Справа № 909/468/20
30.04.2021 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши подання старшого державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬТАБАК", вул. Карбишева, буд. 1,м. Луцьк, Волинська область,43023
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Паньківа Андрія Михайловича АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості в сумі 484 067 грн 05 коп.
Державний виконавець Татакін П.П. в судове засідання не з"явився .
встановив: старший державний виконавець звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа вх.№6355/21 від 29.04.2021.
Відповідно до ч.4 ст.337 ГПК України суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
В судове засідання 30.04.2021 державний виконавець не з"явився; повідомлений судом телефонограмою; просив розглядати подання без участі представника Івано-Франківського відділу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Обставини справи, встановлені судом.
Господарський суд Івано-Франківської області позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак" до Фізичної особи - підприємця Паньківа Андрія Михайловича про стягнення 484067 грн 05 к. задовольнив частково.
Стягнув з фізичної особи - підприємця Паньківа Андрія Михайловича, АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак", вул. Карбишева, 1, м.Луцьк, 43023 (код 21736857) 360143 (триста шістдесят тисяч сто сорок три гривні) 70 к. основного боргу, 16689 ( шістнадцять тисяч шістсот вісімдесят дев"ять гривень) 89 к. - пені та 86199 (вісімдесят шість тисяч сто дев"яносто дев"ять гривень) 50 к. - штрафу, а також 6945 ( шість тисяч дев"ятсот сорок п"ять гривень) 51 к. - судового збору. (Рішення від16.09.2020).
На виконання рішення Господарський суд Івано-Франківської області 07.10.2020 року видав наказ.
Згідно постанови старшого державного виконавця Івано-Франківського міського ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 05.01.2020 відкрите виконавче провадження №64033279 з виконання наказу №909/468/20 від 07.10.2020 року.
Державний виконавець виніс постанови: 22.01.2021 про арешт коштів боржника, якою накладено арешт грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, 22.01.2021 про розшук майна боржника, якою оголошено в розшук транспортний засіб (ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1984 р.в.), 08.02.2021 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику.
Також державний виконавець, з метою виявлення майна боржника, надіслав запити до Пенсійного фонду України, Регіонального сервісного центру МВС у Івано-Франківській області, відповіді на які засвідчили відсутність у боржника коштів та нерухомого майна, у розмірі, достатньому для погашення наявної заборгованості та виявили наявність транспортного засобу (відповідь ПФУ №1067981257 та №1067986214 від 05.01.2021; лист з ІС ДП "НАІС" від 19.01.2021; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо суб"єкта).
У відповідь на запити державного виконавця № 7-13 від 02.04.2021 до Державної прикордонної служби України та № 7-13 від 01.03.2021 до Державної міграційної служби України про надання інформації про перетин кордону України боржником та про наявність паспорта громадянина України для виїзду за кордон, Державна прикордонна служба повідомила заявника про те, що відомостей про перетинання ОСОБА_1 державного кордону України, лінії розмежування з Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим не виявлено; ДМСУ повідомила, що боржник має паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 07.06.2011 року.
Державний виконавець викликав боржника для надання пояснень щодо сплати боргу за виконавчим документом (вимоги від 08.02.2021 та від 22.03.2021 та виклик від №7-13 від 01.04.2021), доказів направлення яких матеріали справи не містять, як і не містять доказів уникнення боржника від надання пояснень.
Згідно Акта державного виконавця від 26.03.2021 року при виїзді за місцем виконання: вул. Вовчинецька, 185/5 у м. Івано-Франківську у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними. Акт підписаний державним виконавцем П.П.Татакіним, за відсутності боржника Паньківа А.А.; підписи понятих чи інших осіб, що були залучені до проведення виконавчих дій відсутні.
Ухилення боржника від виконання рішення суду, не вжиття заходів щодо погашення боргу за рахунок належного йому майна і доходів стало підставою для звернення державного виконавця до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при постановленні ухвали, висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими на всій території України.
Згідно ч.1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, обов'язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" ( ч. 1 ст. 5 Закону).
Відповідно до до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 19 ч. 3 ст.18 ЗУ "Про виконавче провадження" у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Зазначена норма кореспондується з п. 5 ч. 1 ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", згідно з яким право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішення, - до виконання зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання судового рішення (ч. 3 ст. 337 ГПК України).
Згідно з висновками Верховного суду України, викладеними у "Судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" від 01 лютого 2013 року ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Верховний суд України дійшов висновку, що поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез'явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти).
Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
На момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Суд звертає увагу, що відсутність майна та коштів у боржника не свідчить про ухилення останнього від виконання рішення суду, і що саме такий захід як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України буде ефективним заходом для виконання судового рішення і не порушить визначене ст. 33 Конституції України право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У рішенні в справі "Гочев проти Болгарії" Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що обмеження останнього має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції; по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Суд зазначає, що державний виконавець не надав доказів, які б підтверджували, що у випадку застосування до боржника заходу, передбаченого ст. 337 ГПК України, таке рішення ним буде виконане. Натомість, як вбачається з матеріалів справи у боржника відсутнє майно та кошти, за рахунок яких можна було б виконати судове рішення у справі.
Крім того, нез'явлення боржника на черговий виклик приватного виконавця не надає суду підстав вважати, що має місце факт ухиленням від виконання рішення суду та, відповідно, застосування для нього виключного такого заходу забезпечення виконання судового рішення, як обмеження у праві виїзду за кордон.
Виконавець не довів, що застосування заходу, визначеного ст. 337 ГПК України, буде ефективним для виконання судового рішення і не порушить визначене ст. 33 Конституції України право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, тощо.
Правовими нормами, що містяться у ч. 1, 3, 4 ст. 313 Цивільного кодексу України обумовлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, унормовано, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь - яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Отже, виходячи з вищевикладеного, у цьому випадку задоволення подання з наведених державним виконавцем підстав, може призвести до необґрунтованого обмеження права боржника на свободу пересування, яке гарантоване Конституцією України.
При цьому, суд виходить з того, що фактичні обставини справи в сукупності свідчать про те, що державний виконавець не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань, зокрема: доказів умисного нез'явлення на виклик виконавця, приховування доходів, коштів та майна, на які можна звернути стягнення, незаконного їх відчуження.
Обмеження у праві виїзду за межі України є виключним заходом, а тому з метою уникнення обмеження конституційних прав особи може бути застосоване в останню чергу, що узгоджується з приписами ст. 337 ГПК України.
Однією з підстав для відмови у задоволенні подань є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання (лист Верховного суду України від 01 лютого 2013 року "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України").
Враховуючи наведене, підстави для застосування до боржника заходу забезпечення виконання рішення, передбаченого ст. 337 ГПК України відсутні.
Керуючись ст. 11, 232-234, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
В задоволенні подання державного виконавця Татакіна П. П. вх. № 6355/21 від 29.04.2021) про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання 30.04.2021.
Суддя Т. В. Максимів