальною площею 60,3 кв.м. (а.с.10 т.1).
Додатком №2 до договору про постачання теплової енергії №246 від 29.06.2012 визначено схему теплотраси, що перебуває на балансі споживача та умови при пинення подачі теплової енергії (а.с.11 т.1).
Як стверджує позивач, останній свої зобов'язання за Договором виконав повністю, за період з жовтня 2019 року до січня 2021 року поставив відповідачу потрібний йому обсяг теплової енергії. Проте, відповідач свої зобов'язання по оплаті спожитої теплової енергії не виконав в повному обсязі. Станом на 01.02.2021 заборгованість відповідача за Договором склала 7 284,76 грн.
На підтвердження зазначено позивач посилається на дані будинкового приладу обліку теплової енергії та акти постачання теплової енергії, які були повернені з відміткою.
Як стверджує позивач, претензій чи скарг щодо постачання теплової енергії з боку відповідача з жовтня 2019 року до січня 2021 року не надходило.
Дослідивши надані позивачем акти постачання теплової енергії судом встановлено наступне.
- 30.11.2019 Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та Кредитна спілка "Лозівський взаємний кредит" склали акт №0246, відповідно до якого Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області згідно умов договору №246 від 29.06.2012 на листопад 2019 року поставило теплову енергію Кредитній спілці "Лозівський взаємний кредит" в кількості 1,25244 Гкал на загальну суму 2 922,38 грн. Даний акт підписано представниками та засвідчено печатками сторін без жодних зауважень та заперечень (а.с.13 т.1);
- 31.12.2019 Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та Кредитна спілка "Лозівський взаємний кредит" склали акт №0246, відповідно до якого Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області згідно умов договору №246 від 29.06.2012 на грудень 2019 року поставило теплову енергію Кредитній спілці "Лозівський взаємний кредит" в кількості 1,48558 Гкал на загальну суму 3 466,38 грн. Даний акт підписано представниками та засвідчено печатками сторін без жодних зауважень та заперечень (а.с.12 т.1);
- 31.01.2020 Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та Кредитна спілка "Лозівський взаємний кредит" склали акт №0246, відповідно до якого Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області згідно умов договору №246 від 29.06.2012 на січень 2020 року поставило теплову енергію Кредитній спілці "Лозівський взаємний кредит" в кількості 1,46457 Гкал на загальну суму 3 417,35 грн. Даний акт підписано представниками та засвідчено печатками сторін без жодних зауважень та заперечень (а.с.12 т.1);
- 29.02.2020 Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та Кредитна спілка "Лозівський взаємний кредит" склали акт №0246, відповідно до якого Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області згідно умов договору №246 від 29.06.2012 на лютий 2020 року поставило теплову енергію Кредитній спілці "Лозівський взаємний кредит" в кількості 1,11627 Гкал на загальну суму 2 604,65 грн. Даний акт підписано представниками та засвідчено печатками сторін без жодних зауважень та заперечень (а.с.12 т.1);
- 31.03.2020 Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та Кредитна спілка "Лозівський взаємний кредит" склали акт №0246, відповідно до якого Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області згідно умов договору №246 від 29.06.2012 на березень 2020 року поставило теплову енергію Кредитній спілці "Лозівський взаємний кредит" в кількості 1,78638 Гкал на загальну суму 1 834,90 грн. Даний акт підписано представниками та засвідчено печатками сторін без жодних зауважень та заперечень (а.с.12 т.1);
- 30.11.2020 Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та Кредитна спілка "Лозівський взаємний кредит" склали акт №0246, відповідно до якого Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області згідно умов договору №246 від 29.06.2012 на листопад 2020 року поставило теплову енергію Кредитній спілці "Лозівський взаємний кредит" в кількості 0,88559 Гкал на загальну суму 2 088,10 грн. Даний акт підписано представниками та засвідчено печатками сторін без жодних зауважень та заперечень (а.с.13 т.1).
Як стверджує позивач, з метою врегулювання питання щодо сплати відповідачем заборгованості за Договором, йому неодноразово надсилались повідомлення, та попередження. На теперішній час відповідачем заборгованість не погашена, що змушує позивача звертатися до суду за захистом порушеного права.
В свою чергу відповідач визнає заборгованість в розмірі 260,32 грн. та на підтвердження оплати зазначеної заборгованості надає платіжне доручення №177 від 16.03.2021 на суму 260,32 грн. з призначенням платежу "оплата за теплову енергію у січні 2021 року зг. рах.№246 від 11.01.2021 у т.ч. ПДВ 20%-43,39 грн.".
З іншою частиною позовних вимог відповідач не погоджується. Стверджує, що опалювальна площа офісу відповідача складає 52,4 кв.м., а не 60,3 кв.м. та на підтвердження зазначеного надає технічний паспорт приміщення офісу по вул. Перемоги, 34 нежитлове приміщення 1.
Так, відповідач 29.01.2020 разом із листом вих.№29/01 надіслав позивачу копію вищезазначеного технічного паспорту та просив позивача звернути увагу на те, що опалювальна площа складає 52,4 кв.м., у зв'язку із чим просив зробити перерахунок за послуги теплопостачання за попередні періоди та у подальшому нараховувати на площу 52,4 кв.м.
04.02.2020 позивач листом вих.№170 повідомив відповідача, що нарахування за послуги теплопостачання на опалювальну площу 52,4 кв.м. буде проводитися з дня подачі технічної документації, а саме з 29.01.2020.
11.02.2020 відповідач не погоджуючись з відповіддю позивача, листом вих.№11/02 від 11.02.2020 просив позивача зробити перерахунок за послуги теплопостачання за період з лютого 2017 року по січень 2020 року.
18.05.2020 позивач листом вих.№б/н пропонував відповідачу розглянути додаткову угоду до Договору №246 від 29.06.2012 із зміною площі з 01.01.2020, тобто з моменту звернення.
17.08.2020 позивач звернувся до відповідача з попередженням про погашення заборгованості за теплову енергію у розмірі 7 024,44 грн.
19.08.2020 відповідач листом вих.№19/08 повідомив позивача про те, що за даними Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит" заборгованість за теплову енергію відсутня.
Також, відповідач на підтвердження розміру опалювальної площі надав фотокопії приміщення.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (пункт 1 Правил).
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Згідно з пунктом 4 Правил - користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.
Пунктом 14 Правил передбачений обов'язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 12 цього Закону визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, станом на момент укладання договору), розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п.23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Положення ст.19 Закону України «Про теплопостачання» передбачає обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; ліквідацію наслідків аварії.
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ст.25 Закону України «Про теплопостачання»).
Так, позивачем в обґрунтування суми заборгованості відповідача надано розрахунок спожитої теплової енергії Кредитною спілкою "Лозівський взаємний кредит" за період з жовтня 2019 року по січень 2021 року, розрахунок вартості послуг наданих Кредитній спілці "Лозівський взаємний кредит" за період з вересня 2019 року по лютий 2021 року, а також копію рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради №875 від 13.12.2018 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та надання послуг з централізованого опалення для Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та копію рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради №833 від 08.09.2020 "Про встановлення тарифів на послуги з постачання теплової енергії та на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області.
Як уже було встановлено судом, в матеріалах справи містяться наступні акти постачання теплової енергії:
- №0246 від 30.11.2019 за листопад 2019 року на загальну суму 2 922,38 грн.;
- №0246 від 31.12.2019 за грудень 2019 року на загальну суму 3 466,38 грн.;
- №0246 від 31.01.2020 за січень 2020 року на загальну суму 3 417,35 грн.;
- №0246 від 29.02.2020 за лютий 2020 року на загальну суму 2 604,65 грн.;
- №0246 від 31.03.2020 за березень 2020 року на загальну суму 1 834,90 грн.;
- №0246 від 30.11.2020 за листопад 2020 року на загальну суму 2 088,10 грн.
Акти за жовтень 2019 року, грудень 2020 року та січень 2021 року в матеріалах справи відсутні.
Відповідач, посилаючись на висновки КАС Верховного Суду у постанові від 11.12.2018, стверджує, що надані позивачем акти постачання теплової енергії до грудня 2019 року (включно) не є доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій.
Так, частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У вказаній постанові ВС дійшов висновку про те, що у представлених актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) міститься лише найменування наданої послуги, з них неможливо встановити обсяг проведених робіт, кількість витраченого часу, використані інформаційні матеріали, а також ідентифікувати участь контрагентів у виконанні робіт/наданні послуг. Подані звіти не розкривають спектр наданих послуг (які дії включали в себе послуги), як і не визначають відповідальних осіб щодо їх надання та отримання. Разом з тими, позивачем не вказано, яким чином отримані послуги стосуються його господарської діяльності та не надано доказів, які б підтверджували реальність здійснених операцій та факт використання отриманих послуг у власній господарській діяльності.
Проте, наявні в матеріалах справи акти постачання теплової енергії, в тому числі за листопад та грудень 2019 року, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та відповідачем у даній справі.
Ані позивачем, ані відповідачем належних доказів на підтвердження оплати відповідачем наданих йому позивачем послуг за весь спірний період не надано.
Проте, як вбачається із наданого позивачем розрахунку вартості послуг, відповідачем оплату за жовтень 2019 року було здійснено у листопаді 2019 року в повному обсязі, оплату за листопад 2019 року було здійснено у грудні 2019 року в повному обсязі, оплату за грудень 2019 року була здійснена в січні 2020 року в повному обсязі.
Всі подальші нарахування здійснювалися позивачем виходячи з опалювальної площі 52,4 кв.м.
При цьому, з аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що надання житлово-комунальних послуг, до яких віднесено послуги з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах, забезпечення надання послуг з постачання теплової енергії здійснюється виконавцем безперервно. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.
В даному випадку відповідач не спростовує факт користування тепловою енергією у період з 01.10.2019 по 01.02.2021. Проте, не надає доказів оплати поставленої йому теплової енергії, окрім платіжного доручення №177 від 16.03.2021 на підтвердження сплати теплової енергії за січень 2021 року на суму 260,32 грн.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Зміна або розірвання договору допускається тільки за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі з підстав, установлених договором або законом. Тобто припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Проте, як вбачається із наявних в матеріалах справи актів постачання теплової енергії, зазначені акти відповідачем підписані без жодних зауважень чи заперечень. Тим більше відповідачем в добровільному порядку здійснювались розрахунки за теплову енергію, нараховані виходячи саме з загальної площі приміщення 60,3 кв.м..
Доказів врегулювання питання щодо здійснення перерахунків та зарахування сум переплати за раніше оплачені місяці, оплата за які здійснювалась виходячи з загальної площі 60,3 кв.м., в рахунок за теплову енергію отриману відповідачем у спірний період матеріали справи не містять.
За таких обставин відповідач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.
Факт користування такими послугами підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження належного виконання обов'язку з оплати вартості отриманої теплової енергії.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов Договору про постачання теплової енергії №246 від 29.06.2012 надано послуги з теплопостачання за період з жовтня 2019 року по січень 2021 року, які відповідачем не оплачені, відтак, з урахуванням площі приміщення та об'єму спожитої теплоенергії, позивач правомірно нарахував заборгованість у розмірі 7 284,76 грн.
Разом з тим, як вбачається з платіжного доручення №177 від 16.03.2021, відповідачем 16.03.2021 (тобто після відкриття провадження у справі) було сплачено частину основного боргу у розмірі 260,32 грн. за січень 2021 року.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, суд позов в частині стягнення основного боргу задовольняє частково в розмірі 7 024,44 грн., а в частині стягнення основного боргу у розмірі 260,32 грн. закриває провадження за відсутністю предмету спору.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 240,63 грн., сума інфляційних втрат у розмірі 464,99 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 441,19 грн.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що відповідачем частину суми основного боргу у розмірі 260,32 грн. було сплачено після відкриття провадження по справі, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області до Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит" - задовольнити частково.
Стягнути з Кредитної спілки "Лозівський взаємний кредит" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Перемоги, буд. 4, нежитлове примішення №1; код ЄДРПОУ: 26420886) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Ломоносова, буд. 23; код ЄДРПОУ: 38076191) суму основного боргу у розмірі 7 024 (сім тисяч двадцять чотири) грн. 44 коп., пеню у розмірі 441 (чотириста сорок одна) грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 240 (двісті сорок) грн. 63 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 464 (чотириста шістдесят чотири) грн. 99 коп., а також судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Провадження у справі №922/683/21 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 260,32 грн. закрити за відсутністю предмету спору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, п.4 Прикінцевих положень та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "30" квітня 2021 р.
Суддя Т.О. Пономаренко