ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.04.2021Справа № 910/19401/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ле Трейдінг Україна"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про зобов'язання припинити нарахування та стягнення 249595,85 грн
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Микитин О.В.
Представники сторін:
від позивача Гнатюк І.О.
від відповідача Верещагіна А.О.
В судовому засіданні 26.04.2021 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕ ТРЕЙДІНГ Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 26.11.2019 № 1377-02073 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 151048,80 грн, втрат від інфляції у розмірі 3697,90 грн та 3% річних у розмірі 2935,68 грн. До позовної заяви долучено заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 10.12.2020 заяву про забезпечення позову повернуто позивачу без розгляду.
Ухвалою суду від 14.12.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕ ТРЕЙДІНГ Україна" було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
15.12.2020 та 17.12.2020 позивачем на виконання вимог ухвали суду від 14.12.2020 подано клопотання про долучення доказів.
15.12.2020 через канцелярію суду позивачем подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 21.12.2020 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та заборонено відповідачу вчиняти дії.
Ухвалою суду від 21.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 04.02.2021.
31.12.2020 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про виправлення описки в ухвалі суду від 21.12.2020 про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 12.01.2021 призначено до розгляду заяву про виправлення описки в ухвалі суду на 20.01.2021.
15.01.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи, що в договорі відсутні застереження про не включення до обсягу послуг, які підлягають оплаті, обсягу експортованої електричної енергії. Обов'язок щодо оплати послуг за обсяги експортованої електричної енергії в тому числі на думку відповідача передбачений Законом України "Про ринок електричної енергії". Відповідач вказав, що виробник, який здійснює не лише фактичне виробництво електричної енергії, а й її експорт, не звільняється від обов'язку оплачувати послугу з передачі експортованої електричної енергії. Відмовляючись оплачувати послугу в обсязі переданої та експортованої електричної енергії, позивач фактично вимагає безоплатного надання послуги відповідачем, що не передбачено ні нормами законодавства, ні пунктами договору. А умови укладеного між сторонами договору є типовими, спільними та обов'язковими для всіх учасників ринку електричної енергії. Відповідач наголошує, що рішення суду у справі № 640/3041/20 про визнання протиправною постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 "Про затвердження змін до Кодексу системи передачі" не є підставою для не оплати вартості наданих відповідачем послуг. Також, відповідач вказує на неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки, не призведе до поновлення прав позивача. Крім того, вимоги про стягнення сплачених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки, кошти були сплачені позивачем за договором, а тому не є безпідставно набутими відповідачем, що зумовлює відмову у позові як по основній сумі стягнення так і по заявленим втратам від інфляції та 3% річних.
19.01.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли докази направлення заяви про виправлення описки відповідачу.
Ухвалою суду від 20.01.2021 виправлено описку в ухвалі від 21.12.2020.
03.02.2021 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої позивач просить стягнути на його користь з відповідача кошти у розмірі 249595,85 грн, з яких: безпідставно отримані кошти - 240990,91 грн, втрати від інфляції - 4766,78 грн, 3% річних - 3838,16 грн.
Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд протокольною ухвалою від 04.02.2021 прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог та постановив здійснювати розгляд справи про зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 26.11.2019 № 1377-02073 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 240990,91 грн, втрат від інфляції у розмірі 4766,78 грн та 3% річних у розмірі 3838,16 грн.
04.02.2021 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 04.03.2021.
22.02.2021 від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) надійшла заява про вступ у справу, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача. Клопотання обґрунтоване тим, що рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов'язки як на регулятора зі встановлення тарифів у сфері енергетики та комунальних послуг.
26.02.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив з додатками, в якій позивач підтримує позовні вимоги. Наголошує, що нарахування відповідачем позивачу спірних сум було здійснено саме в зв'язку з прийняттям визнаної адміністративним судом нечинною постанови НКРЕКП, а тому вимоги позивача є обґрунтованими. Умовами договору не передбачено права відповідача включати обсяги імпорту/експорту електричної енергії до обсягів послуги, тому встановлення такої плати фактично є додатковим митом, запровадження якого заборонено статтею 41 Договору про заснування енергетичного співробітництва. Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту є ефективним та призведе до відновлення його порушених прав. Крім того, оскільки, нарахування здійснені відповідачем безпідставно, а тому сплачені позивачем кошти мають бути повернуті саме як набуті без достатньої правової підстави, а не за договором. До відповіді на відзив було долучено заперечення проти залучення до участі у справі третьої особи - НКРЕКП.
Суд протокольною ухвалою від 04.03.2021 відмовив в задоволенні клопотання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про залучення до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, в зв'язку з його необгрунтованістю.
В підготовчому засіданні від 04.03.2021 оголошено перерву до 18.03.2021.
10.03.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він підтримує доводи, викладені у відзиві та заперечує проти задоволення позову у повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач здійснює довільне трактування умов договору. Здійснення експорту електричної енергії без використання системи передачі є неможливим, адже, при експортуванні електричної енергії здійснюється її транспортування до енергосистеми іншої країни, що передбачає фізичне користування відповідним учасником ринку електричної енергії (експортером) мережами ОСП (міждержавними лініями), такий експортер фактично отримує послугу з передачі електричної енергії та повинен її оплачувати в обсягах експортованої електричної енергії.
18.03.2021 від позивача надійшли пояснення по справі з додатками.
В підготовчому засіданні представник позивача повідомив, що клопотання про поновлення строків на подання доказів у нього немає, а тому він просить долучити до матеріалів справи пояснення від 18.03.2021, а щодо долучення доказів, які подані разом з поясненнями, він не наполягає на їх долучені.
Суд протокольною ухвалою 18.03.2021 долучив до матеріалів справи пояснення позивача без доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.04.2021 року.
В судовому засіданні 08.04.2021 оголошено перерву до 26.04.2021.
В судовому засіданні 26.04.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача просив позов задовольнити.
Представник відповідача просив у позові відмовити або зменшити розмір штрафних санкцій.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 року як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 року № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".
НЕК "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п.5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року № 802, п. 3.2 Статуту НЕК "Укренерго".
НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Товариство з обмеженою відповідальність "Ле Трейдінг Україна" є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.11.2019 № 2356.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Згідно з абз 2 п. 1.3.5. "Правила ринку", затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі Правила ринку), кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом систем передачі, та діючий договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила роздрібного ринку).
Згідно з приписами п. 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі - Кодекс систем передачі), укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. ОСП укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з Користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.
Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.
26.11.2019 року між Державним підприємством "Національна енергетична компанія Укренерго" (ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ле Трейдінг Україна" (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 1377-02073, відповідно п. 1.1 якого, за цим договором ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Умови вищезазначеного договору є типовими та затверджені Постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 "Про затвердження Кодексу системи передачі".
Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.
За умовами пункту 4.1. договору, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги.
Визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ООСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
Згідно з умовами п. 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідач виставив позивачу рахунки-фактури: № 1377-02073/04/03/2020 від 04.03.2020 за послугу передачі електричної енергії за лютий 2020 на суму 115617,60 грн; № 1377-02073/04/08/2020 від 04.08.2020 за послугу передачі електричної енергії за липень 2020 на суму 35431,20 грн; № 1377-02073/04/12/2020 від 04.12.2020 за послугу передачі електричної енергії за листопад 2020, послуга з передачі електричної енергії донарахування за жовтень на загальну суму 89942,11 грн. Загальна сума виставлених рахунків становить 240990,91 грн
До матеріалів справи долучено акти приймання-передачі послуги за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 1377-02073 від 26.11.2019: за лютий 2020 від 29.02.2020 на суму 115617,60 грн; за липень 2020 від 31.07.2020 на суму 35431,20 грн; за жовтень-листопад від 30.11.2020 на суму 89942,11 грн. Загальна сума послуг згідно зазначених актів становить 240990,91 грн. Акти підписані обома контрагентами.
Кошти на загальну суму 240990,91 грн були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: № 251 від 24.03.2020 на суму 115617,60 грн; № 96 від 13.08.2020 на суму 35431,20 грн; № 248 від 14.12.2020 на суму 89942,11 грн.
Позивач звернувся до відповідача з листом, в якому висловлював не згоду з нарахуванням відповідачем плати згідно договору № 1377-02073 від 26.11.2019 за жовтень-листопад 2020 року та просив відкликати відповідний акт (докази направлення в матеріалах справи).
Позивач у позовній заяві зазначає, що виходячи з умов договору, обсяг наданих НЕК "Укренерго" послуг з передачі, який є підставою для розрахунків, повинен визначатися виключно на підставі фактичних обсягів споживання електричної енергії споживачами позивача. Водночас, умови договору не передбачають включення до обсягів послуг з передачі, обсягів експортованої електричної енергії (тобто обсягів які не пов'язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача), оскільки такі послуги НЕК "Укренерго" не надаються. Між тим, НЕК "Укренерго" всупереч умовам договору нараховує позивачу плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту та надсилає позивачу рахунки і Акти приймання-передачі послуг із включенням послуг, які фактично не надавались. Отже, включення НЕК "Укренерго" до рахунків та актів приймання-передачі послуг обсягів експортованої електричної енергії безпосередньо порушує права позивача та умови договору. Позивачем виставлені відповідачем рахунки оплачувались для запобігання набуття статусу "Переддефолтний" та в подальшому "Дефолтний", що унеможливило б здійснення господарської діяльності.
Враховуючи триваюче порушення прав позивача, яке виявляється у зловживанні НЕК "Укренерго" своїм монопольним становищем шляхом нарахування заборгованості за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, які фактично не надаються, позивач звернувся в суд з позовом в якому просить суд зобов'язати НЕК "Укренерго" припинити дії спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 1377-02073 від 26.11.2019 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та щодо стягнення безпідставно набутих коштів.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.
Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" - державним кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з'єднує об'єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Отже, в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
За приписами п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальником є суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб'єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Таким, чином положеннями п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", ст.1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій "передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію.
Тобто, нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством України та умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 1377-02073 від 26.11.2019.
Також, судом враховано, що обов'язок щодо сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії було запроваджено із прийняттям Постанови НКРЕКП від 07.02.2020 року № 360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі", яка набула чинності 08.02.2020 року.
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/3041/20 від 13.07.2020, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 року визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 №360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі" в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.
Згідно ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 11 Господарського процесуального Кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії", цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (ч. 11 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Пункт 2 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
Відповідно до статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010 року (набув чинності для України 01.02.2011) встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита. Зокрема в ст. 41 зазначено, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Пункт 1 не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров'я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.
При цьому, що відповідно до ст. 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: Нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього Договору означають i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
При цьому, відповідно до ст. 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств. Якщо з деяких питань тлумачення цих судів не існує, то Рада Міністрів може надати вказівки стосовно тлумачення цього Договору. Рада Міністрів може доручити це завдання Постійно діючій групі високого рівня. Такі вказівки не впливають на будь-яке тлумачення нормативно-правової бази Європейського Співтовариства Судом чи Судом першої інстанції на більш пізньому етапі.
Так відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Крім того, щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства слід зазначити, що ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов'язань Раді Міністрів.
Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням ст.41. Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв'язку з вивезенням товарів на іншу територію. Існуючі мита або заходи еквівалентної дії, які застосовуються в Україні, як зазначено у Додатку І-C до цієї Угоди, повинні поступово анулюватися протягом перехідного періоду відповідно до Графіку, включеного до Додатку І-C до цієї Угоди. У разі внесення змін до митного законодавства України зобов'язання, взяті відповідно до Графіку, що міститься у Додатку І-C до цієї Угоди, залишатимуться чинними на основі відповідності опису товарів. Україна може застосовувати спеціальні заходи щодо вивізного (експортного) мита на умовах, визначених у Додатку І-D до цієї Угоди. Дія таких спеціальних заходів закінчиться наприкінці періоду, встановленого для такого товару у Додатку І-D до цієї Угоди.
Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до обсягу електричної енергії, за який нараховується плата згідно договору № 1377-02073 від 26.11.2019.
Згідно з приписами ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У частинах 1 та 2 статті 4 ГПК України закріплено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Системний аналіз чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що у вказаних процесуальних нормах ідеться саме про законний інтерес і за своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює існування зазначеної категорії інтересу і надання інтересу законної (легітимної) охорони.
У рішенні від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам.
Таким чином, "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Тобто, неправомірні дії НЕК "Укренерго" порушують також охоронюваний законом інтерес позивача на отримання послуг за договором без включення обсягів послуг з експорту.
За положеннями ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні таких спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Отже, можна зробити висновок, що порушені, невизнані або оспорювані права можуть бути захищені судом у такий спосіб, який має бути у будь-якому випадку ефективним, тобто спрямованим на реальний захист та відновлення порушеного права.
Враховуючи все вищенаведене та беручи до уваги те, що незаконне нарахування відповідачем додаткової плати за передачу електричної енергії при експорті впливає на позивача як експортера та постачальника електричної енергії та порушує його права та інтереси, а тому на думку суду, вони можуть бути належним чином відновлені лише у визначений позивачем спосіб, який є ефективним та відповідає нормам чинного законодавства України, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині заявлених вимог про зобов'язання відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 26.11.2019 №1377-02073 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 240990,91 грн.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи платіжних доручень: № 251 від 24.03.2020 на суму 115617,60 грн; № 96 від 13.08.2020 на суму 35431,20 грн; № 248 від 14.12.2020 на суму 89942,11 грн, грошові кошти на загальну суму 240990,91 грн були сплачені позивачем відповідачу з призначенням платежу: за послуги передачі електричної енергії згідно договору № 1377-02073 від 26.11.2019.
Проте, як уже було встановлено судом вище, нарахування відповідачем сплачених позивачем сум не передбачені умовами договору № 1377-02073 від 26.11.2019, і були нараховані безпідставно на підставі укладеного між сторонами договору і в супереч його умовам та нормам чинного законодавства, в тому числі міжнародного (ратифікованого Україною). Оплата ж була здійснена позивачем з метою уникнення негативних наслідків, передбачених законодавством у разі наявності заборгованості за договором № 1377-02073 від 26.11.2019.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Таким чином суд констатує, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна, що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Водночас суд наголошує, що наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Оскільки, фактично у позивача на підставі договору № 1377-02073 від 26.11.2019 відсутній був обов'язок сплачувати кошти у розмірі 240990,91 грн, то вони є набутими відповідачем безпідставно та підлягають поверненню.
Вказана правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 03.03.2020 № 910/6611/19, від 10.06.2020 №904/4018/19.
Оскільки, позивач звернувся до суду з відповідною вимогою про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 240990,91 грн, то вимоги позивача в цій частині визнаються судом обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції у розмірі 4766,78 грн та 3% річних у розмірі 3838,16 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки, строк на виконання грошового зобов'язання по поверненню безпідставно набутих коштів не був обумовлений сторонами, позивач не звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, то відповідно нарахування втрат від інфляції та 3% річних за період з 24.03.2020 по 31.01.2021 є безпідставним, в зв'язку з відсутністю прострочення з боку відповідача.
Отже вимоги позивача в цій частині визнаються судом не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
З огляду на все вищезазначене, вимоги позивача визнаються обгрунтованими в частині, а позов підлягає частковому задоволенню.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 76, ч.1 ст. 77, ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 26.11.2019 №1377-02073 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25 ідентифікаційний код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ле Трейдінг Україна" (01010, м. Київ, провулок Хрестовий, буд. 25, ідентифікаційний код 43265997) безпідставно отримані кошти у розмірі 240990 (двісті сорок тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн 91 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 5716 (п'ять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 87 коп.
4. В частині позовних вимог про стягнення втрат від інфляції у розмірі 4766,78 грн та 3% річних у розмірі 3838,16 грн - відмовити
5.Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 30.04.2021
Суддя І.В.Усатенко