ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.04.2021Справа № 910/20507/20
За позовом Фізичної особи-підприємця Авраменко Марини Володимирівни
до Дочірнього підприємства "Прем'єр Експо"
про внесення змін до договору.
Суддя Борисенко І.І.
Секретар судового засідання Холодна Н.С.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про внесення змін до договору № ПЕ-9992011 від 10.10.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок виникнення форс-мажорних обставин, у зв'язку з встановленням карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів, відповідач, як організатор за договором, не виконав умови вказаного договору, зокрема у тижневий строк після виникнення обставин непереборної сили не вирішив питання щодо подальшого виконання своїх зобов'язань шляхом проведення переговорів і підписання змін до договору. Зазначав, що він звертався до відповідача з листами про перенесення оплачену ним участь у виставці, передбачену договором, на наступний рік на тих самих умовах, що визначені договором. Оскільки вказаних дій відповідачем здійснено не було, позивач звернувся в суд з позовом про внесення змін до договору № ПЕ-9992011 від 10.10.2019, а саме до п. 2.4. договору, в якому узгодити дати перенесеної оплаченої позивачем участі у виставці на наступний рік на тих самих умовах, що визначені договором та додатками до нього.
Ухвалою Господарського суду від 29.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження.
22.01.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог.
15.02.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він проти викладених у відзиві обставинах заперечував.
19.02.2021 відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких заперечував проти викладених позивачем у запереченнях на відзив обставинах.
У судовому засіданні 27.04.2021 позивач подав заяву про здійснення розподілу судових витрат.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
10 жовтня 2019 року між Фізичною особою-підприємцем Авраменко Мариною Володимирівною (позивач, учасник) та Дочірнім підприємством "Прем'єр Експо" (відповідач, організатор) було укладено Договір № ПЕ-9992011 про надання організаційно-методичного та інформаційного забезпечення участі у Конгресі Індустрії Краси «Pro beauty expo 2020».
Згідно умов договору організатор зобов'язується надати учаснику послуги щодо організаційно-методичного та інформаційного забезпечення участі учасника у Конгресі Індустрії Краси «Pro beauty expo 2020», а учасник зобов'язується оплатити надані послуги на умовах договору.
За умовами Договору, проведення Конгресу Індустрії Краси «Pro beauty expo 2020» планувалося на період з 22 по 27 березня 2020 року, включаючи дні монтажу та демонтажу виставкових стендів (п. 2.4 Договору).
12 березня 2020 року між сторонами було укладено додаткову угоду, якою сторони за взаємною згодою перенесли строки проведення виставки на 13-18 вересня 2020 року, включаючи дні монтажу та демонтажу виставкових стендів.
Проте, Позивач не взяв участі у Конгресі Індустрії Краси «Pro beauty expo 2020», який проводився 13-18 вересня 2020 року. За його твердженням він не міг виконувати свої зобов'язання за Договором, оскільки Постановою КМУ від 22.07.2020 року № 641 заборонялось проведення масових (культурних, спортивних, соціальних, релігійних, та інших) заходів за участю більш як 20 осіб.
Доказом того, що в масовому заході-виставці приймали участь більш як 20 осіб, на думку позивача свідчать затверджені плани та схеми виставки.
Так, дійсно у період проведення передбаченої договором виставки діяла Постанова КМУ від 22.07.2020 року № 641 (в редакції змін від 09.09.2020 року), відповідно до п. 14 якої заборонялося проведення масових (культурних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів за участю більш як 220 осіб та більше однієї особи на 10 кв. метрів площі будівлі або території, де проводиться захід.
Пунктом 8 Постанови КМУ від 22.07.2020 року № 641 (в редакції змін від 09.09.2020 року), зазначено індикатор показників "помаранчевого" рівня епідемічної небезпеки від 120 до 240 хворих осіб на 100 тис населення у м. Києві.
16.09.2020 року Постановою КМУ № 848 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 p. № 641» було змінено рівень індикаторів показників "помаранчевого" рівня епідемічної небезпеки на більше 160 хворих осіб на 100 тис населення, а для "жовтого" рівня епідемічної небезпеки на від 40 до 160 хворих осіб на 100 тис населення у м. Києві.
За даними Міністерства охорони здоров'я, станом на 13 вересня 2020 року, у м. Києві захворюваність на COVID-19 за 14 днів склала 136,9 хворих осіб на 100 тис населення, що відповідає "жовтому" рівню епідемічної небезпеки, відповідно до Постанови КМУ від 16.09.2020 року № 848, що припадає на перший день (Відкриття) Виставки.
Таким чином, враховуючи зміни внесені Постановою КМУ від 16.09.2020 року № 848, відповідно до п. 11, п. 12 Постанови КМУ від 22.07.2020 року № 641 в період оголошення "зеленого" рівня епідемічної небезпеки, заборонено проведення масових (культурних, спортивних, розважальних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів за участю більше однієї особи на 5 кв. метрів площі будівлі або території. Дане обмеження відповідає "жовтому" рівню, адже останній не містить додаткових обмеження з проведення заходів, а включає усі що передбачені «зеленим».
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, як організатором, за договором було надано послуги щодо організаційно-методичного та інформаційного забезпечення участі учасника у Конгресі Індустрії Краси «Pro beauty expo 2020» в межах діючого законодавства та з дотриманням епідеміологічних обмежень.
Всупереч ст. 74 ГПК України позивачем не надано доказів порушення відповідачем встановлених законодавством карантинних обмежень під час проведення виставки. Тому доводи позивача з цього приводу є безпідставними.
Відповідно до п. 9.1 Договору Сторона звільняється від визначеної цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення (невиконання) умов Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому Договорі, за умови, що їх настання було засвідчено визначеному цим Договором порядку.
Згідно з п. 9.4. Договору довідки, видані Торгово-промисловою палатою України чи іншими компетентними органами на території дії вищевказаних форс-мажорних обставин слугуватимуть доказом, що підтверджує існування таких обставин та їхню тривалість.
Відповідно до ч. 2. ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
У постанові від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 Верховний Суд вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Саме лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Факт виникнення, тривалість і припинення форс-мажорних обставин повинен підтверджуватися уповноваженим органом шляхом видачі відповідного сертифіката.
Таким чином, умови спірного Договору чи вимоги чинного законодавства не зобов'язує Відповідача самостійно, без участі компетентних органів приймати рішення про встановлення факту наявності форс-мажорних обставин.
Тому посилання позивача з цього приводу необґрунтовані.
Позивач зазначав, що він листами від 12.09.2020 та 20.10.2020 звертався до відповідача з проханням перенесення оплачену ним участь у виставці, передбачену договором, на наступний рік на тих самих умовах, що визначені договором.
При цьому, доказів надсилання чи вручення уповноваженій особі відповідача вказаних листів суду не надано.
Укладеним між сторонами договором не обумовлено, що офіційне листування за ним буде здійснюватися шляхом електронного листування за допомогою відповідних технічних засобів, нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які б для цього використовувались.
Відповідно до положень ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 ГК України). У свою чергу, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. (ч. 3 ст. 188 ГК України).
Верховний Суд у своїй постанові від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18 висловила правову позицію, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом, у якій зазначає, що законодавством України, передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронний цифровий підпис". Якими передбачено визначення електронного документа - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, а також те, що електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора. Нададаний лист - це роздруківка з сайту відповідача, яка не містить казаних реквізитів. При цьому умовами договору не визначено можливість використання електронного листування нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які для цього використовуються.
Тому посилання позивача на відправлений відповідачу лист в електронній формі суд оцінює критично.
Згідно з п. 1. ч. 2 ст. 11 ЦК України та з ч. 1 ст. 174 ГК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно вимог п. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорні обставини - це надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору. Зобов'язання - це правовідношення, в одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони дію або від її вчинення, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, участь учасника у виставці не є зобов'язанням останнього по договору, а є його правом, у зв'язку з чим посилання позивача на обставини форс-мажору, як на причину відмови від участі у виставці, у даному випадку є безпідставними.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № ПЕ-9992011 від 10.10.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено статтею 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
В свою чергу, частиною 1-2 статті 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Таким чином, законодавство чітко визначає порядок внесення змін до договору, та передбачає, що таке внесення має відбуватися лише за згодою сторін угоди, а у випадку, коли певної згоди не досягнуто, заінтересована сторона вправі звернутися до суду, при умові одночасного існування чотирьох умов.
Існування одночасно умов, що відповідно до ч. 2 ст. 652 є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.
Отже закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.02.2012 у справі № 3-9гс12.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Всупереч ст. 74 ГПК України позивачем не надано суду належних доказів існування чотирьох передбачених ст. 652 ЦК України умов для зміни договору № ПЕ-9992011 від 10.10.2019 в судовому порядку.
Відповідно до умов п. 9.1. договору сторона звільняється від визначеної цим і та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення (невиконання) умов Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому Договорі, за умови, що їх було засвідчено у визначеному цим Договором порядку.
Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов'язана невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв'язку та існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього Договору. У разі наявності форс-обставин (непереборної сили), сторони зобов'язуються у тижневий строк після їх виникнення вирішити питання щодо подальшого виконання своїх зобов'язань шляхом переговорів і підписання відповідних змін, доповнень та додатків до цього договору (п. 9.2 договору).
Пунктом 9.4 договору сторони обумовили, що доказом, який підтверджує існування форс-мажорних обставин та їхню тривалість слугуватимуть Довідки, видані Торгово-промисловою палатою України чи іншими компетентними органами на території дії вищевказаних форс-мажорних обставин.
Позивачем не надано суду належних доказів існування форс-мажорних обставин під час виконання ним спірного договору, відповідно до п. 9.4 договору.
Позивач посилається на Постанови Кабінету Міністрів України, як на докази, які підтверджують існування форс-мажорних обставин.
Проте, засвідчувати форс-мажорні обставини може лише торгово-промислова палата України та 25 регіональних палат.
Тому доводи позивача про те, що засвідчення обставин форс-мажору постановами КМУ передбачена умовами договору є безпідставними.
Інших доказів існування форс-мажорних обставин при виконанні позивачем спірного договору суду також не надано.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Отже, суд зазначає, що договір № ПЕ-9992011 від 10.10.2019 укладений між сторонами у справі за взаємної згоди і за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Авраменко Марини Володимирівни до Дочірнього підприємства "Прем'єр Експо" про внесення змін до договору не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
У позові Фізичної особи-підприємця Авраменко Марини Володимирівни до Дочірнього підприємства "Прем'єр Експо" про внесення змін до договору, відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 30.04.2021
Суддя І.І. Борисенко