ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.04.2021Справа № 910/320/21
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будсервіс Груп»
до1. Акціонерного товариства «Альфа-Банк» 2. Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідачівПриватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича
провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Миронюк Д.Д.
від відповідача 1:не з'явився
від відповідача 2:не з'явився
від третьої особи:не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будсервіс Груп» (надалі - «Товариство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (надалі - «Банк») та Приватного нотаріуса Івано-Франківського Міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича (надалі - «Приватний нотаріус») про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем 04.12.2020 за реєстровим №5896, має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки він посвідчує зобов'язання відповідача за кредитним договором, який ніколи не укладався.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, призначено у справі підготовче засідання на 08.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2021 вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого Приватним нотаріусом 04.12.2020 за реєстровим №5896, що здійснюється в рамках виконавчого провадження №63976257, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Русецьким Павлом Сергійовичем.
08.02.2021 Банком до канцелярії суду подані письмові пояснення, в яких Банк заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що оскаржуваний у даній справі виконавчий напис вчинений Приватним нотаріусом правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі документів, що підтверджують безспірність вимог до Товариства.
Протокольною ухвалою суду від 01.03.2021 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.03.2021.
Судове засідання з розгляду справи по суті 24.03.2021 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. на лікарняному та було перенесено на 19.04.2021.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105474506378.
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, з метою повідомлення відповідача 2 про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у даній справі направлялися судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, однак, 12.04.2021 конверт з ухвалою суду від 29.03.2021 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній».
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач 2 не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Представник третьої особи, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).
З урахуванням викладеного, неявка представників відповідачів та третьої особи, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
В судовому засіданні 19.04.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
04.12.2020 Приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис за реєстровим №5896 (надалі - «Виконавчий напис»), відповідно до якого запропоновано стягнути на користь Банку заборгованість, що виникла за договором кредиту №06-10/126 від 27.06.2006, який укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та Товариством.
Зокрема, запропоновано задовольнити вимоги Банку та стягнути з Товариства за період з 01.09.2017 по 01.09.2020 суму заборгованості у розмірі 21 897,53 дол. США та 1 500,00 грн., що складається з:
- простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 11 016,00 дол. США;
- простроченої заборгованості за комісією та процентами у розмірі 10 739,54 дол. США;
- строкової заборгованості за комісією та процентами у розмірі 141,99 дол. США;
- плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису у розмірі 1 500,00 грн.
Спір у даній справі виник у зв'язку із оспоренням Товариством законності вчиненого за зверненням Банку Виконавчого напису.
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (надалі - Порядок вчинення нотаріальних дій»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить аналогічні правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (надалі - "Перелік документів"). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.
При цьому, перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
З огляду на викладені положення вбачається, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а лише підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Тобто, нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
При цьому, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
В даному випадку, звертаючись з позовом до суду про визнання Виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивачем було визначено, зокрема, що останній було вчинено на підставі договору, який ніколи не укладався між стягувачем та боржником, за відсутності запропонованої до стягнення за ним заборгованості та не на нотаріально посвідченій угоді, як того вимагає Перелік документів.
Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
По-перше, із оспорюваного Виконавчого напису вбачається, що його було вчинено з метою стягнення заборгованості на користь Банку, яка виникла у Товариства на підставі договору кредиту №06-10/126 від 27.06.2003 з усіма додатками та додатковими угодами.
В той же час, позивач заперечує сам факт укладення між сторонами такого договору, а відтак вказує на те, що зазначеної заборгованості на встановлену у Виконавчому написі суму ніколи не існувало.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом частини 2 вказаної статті у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
В судовому засіданні 08.02.2021 судом було запропоновано представнику відповідача 1 надати пояснення стосовно обставин укладення та існування договору кредиту №06-10/126 від 27.06.2003 з усіма додатками та додатковими угодами, а також надати копії матеріалів, які надавалися Приватному нотаріусу для вчинення Виконавчого напису.
В той же час, жодних доказів на підтвердження факту існування зазначеного договору матеріали справи не містять, а відповідачем 1 суду не надано, а відтак, на підставі приписів ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд визнає, що Виконавчий напис вчинений на підставі договору, який ніколи не укладався між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Товариством.
По-друге, із долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що Банк звернувся до Приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення з Товариства заборгованості, яка виникла на підставі кредитного договору №014/01-160 від 04.08.2008.
Так, 04.08.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Банк (кредитор) та Товариством (позичальник) був укладений договір кредиту №014/01-160, за змістом якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у доларах США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання зі сплатою відсотків річних та комісій на купівлю транспортного засобу.
Банк вказує, що в кінці 2020 року, здійснюючи перевірку рахунків, він виявив, що за Товариством обліковується заборгованість за вказаним договором за період з 01.09.2017 по 01.09.2020 на загальну суму 21 897,53 дол. США, що складається з заборгованості за кредитом (11 016,00 дол. США) та простроченої заборгованості за комісією та процентами (10 739,54 до. США). Внаслідок виявленої заборгованості, Банк вирішив звернутися до Приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
В той же час, рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24.11.2016 у справі №63/16 стягнуто з Товариства на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 131 787,73 грн. та третейський збір в сумі 1 717,88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 у справі №910/5159/17 було видано відповідний наказ на виконання вказаного рішення, який стягувачем був пред'явлений до виконання.
Постановою від 08.01.2019 виконавче провадження ВП№55677849 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 №910/5159/17 було закінчено у зв'язку з тим, що стягнення за таким виконавчим документом здійснено у повному обсязі.
Таким чином, рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24.11.2016 у справі №63/16 про стягнення з Товариства заборгованості за договором кредиту №014/01-160 від 04.08.2008 виконано, а відтак встановлена ним заборгованість з повернення кредиту та сплати відсотків і комісій у позивача відсутня.
Більш того, відповідно до частин першої і другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 598 та статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При цьому поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з положеннями Цивільного кодексу України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).
Тобто закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України, згідно з частиною першої якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Водночас, частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Суд відзначає, що абзац 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Про те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, відображено і в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц.
Таким чином, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення з Товариства заборгованості за договором кредиту №014/01-160 від 04.08.2008, кредитор втратив право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а відтак наведена у розрахунку Банку сума заборгованості за процентами є безпідставною.
По-третє, на виконання вимог статті 87 Закону України «Про нотаріат» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 29.06.1999 №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Відповідно до п. 1 Переліку документів, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11.11.1999 №2075, від 24.04.2000 №693 та від 29.11.2001 №1602, до відповідних документів було віднесено виключно нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, а для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», було внесено зміни до Переліку документів та доповнено останній після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" такого змісту: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».
Однак, постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, було визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині "а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу". п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.» Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, діючій на момент прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Положення ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, діючій на момент прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14) визначають, що суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
За змістом ст.ст. 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, діючій на момент прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Як зазначалося в п. 10.2 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним. Ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов'язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Водночас з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС України у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови. Визнаючи протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремі положення, суд повинен зазначити дату, номер рішення, найменування органу, котрий видав рішення або його окремі пункт, абзац, частину, які визнано протиправними. Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
З огляду на викладене та враховуючи закріплену в положеннях ст. 129-1 Конституції України обов'язковість остаточного судового рішення суд не вбачає за можливе застосування до спірних правовідносин Переліку документів в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 у визнаній нечинною постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 частині, адже оскаржуваний Виконавчий напис було вчинено після набрання законної сили вказаним судовим рішенням.
Отже, договір кредиту №014/01-160 від 04.08.2008, який в даному випадку не було нотаріально посвідчено, не може відноситися до документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в розумінні положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», адже на момент звернення Банку до Приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення відповідної заборгованості з Товариства вже не існувало чинних положень, які б передбачали можливість вчинення таких дій на укладеному в простій письмові формі договорі.
З огляду на наведене, враховуючи викладене в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про визнання Виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервіс Груп» задовольнити повністю.
2. Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем 04.12.2020 за реєстровим №5896, таким, що не підлягає виконанню.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; ідентифікаційний код 23494714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервіс Груп» (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 34/1, кв. 25; ідентифікаційний код 32772325) судовий збір у розмірі 1 702 (одна тисяча сімсот дві) грн. 50 коп. Видати наказ.
4. Стягнути з приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича (76000, м. Івано-Франківськ, вул. М. Грушевського, 17) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервіс Груп» (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 34/1, кв. 25; ідентифікаційний код 32772325) судовий збір у розмірі 1 702 (одна тисяча сімсот дві) грн. 50 коп. Видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 29.04.2021.
Суддя В.П. Босий