номер провадження справи 9/20/21
27.04.2021 Справа № 908/341/21
м.Запоріжжя
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕНТУРАНІК”, код ЄДРПОУ 40275363 (53210, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Каштанова, буд. 58, кв. 2)
до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (71503, Запорізька область, м. Енергодар, а/с №306, код ВП 26444970)
про стягнення суми 163856,93 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без виклику сторін
До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕНТУРАНІК” про стягнення з відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” суми 163856,93 грн., яка складається з: суми 123504,75 грн. пені, суми 30228,84 грн. інфляційних втрат та суми 10123,34 грн. - 3% річних.
Ухвалою суду від 26.02.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/341/21 (номер провадження 9/20/21), вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
27.04.2021 за наслідками розгляду справи судом прийнято рішення.
Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які мотивовані тим, що в порушення умов укладеного сторонами договору поставки № 20/05/47 від 02.03.2020 відповідачем здійснено оплату отриманого ним за видатковою накладною № 18 від 25.05.2020 товару на суму 1 154 250,00 грн. лише 25.11.2020 - із простроченням на 107 календарних днів. У зв'язку із цим позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 10123,34 грн. 3% річних за період з 11.08.2020 по 25.11.2020, суму 30228,84 грн. інфляційних втрат за серпень - листопад 2020, нарахованих на підставі п. 7.4 договору, а також суму 123 504, 75 грн. пені за період з 11.08.2020 по 25.11.2020, нарахованої на підставі та в розмірі, встановленому п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України. Позовні вимоги обґрунтовано ст.ст. 11, 509, 526, 510, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 42, 193, 216, 218, 222, 230, 231 ГК України, умовами договору поставки.
Відповідач у відзиві, який надійшов до господарського суду 22.03.2021, зазначив про відсутність у позивача правових підстав для вимоги про стягнення пені, оскільки в укладеному сторонами договорі поставки умова щодо сплати покупцем пені за прострочення оплати продукції відсутня. Також відповідачем наведено у відзиві контррозрахунок в частині заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат. Зокрема, зазначено, що оплата за поставлену продукцію була здійснена 25.11.2020, тому прострочення оплати в період з 11.08.2020 по 24.11.2020 складає 106 днів. Відповідно, розмір 3% річних складає 10056,19 грн., а не 10 123,34 грн., як зазначено у позовній заяві. Загальна сума інфляційних втрат за період серпень - листопад 2020 складає 30010,50 грн. (а не 30228,84 грн. як зазначено у позовній заяві). Крім того, відповідач зазначив, що введення постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 на території України та його подальше продовження в наступному, внаслідок чого погіршився стан світової економіки та економіки України та, зокрема, стан розрахунків за спожиту електроенергію. Станом на 30.09.2020 дебіторська заборгованість ДП «Гарантований покупець», НЕК «Укренерго» та ДП «Енергоринок» перед ДП «НАЕК «Енергоатом» на відпущену електроенергію складала майже 25 000 000 000 грн. (копія бухгалтерської довідки додається), що свідчить про відсутність вини ДП «НАЕК «Енергоатом» та його відокремлених підрозділів в несвоєчасному здійсненні оплати за отриману продукцію. ДП «НАЕК «Енергоатом» є державним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво електричної енергії, на даний час є виробником більш ніж 50% електроенергії в Україні. Також ДП «НАЕК «Енергоатом» є оператором ядерних установок та включено до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. ДП «НАЕК «Енергоатом» вживає всіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення, свідченням чого є оплата поставленої продукції 25.11.2020. Позивач у позовній заяві не посилається на те, що простроченням виконання ВП АЕМ зобов'язання щодо сплати продукції йому спричинені будь-які збитки, докази спричинення збитків в матеріалах справи відсутні. На підставі всього викладеного, з урахуванням: наявності надзвичайних обставин у вигляді пандемії; вжиття відповідачем всіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення, свідченням чого є оплата поставленої продукції; критичну ситуацію із розрахунками за вироблену ДП «НАЕК «Енергоатом» електроенергію, відповідач, з посиланням на ст. 233 ГК України та правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 просив суд зменшити суму 3% річних до 5000 грн., суму інфляційних втрат - до 15000 грн.; відмовити в у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені; судовий збір покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач у відповіді на відзив, зокрема, зазначив, що не погоджується з аргументами відповідача. Зокрема, вказав, що розмір штрафних санкцій чітко встановлений законом і дублювання його в договорі є необов'язковим. Також зазначено, що ТОВ «ВЕНТУРАНІК» так само перебувало у складних економічних умовах, спричинених введенням карантину, локдауну та значним погіршенням стану світової економіки. Для здійснення постачання за договором в строк позивач був вимушений взяти на себе кредитні зобов'язання перед банком та платити відсотки за кредитними договорами. Дії відповідача по несвоєчасній оплаті призвели до того, що позивач не зміг вчасно повернути свої кошти та почати працювати над новими контрактами та проектами.
У запереченні на відповідь на відзив відповідачем в т.ч. зазначено про наступне. Відповідач ще раз наголосив на тому, що у договорі поставки умова про сплату покупцем пені за прострочення оплати відсутня, а тому у позивача відсутні правові підстави для вимоги про стягнення з ВП АЕМ пені за прострочення оплати продукції. Щодо посилання позивача на кредитні договори, які він був нібито вимушений укласти, то відповідач зазначив, що вони жодним чином не свідчать про те, що їх укладення пов'язане із виконанням позивачем договірних зобов'язань за договором поставки та отримані за ними кошти були спрямовані позивачем на закупівлю товару для його подальшого постачання відповідачу. Також позивачем не надано підтвердження фактичного використання коштів кредитних ліній та сплати ним відсотків за користування такими коштами.
Розглянувши матеріали справи, суд
Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНТУРАНІК» (Постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 20/05/47 від 02.03.2020 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію, найменування, кількість, ціна та строк поставки якої визначені у п. 1.1 Договору, а саме: дріт 5,6 мм, в кількості 0,9 т загальною вартістю 1 215 000,00 грн. з ПДВ. Граничний строк поставки: до 01.06.2020.
Згідно з п.п. 3.1, 3.2 загальна сума договору складає 1 215 000,00 грн., в т.ч. 202500,00 грн. ПДВ. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
В пункті 4.1 Договору оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в договорі, протягом 60 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у Покупця продукцією).
Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання своїх зобов'язань за Договором згідно з видатковою накладною № 18 від 25.05.2020 здійснив поставку продукції: дріт в кількості 0,855 т на суму 1 154 250,00 грн. з ПДВ. Видаткова накладна підписана з боку покупця представником на підставі відповідної довіреності на отримання ТМЦ. Позивач виставив відповідачу рахунок № 19 від 25.05.2020 на оплату здійсненої поставки продукції на вказану суму.
Як слідує із обставин, викладених позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві, вхідних контроль прийнятої продукції був завершений 10.06.2020, тому у відповідності до п. 4.1 договору оплата продукції повинна була бути здійснена у граничний термін 09.08.2020.
Позивачем надано в матеріали справи копії претензій за вих. № 234 від 06.10.2020, вих.№ 250 від 16.11.2020, в яких вимагав оплатити отриману продукцію, в тому числі за видатковою накладною № 18 від 25.05.2020.
Відповідач здійснив оплату вищезазначеної продукції на суму 1 154 250,00 грн. 25.11.2020, що підтверджується доданою до позовної заяви копією виписки по рахунку.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до приписів ст.ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення зобов'язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Із змісту ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 547, ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України слідує, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За змістом частини 2 статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Із наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується та її розмір. Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.
Вказане слідує з висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.09.20219 у справі № 904/1501/18.
Як вбачається з умов укладеного сторонами договору поставки № 20/05/47 від 02.03.2020 в ньому сторони не передбачили відповідальність у вигляді сплати Покупцем пені у разі невиконання або неналежного виконання (прострочення) оплати продукції та не визначали її розмір.
Відповідальність сторін визначена в розділі 7 договору поставки.
В пункті 7.1 зазначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством та цим договором.
Пунктом 7.4 договору передбачена сплата відповідачем боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних у випадку порушення покупцем строків оплати продукції.
Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить у собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (п. 6.31).
Сторонами у Договорі поставки № 20/05/47 від 02.03.2020 не визначено розмір та базу нарахування пені, а законодавчими актами не встановлено обов'язковості її сплати у спірних відносинах. Іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення також не встановлено.
Відтак правові підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі, не погодженому стотонами в договорі, відсутні.
Що стосується можливості застосування до спірних правовідносин у справі частини другої статті 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, то ця норма закону стосується випадків порушення негрошового зобов'язання, тоді як у цій справі має місце порушення відповідачем зобов'язання з оплати продукції.
Зазначений висновок щодо застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України відповідає висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16 (п.7.2.6).
В п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» також зазначено, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені судом відмовляється.
Позивачем також заявлені до стягнення з відповідача сума 10123,34 грн. 3% річних за період з 11.08.2020 по 25.11.2020 та сума 30228,84 грн. інфляційних втрат за серпень - листопад 2020.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В пункті 7. 4 укладеного сторонами Договору також передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати продукції він на вимогу Постачальника сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Як встановлено судом вище, оплата отриманої відповідачем продукції на суму 1154250,00 грн. у встановлений договором строк здійснена не була. Отже факт порушення грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Із наведеного у позовній заяві розрахунку слідує, що позивачем нараховано 3% річних за період з 11.08.2020 по 25.11.2020 включно (за 107 днів прострочення).
Однак, з огляду на те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування, то в даному випадку 3% річних слід нараховувати за період з 11.08.2020 по 24.11.2020 включно (за 106 днів прострочення).
З урахуванням викладеного, здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що до стягнення з відповідача за вказаний період належить сума 10028,73 грн. 3% річних. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних судом відмовляється.
Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на визначений індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.
Відповідно до рекомендацій, викладених в зазначеному листі Верховного Суду України, індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” наданий позивачем розрахунок в цій частині, суд встановив, що його здійснено правильно, тому позовні вимоги про стягнення суми 30 228,84 грн. інфляційних втрат за заявлений період є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач, з посиланням на ст. 233 ГК України та правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, просив суд зменшити суму 3% річних до 5000 грн., суму інфляційних втрат - до 15000 грн.
Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірної великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Перш за все, правовий аналіз вказаної норми свідчить, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Таким чином, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру санкцій наслідкам порушення.
Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
В пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, зазначено, що з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Господарський суд акцентує увагу на тому, що слід враховувати конкретні обставини справи та мотиви з яких Велика Палата Верховного Суду дійшла до зазначених висновків, на що також було наголошено у вищевказаній постанові.
Так, зокрема, зі змісту цієї постанови вбачається, що сторони у цій справі у пункті 5.5 договору дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 (сорока) відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 (дев'яносто шести) відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
В п. 8.33 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду вказано наступне.
«…Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора…» (п.8.33 Постанови).
«…З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав…» (п.8.41.).
Крім того, господарський суд звертає увагу, що є Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020, в якій зазначено про не згоду з висновками Великої Палати Верховного Суду в частині визначення правової природи відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, та можливості зменшення її розміру, визначеного сторонами грошового зобов'язання у відповідному договорі.
В Окремій думці, зокрема, зазначено:
«…Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання…».
«…Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України…».
Враховуючи обставини даної справи № 908/341/21, господарський суд не вбачає підстав для зменшення належної до стягнення суми відсотків річних та втрат від інфляції, що визначені у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України, тому у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% та інфляційних втрат судом відмовляється.
Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у несвоєчасному здійсненні оплати за отриману продукцію, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частинами 1, 4 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За таких обставин, суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, викладені у відзиві доводи відповідача щодо відсутності вини у порушенні зобов'язання щодо строку оплати.
На підставі всього вищевикладеного, позовні вимоги в цілому задовольняються судом частково.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (71503, Запорізька область, м. Енергодар, а/с №306, код ВП 26444970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕНТУРАНІК” (53210, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Каштанова, буд. 58, кв. 2; код ЄДРПОУ 40275363) суму 30228 (тридцять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 84 коп. інфляційних втрат, суму 10028 (десять тисяч двадцять вісім) грн. 73коп. - 3% річних, суму 603 (шістсот три) грн. 86 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 30.04.2021.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва