ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.04.2021Справа № 910/20970/20
Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянув без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В. М." (01010, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 4/6; ідентифікаційний код 24095427)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" (55001, Миколаївська обл., місто Южноукраїнськ, промзона; ідентифікаційний код 20915546)
про стягнення 571 197,53 грн,
У грудні 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю "В. М." звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" про стягнення 571 197,53 грн, з яких 550 305,96 грн боргу, 6 301,02 грн три проценти річних та 14 590,55 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 53-123-01-20-06280 від 08.04.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 відкрито провадження у справі № 910/20970/20 за вищезазначеною позовною заявою та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), сторонам визначено строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.
Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі.
Господарський суд також зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.02.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, судом вчинені необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу про відкриття провадження у справі.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2021, відзив до суду не подав, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв'язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
08.04.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" в якості покупця (далі - позивач, покупець, Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "В. М." в якості постачальника (далі - відповідач, постачальник, Товариство) було укладено Договір на постачання товару № 53-123-01-20-06280 (далі - Договір) за яким постачальник зобов'язався передати покупцю, а покупець прийняв на себе зобов'язання прийняти і сплатити товар - код CPV30120000-6 по ДК 021:2015- Фотокопіювальне та поліграфічне обладнання для офсетного друку (витратні матеріали і запчастини до оргтехніки) (далі - Товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1, що є невід'ємною частиною Договору. Рік виготовлення Товару - не раніше 2018 року.
Загальна вартість Товару закріплена у пункті 2.1 Договору, є твердою та складає 550 305,96 грн з ПДВ.
Згідно пункту 2.2 Договору оплата відбувається на протязі 45 робочих днів після постачання Товару та виконання постачальником умов пунктів 3.2, 5.1 Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
У пункті 3.2 Договору визначено перелік документів які постачальник надає покупцю з Товаром. Пунктом 5.1 Договору врегульовано порядок приймання Товару.
Дія терміну Договору починає свій перебіг з моменту обома сторонами та скріплення печаткою та закінчується 31.12.2021.
На виконання умов Договору Товариство здійснило поставку Товару згідно видаткових накладних, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи, а саме:
- № ННУ00032954 від 22.05.2020 на суму 430 428,54 грн з ПДВ
- № ННУ00033115 від 02.07.2020 на суму 106 578,78 грн з ПДВ
- № НЗК00775671 від 15.07.2020 на суму 5 069,16 грн з ПДВ
- № ННУ00033169 від 22.07.2020 на суму 8 229,48 грн з ПДВ.
Зважаючи на приписи пункту 2.2 Договору відповідач був зобов'язаний здійснити оплату за поставлений Товар у наступні строки:
- за видатковою накладною № ННУ00032954 від 22.05.2020 - 28.07.2020
- за видатковою накладною № ННУ00033115 від 02.07.2020 - 04.09.2020
- за видатковою накладною № НЗК00775671 від 15.07.2020 - 17.09.2020
- за видатковою накладною № ННУ00033169 від 22.07.2020 - 24.09.2020.
В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач, за твердженням позивача, оплату за отриманий Товар не здійснив.
З метою врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача Претензію № 1588/01-03 від 11.12.2020 щодо перерахування оплати за поставлений Товар та відшкодування 3% річних та інфляційних збитків.
Оскільки відповідачем на було надано відповіді на претензію та не було погашено заборгованість за поставлений Товар, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення з відповідача 571 197,53 грн, яких 550 305,96 грн складає сума основної заборгованості за Договором, 6 301,02 грн - 3% річних та 14 590,55 грн - інфляційні збитки. Окрім того, позивач просив покласти на відповідача витрати, пов'язані з розглядом справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями частини 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, 5 кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом вище, позивачем на виконання умов Договору було поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 550 305,96 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних.
Визначений пунктом 2.2 Договору строк оплати поставленого Товару закінчився:
- за видатковою накладною № ННУ00032954 від 22.05.2020 - 28.07.2020
- за видатковою накладною № ННУ00033115 від 02.07.2020 - 04.09.2020
- за видатковою накладною № НЗК00775671 від 15.07.2020 - 17.09.2020
- за видатковою накладною № ННУ00033169 від 22.07.2020 - 24.09.2020.
Проте, за твердженням позивача, яке не оспорюється відповідачем та не спростовано матеріалами справи, оплата поставленого Товару відповідачем не здійснена.
З огляду на зазначене вище, заборгованість відповідача за поставлений позивачем Товар, становить 550 305,96 грн.
Враховуючи те, що заборгованість відповідача в розмірі 550 305,96 грн, підтверджена наявними у матеріалах справи належними доказами, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов в частині стягнення заборгованості в сумі 550 305,96 грн підлягає задоволенню.
Окрім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6 301,02 грн 3% річних та 14 590,55 грн інфляційних збитків.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.
При перевірці розрахунку 3 % річних судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки при здійсненні розрахунку, відтак, за розрахунком суду до стягнення з відповідача належить 6 283,54 грн 3% річних.
При перевірці розрахунку інфляційних збитків суд керувався наступним.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за вересень 2020 року виникло би по закінченню вересня 2020 року у жовтні 2020 року на підставі повідомлення Державної служби статистики України про індекс споживчих цін у вересні 2020 року за умови існування заборгованості за період з 01.09.2020 по 30.09.2020.
Разом з цим, прострочення грошового зобов'язання відповідачем за видатковою накладною № ННУ 00033115 від 02.07.2020 тривало менше місяця (з 05.09.2020 по 30.09.2020) у зв'язку з чим вимоги про стягнення інфляційних втрат за вересень місяць нарахованих за прострочення грошового зобов'язання відповідачем за видатковою накладною № ННУ 00033115 від 02.07.2020 задоволенню не підлягають.
Зважаючи на викладене вище, за перерахунком суду стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 14 046,35 грн.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У зв'язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "В. М." до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" про стягнення 571 197,53 грн,- задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" (55001, Миколаївська обл., місто Южноукраїнськ, промзона; ідентифікаційний код 20915546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В. М." (01010, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 4/6; ідентифікаційний код 24095427) 550 305,96 грн (п'ятсот п'ятдесят тисяч триста п'ять гривень 96 копійок) основної заборгованості, 6 283,54 грн (шість тисяч двісті вісімдесят три гривні 54 копійки) 3% річних, 14 046,35 грн (чотирнадцять тисяч сорок шість гривень 35 копійок) інфляційних збитків та 8 559,54 грн (вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 54 копійки) судового збору.
3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ