ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.04.2021Справа № 910/1640/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська фабрика паперової продукції" (просп. Повітрофлотський буд. 94-А, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 36852194) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ 2021" (вул. Прирічна, буд. 11, м. Київ, 04210, код ЄДРПОУ 40730159)
про стягнення 26 050, 93 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська фабрика паперової продукції" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ 2021" (далі - відповідач) про стягнення 26050,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором №05/11/19-02 від 01.11.2019 відповідач не у повному обсязі розрахувався за фактично поставлений товар, у зв'язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача 18867, 12 грн основної заборгованості, 1001, 51 грн інфляційних втрат, 2408, 88 грн пені (подвійна облікова ставка НБУ) та 3773, 42 грн штрафу. Ухвалою від 05.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
У зв'язку з тим, що суддя Господарського суду міста Києва Ягічева Н.І. перебувала у відпустці, розгляд справи здійснюється після виходу судді з відпустки. Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України. розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що якщо до розгляду справи у порядку спрощеного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно з трекінгом поштових відправлень, ухвала суду від 05.02.2021 отримана позивачем - 18.02.2021, про що свідчать реєстр відстеження поштових відправлень. Вказана ухвала суду від 05.02.2021 була надіслана відповідачу 05.02.2021 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Прирічна, буд. 11, м. Київ, 04210.
Однак поштове відправлення не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 13.03.2021 з приміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить реєстр відстеження поштової кореспонденції 0105477298687.
Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, суд, враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.11.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська фабрика паперової продукції» (Постачальник, далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИ ЕФ ЕС ФРЕШ ФЕКТОРІ (Покупець, далі - відповідач) було укладено Договір №05/11/19-02. В подальшому відповідачем було змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІ 2021».
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник (далі-позивач) зобов'язується виготовити та передати у власність Покупця (далі-відповідач) продукцію згідно затверджених оригінал-макетів (далі-продукція), а покупець зобов'язується прийняти Продукцію та оплатити її на умовах договору. Оригінал-макети затверджуються Покупцем шляхом їх підписання і є його невід'ємною частиною.
Пунктом 1.2. Договору, передбачені умови поставки - DAP м. Харків.
Згідно з п. 2.1. Договору ціни на продукцію обумовлюються Сторонами та вказуються у видаткових накладних. Основою для оплати Продукції є рахунки-фактури Постачальника, що оплачуються Сторонами та вказуються у видаткових накладних (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 2.4. Договору покупець здійснює оплату за Продукцію протягом 14 календарних днів після отримання партії Продукції, перша поставка Продукції оплачується на умовах попередньої оплати.
Пунктом 2.6. передбачено, що розрахунок за цим Договором здійснюється в національній валюті України шляхом безготівкових розрахунків.
Пунктом 2.7. Договору вказано, якщо Покупцем порушені строки оплати вказані у п. 2.4 Договору, Постачальник залишає за собою право змінювати ціни на розміщені раніше та на момент виникнення порушення на відвантажені партії Продукції. Згідно з п. 3.1. Договору постачальник зобов'язується передати Покупцю Продукцію в строк встановлений та погоджений Сторонами в Бланку замовлення, але не менше 10 робочих днів з моменту отримання та підтвердження Постачальником замовлення. Пунктом 6.3. Договору передбачено, що у зв'язку із значними валютними ризиками Постачальника за імпортними зобов'язаннями перед контрагентами, Сторони домовились, що у разі несвоєчасної оплати Продукції, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20 % неоплаченої суми, крім того - пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від неоплаченої суми. Відповідно до п. 9.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами та діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до виконання вимог сторонами своїх зобов'язань за договором.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки, а саме, за твердженням позивача, відповідач не у повному обсязі розрахувався за фактично поставлений товар, у зв'язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача основну заборгованість у розмірі 18867, 12 грн, інфляційні втрати у розмірі 1001, 51 грн, пені (подвійна облікова ставка НБУ) у розмірі 2408, 88 грн та 3773, 42 грн штрафних (п. 6.3. Договору). Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, розглянувши надані документи і матеріали, на яких ґрунтуються позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська фабрика паперової продукції», об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського процесуального кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України). Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв продукцію, що підтверджується видатковими накладними, які оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Проте відповідач за умовами Договору повинен був провести повний розрахунок по отриманим товарам, однак на дату подання позовної заяви, оплата товару здійснена відповідачем частково та сплачено 3000 грн, що підтверджено копіями банківських виписок від 04.06.2020 та 30.06.2020.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 18 867,12 грн. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів, тому з огляду на вищезазначене, з врахуванням обставин щодо невиконання відповідачем, як Покупцем обов'язку з оплати отриманої Продукції та з огляду на відсутність будь-яких спростувань з боку відповідача, суд дійшов висновку, щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості у розмірі 18 867,12 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення штрафу згідно з п. 6.3 Договору поставки у розмірі 3773, 42 грн. Судом було проведено власний розрахунок та встановлено, що заявлений позивачем розмір штрафу є арифметично вірним та підлягає задоволенню. Щодо стягнення з відповідача 2408,88 грн суми пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу від неоплаченої суми, нарахована за період з 01.03.2020 по 29.01.2021, судом встановлено наступне. Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Так, згідно із п. 6.3 Договору передбачена відповідальність відповідача за прострочення строку сплати винагороди за надані послуги в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України за кожен день прострочення платежу від неоплаченої суми.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Як передбачено п. 2.4. Договору покупець здійснює оплату за Продукцію протягом 14 календарних днів після отримання партії Продукції, перша поставка Продукції оплачується на умовах попередньої оплати.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати отриманої продукції, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору, позивачем було нараховано пеню (за подвійною ставкою НБУ) урозмірі 2 408, 88 грн за період з 01.03.2020 по 29.01.2021.
Суд не погоджується із визначенням періоду за який нараховується пеня, а саме за видатковими накладними №№ 89, 87, 88 від 28.02.2020 року оплата відповідачем повинна бути здійснена 13.03.2020, а не з 01.03.2020, як було зазначено позивачем у детальному розрахунку штрафних санкцій.
Виходячи з ч.1 ст. 253 ЦК України в якій визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а також беручи до уваги ч.5 ст.254 ЦК України, суд дійшов до висновку, що початок нарахування пені починається з 14.03.2020.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Тобто, останнім днем нарахуванням пені слід вважати 14.09.2020.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені у розмірі 2 408, 88 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, таким чином, здійснивши власний перерахунок, суд прийшов до висновку, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2 293,50 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1001, 51 грн - суми інфляційних втрат за період з 01.03.2020 по 20.01.2021.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Щодо позовних вимог в частині інфляційних втрат, які заявлені позивачем у розмірі 1001,51 грн, суд прийшов до висновку, що він є арифметично невірним.
Здійснивши власний розрахунок суми інфляційних втрат, суд встановив, що обґрунтованою сумою, що підлягає стягненню є 1 219, 63 грн, що становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 001, 51 грн. підлягає задоволенню в сумі заявленій позивачем.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано, а також перевіривши надані розрахунки позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська фабрика паперової продукції».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 2 259, 94 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська фабрика паперової продукції» задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ 2021" (вул. Прирічна, буд. 11, м. Київ, 04210, код ЄДРПОУ 40730159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська фабрика паперової продукції" (просп. Повітрофлотський буд. 94-А, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 36852194) 18 867 (вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 12 коп. основної заборгованості, 1 001 (одну тисячу одну) грн 51 коп. інфляційних втрат, 2 293 (дві тисячі двісті дев'яносто три) грн 50 коп, 3 773 (три тисячі сімсот сімдесят три) грн 42 коп. штрафу та 2 259 (дві тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн 94 коп. судового збору. 3. В іншій частині позовних вимог відмовити. 4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 27.04.2021
Суддя Н.І. Ягічева