проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"30" квітня 2021 р. Справа № 922/3977/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.,
без участі представників сторін,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярус-Плюс" (вх.№632 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2021, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Лавровою Л.С., час проголошення рішення - не зазначено, дата складання повного тексту рішення - 04.02.2021, у справі № 922/3977/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярус-Плюс", м. Харків,
про стягнення коштів
До Господарського суду Харківської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярус-Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" 8 812, 41грн заборгованості, 754, 56грн 3% річних, 7 187, 61грн пені та 1 374, 79грн інфляційних, а також витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2 102, 00грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати за отриманий товар.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.07.2021 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярус-Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" 8 812, 41грн заборгованості, 754, 56грн 3% річних, 7 187, 61грн пені та 1 374, 79грн інфляційних, а також витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 102, 00грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач повинен був здійснити повну оплату вартості отриманого за видатковою накладною №4741 від 13.01.2018 та видатковою накладною №7670 від 19.01.2018 товару одразу після його прийняття. Однак, оскільки до суду не було надано доказів оплати вартості поставленого товару, суд визнав зобов'язання відповідача таким, що не було виконано у встановлений строк.
Дослідивши обставини набуття позивачем прав вимоги до відповідача, суд дійшов висновку, що ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" є належним кредитором ТОВ "Ярус-Плюс" при виконанні грошового зобов'язання на підставі договору поставки товару №1073 від 10.05.2016, видаткової накладної №4741 від 13.01.2018 та видаткової накладної №7670 від 19.01.2018.
Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню пені, 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що відповідно до платіжних доручень від 15.01.2018, 05.02.2018 та 09.02.2018, відповідач перерахував постачальнику - ТОВ "Самоцвіт" загальну суму 9 265, 83грн по оплаті отриманого товару згідно видаткової накладної №4741 від 13.01.2018 та видаткової накладної №7670 від 19.01.2018, однак, відповідач не подав їх суду першої інстанції, оскільки не був повідомлений про розгляд справи.
До апеляційної скарги апелянтом додані копії платіжних доручень №3910 від 15.01.2018, №4035 від 05.02.2018, №4335 від 09.02.2018.
Апелянт зазначає, що на момент поставки за видатковими накладними №4741 від 13.01.2018 та №7670 від 19.01.2018 товару строк дії договору закінчився (31.12.2017), але апелянт як добросовісний контрагент розрахувався з постачальником, з урахуванням переплати у розмірі 1 097, 08грн, що була станом на момент закінчення дії договору.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярус-Плюс" на рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2021 у справі №922/3977/20 та постановлено здійснити її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк до 26.03.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 26.03.2021 для подання заяв і клопотань.
Згідно матеріалів справи, ухвала апеляційного господарського суду від 02.03.2021 була вручена сторонам у справі (а.с.113-114).
15.03.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3130); зазначає, що надані апелянтом платіжні доручення не надають змоги стверджувати, що мало місце погашення боргу (виконання грошового зобов'язання) згідно договору №1073 поставки товару від 10.05.2016. Крім того, позивач просить залишити без розгляду додані до апеляційної скарги докази, у зв'язку з відсутністю обгрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції.
Як вказує позивач, судом належним чином було здійснено повідомлення відповідача про розгляд спору.
Позивач також посилається на обставини відступлення йому ТОВ "Самоцвіт" прав вимоги до ТОВ "Ярус-Плюс", і вважає, що він є належним кредитором останнього.
З огляду на викладене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2021 у справі №922/3977/20 - залишити без змін.
Також позивач повідомляє, що у майбутньому із врахуванням умов та на підставі договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) додатково буде змушений понести витрати, пов'язані із розглядом апеляційної скарги, обсяг та розмір яких наразі визначити неможливо, однак, зазначає, що розмір понесених судових витрат не буде перевищувати вартості аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт, що пропонуються Радами адвокатів відповідного регіону.
Заяв і клопотань щодо суті спору від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В силу статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, і доводи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
Як встановлено місцевим господарським судом, 10.05.2016 між ТОВ "Самоцвіт" (постачальник) та ТОВ "Ярус-Плюс" (покупець) був укладений договір №1073 поставки товару (далі - Договір), за яким постачальник зобов'язався в порядку та строки, встановлені Договором, передати товар у власність покупцеві в певній кількості, відповідної якості і за узгодженою ціною, а останній - прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі.
Відповідно до пункту 1.2. Договору, найменування, асортимент, вартість і кількість товару, що поставляється за цим Договором, вказується в специфікаціях та/або накладних на товар, складених та підставі заявок покупця на поставку товару.
Згідно з пунктом 1.3. Договору, ціна та асортимент товару встановлюються відповідно до затверджених прайс-листів постачальника і вказуються в специфікаціях (Типова форма специфікації передбачена Додатком №1, який є невід'ємною частиною цього Договору) та/або накладних на товар, які є невід'ємною частиною Договору. Ціна та асортимент товару можуть бути змінені постачальником в односторонньому порядку. Повідомлення про зміну цін та/або асортименту здійснюється шляхом направлення покупцю нового прайс-листа в порядку, передбаченому пунктом 2.4. цього Договору.
Відповідно до пункту 3.1. Договору, постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару на наступних базисних умовах поставки відповідно до Правил Інкотермс в редакції 2010 року: DDP, склад (торговий об'єкт) покупця (адреси складів (торгових об'єктів) покупця вказуються в дислокації, яка є Додатком №2 до цього Договору.
Протягом січня 2018 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму 10 362, 91грн, що підтверджується видатковою накладною №4741 від 13.01.2018 на суму 8 106, 62грн та видатковою накладною №7670 від 19.01.2018 на суму 2 256, 29грн.
Згідно з пунктом 2.3 Договору, оплата здійснюється покупцем в такому порядку: у першу чергу здійснюється оплата вартості товару, який був поставлений за першою і далі за кожною наступною накладною на товар. Форма оплати вартості поставленого товару: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 2.1. Договору).
Як зазначає позивач, оскільки сторони у договорі по окремим партіям поставок товару строк оплати не визначили, то оплата вартості отриманого товару мала бути здійснена із врахуванням положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України.
Позивач вказує, що станом на 24.11.2020 заборгованість ТОВ "Ярус-Плюс" перед ТОВ "Самоцвіт" щодо сплати вартості отриманого товару згідно договору №1073 поставки товару від 10.05.2016 (в частині, що стосується виконання обов'язку по сплаті отриманого товару згідно видаткової накладної №4741 від 13.01.2018 та видаткової накладної №7670 від 19.01.2018) становила 8 812, 41грн.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач повинен був здійснити повну оплату вартості отриманого за Договором (за видатковою накладною №4741 від 13.01.2018 та видатковою накладною №7670 від 19.01.2018) одразу після отримання товару. Однак, оскільки до суду не було надано докази оплати вартості поставленого товару, суд визнав зобов'язання відповідача таким, що не було виконано у встановлений строк.
Згідно з пунктом 7.1. Договору, керуючись статтею 6 Цивільного кодексу України, Сторони встановили, що за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого Постачальником Покупцеві товару, а також невчасну або неповну оплату товару Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику штрафну неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться протягом всього строку прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості.
Судом першої інстанції також встановлено, що 24.11.2020 між ТОВ "Самоцвіт" та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" був укладений договір №24-11-2020 відступлення права вимоги (цесії), відповідно до пункту 1.1. якого, метою Договору є оформлення результатів купівлі-продажу (відступлення) майнових прав банкрута ТОВ "Самоцвіт" (код ЄДРПОУ 13473378; адреса: 49000, місто Дніпропетровськ, вулиця Лейтенанта Роя, будинок 30) на відкритих електронних торгах (аукціоні) у відповідності до чинного законодавства України, результати котрого оформлено Протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-l1-02-000035-1 від 13.11.2020 (оператор, через електронний майданчик якого Цесіонарієм/Покупцем подано пропозицію ТОВ "Е-Тендер", 04119 м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21 літ. "А", код ЄДРПОУ 39484263).
Відповідно до пункту 1.2. договору №24-11-2020 відступлення права вимоги (цесії) від 24.11.2020, у порядку та на умовах, визначених цим договором, ТОВ "Самоцвіт" відступає ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс", а ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" набуває права вимоги виконання грошових зобов'язань, котрі належні ТОВ "Самоцвіт" та виникли на підставі документів первинного бухгалтерського обліку (цивільно-правових договорів/угод, видаткових накладних, накладних на поставку товарів, актів здачі-прийняття виконаних робіт/послуг, рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень, тощо), до ТОВ "Ярус-Плюс" (код ЄДРПОУ 38876793) у сумі 8 812, 41грн на підставі договору №1073 поставки товару від 10.05.2016 та/або видаткової накладної №4741 від 13.01.2018, видаткової накладної №7670 від 19.01.2018.
На виконання умов даної угоди, ТОВ "Самоцвіт" було передано ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на підставі акту перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання ТОВ "Ярус-Плюс" обумовленого зобов'язання.
Пунктом 1.3., 1.6., 1.7. договору № 24-11-2020 відступлення права вимоги (цесії) від 24.11.2020 сторони визначили, що на умовах даного Договору та на підставі протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-l 1-02-000035-1 від 13.11.2020, Цедент зобов'язується передати Цесіонарієві, за відповідним актом право вимоги до Боржника (дебіторська заборгованість) на підставі документів первинного бухгалтерського обліку (цивільно-правових договорів/угод, видаткових накладних, накладних на поставку товарів, актів здачі-прийняття виконаних робіт/послуг, рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень, тощо), посилання на стислий перелік котрих має місце в пункті 1.2. даного договору. За результатами укладення/підписання даного Договору, Цесіонарій наділяється всіма правами Цедента, що випливають із документів первинного бухгалтерського обліку (цивільно-правових договорів/угод, видаткових накладних, накладних на поставку товарів, актів здачі-прийняття виконаних робіт/послуг, рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень, тощо), посилання на стислий перелік котрих має місце в пункті 1.2. даного договору, а також повний перелік котрих наведено та міститься в акті приймання-передачі документів, що підтверджують зміст та дійсність права вимоги.
Сторони визначили та спільно погодили, що вартість (розмір) грошового зобов'язання, що відступається за даним договором, становить, проте не обмежується, загальним/сумарним розміром права вимоги у відповідності до пункту 1.2. даного договору.
У пункті 4.4. договору, сторони погодили те, що сповіщення Боржника про поступку права вимоги за цією Угодою, Первісним кредитором відбувається на власний розсуд та не є обов'язковим, оскільки при дійсності порушеного зобов'язання у розумінні статі 518 Цивільного кодексу України відсутність письмового повідомлення не звільняє боржника від відповідальності за порушене зобов'язання.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд встановив, що ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" є належним кредитором ТОВ "Ярус-Плюс" при виконанні грошового зобов'язання на підставі договору поставки товару №1073 від 10.05.2016, видаткової накладної №4741 від 13.01.2018 та видаткової накладної №7670 від 19.01.2018.
Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню пені, 3% річних та інфляційних, суд також встановив їх обгрунтованість.
Апеляційним господарським судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2020 у справы №922/3977/20 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; постановлено відповідачу подати відзив на позов із урахуванням вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України в строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України (протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі); встановлено позивачу строк на подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України в 5 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк на подання заперечень на відзив - 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Згідно матеріалів справи, ухвала про відкриття провадження надіслана судом сторонам; у тому числі, відповідачу на адресу, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позовній заяві: 61072, м. Харків, вул. О. Яроша, 25-А.
Дана адреса зазначена відповідачем і в апеляційній скарзі.
Однак, поштовий конверт з ухвалою про відкриття провадження повернувся до суду із зазначенням 21.12.2020 причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.45-48).
Відповідно до пункту 99-2 Правил надання поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністів України від 05.03.2009 №270, рекомендовані поштові відправлення з позначкою “Судова повістка”, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за вказаною адресою”, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу за відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і не вручено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відтак, судом першої інстанції належним чином та у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України надіслано на адреси учасників справи копії ухвали про відкриття провадження. І не отримання відповідачем копії ухвали, яку суд, з дотриманням вимог процесуального закону, йому надіслав та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, причини "відсутність адресату", вважається належним повідомленням судом відповідача про розгляд справи.
Отже, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень чинного процесуального законодавства є 21.12.2020.
В апеляційній скарзі апелянт не наводить суду жодних обставин, за яких відповідач був відсутній за його юридичною адресою, і які непереборні обставини унеможливили відповідачу належним чином реалізувати своє право на отримання судової кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Поряд з цим, неотримання судової кореспонденції, яка надходить на адресу сторони, є виключно її суб'єктивним ставленням до можливих відповідних наслідків.
Судова колгеія зазначає, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вказує апелянт, суд першої інстанції ухвалив рішення без надання відповідачу можливості надати суду всі докази та заперечення проти позову, оскільки відповідач не був повідомлений про розгляд справи.
Однак, у даному випадку місцевим господарським судом було дотримано вимог процесуального законодавства щодо надсилання судової кореспонденції на адреси сторін, і саме по собі неотримання її відповідачем не свідчить про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відтак, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості подання доказів суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції з порушенням чинного процесуального законодавства буде порушенням принципу рівності учасників судового процесу перед законом і судом, що є неприпустимим.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє апелянту у прийнятті додаткових доказів - копій платіжних доручень №3910 від 15.01.2018, №4035 від 05.02.2018, №4335 від 09.02.2018, та здійснює розгляд скарги за наявними і поданими суду першої інстанції матеріалами справи.
Апеляційним господарським судом також встановлено, що в апеляційній скарзі апелянт посилається на наявність у нього 1 097, 08грн переплати за Договором, однак, жодних доказів в обгрунтування зазначеного матеріали справи не містять, тому суд відхиляє дані доводи апелянта.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до пункту 10.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками Сторін, скріплення їх печатками (длія фізичних осіб-підприємців за наявності) і діє до 31.12.2016 включно. При цьому, закінчення терміну дії цього договору не звільняє Сторони від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, а також від відповідальності за невиконання цих зобов'язань.
У випадку, якщо не пізніше, ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії даного Договору жодна зі Сторін не направить в адресу іншої сторони повідомлення про необхідність припинення дії даного Договору, то строк дії Договору вважається одноразово продовженим на один календарний рік (пункт 10.2 Договору).
З огляду на відсутність у матеріалах справи додаткових угод про продовження строку дії Договору, 31.12.2017 року строк дії Договору сплив.
У видаткових накладних №4741 від 13.01.2018, №7670 від 19.01.2018 міститься посилання на договір №1073 від 10.05.2016, однак, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, що станом на дату поставки за вказаними видатковими накладними Договір був діючим, відтак суд апеляційної інстанції встановив, що мала місце поставка на підставі видаткових накладних, а не Договору.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
У спірних правовідносинах між сторонами виникли зобов'язання на підставі видаткових накладних №4741 від 13.01.2018, №7670 від 19.01.2018 з поставки товару.
До поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (стаття 664 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Приписами статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивачем доведено і не спростовується відповідачем, що протягом січня 2018 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму 10 362, 91грн, що підтверджується видатковою накладною №4741 від 13.01.2018 на суму 8 106, 62грн та видатковою накладною №7670 від 19.01.2018 на суму 2 256, 29грн.
Відповідач повинен був здійснити повну оплату вартості отриманого за видатковою накладною №4741 від 13.01.2018 та видатковою накладною №7670 від 19.01.2018 одразу після отримання товару в силу положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Однак, оскільки до суду першої інстанції відповідачем не було надано докази оплати вартості поставленого товару, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зобов'язання відповідача є таким, що не було виконано у встановлений строк.
Позивач вказує, що станом на 24.11.2020 заборгованість ТОВ "Ярус-Плюс" перед ТОВ "Самоцвіт" щодо сплати вартості отриманого товару згідно видаткової накладної №4741 від 13.01.2018 та видаткової накладної №7670 від 19.01.2018 становила 8 812, 41грн.
Належних і допустимих доказів іншого відповідач суду першої інстанції не надав.
Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено наявність у ТОВ "Ярус-Плюс" заборгованості перед ТОВ "Самоцвіт" у розмірі 8 812, 41грн.
Щодо обставин відступлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Самоцвіт" прав вимоги позивчау до ТОВ "Ярус-Плюс", колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.
Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, 24.11.2020 між ТОВ "Самоцвіт" та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" був укладений договір №24-11-2020 відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ТОВ "Самоцвіт" відступило ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" права вимоги виконання грошових зобов'язань до ТОВ "Ярус-Плюс" у сумі 8 812, 41грн на підставі договору №1073 поставки товару від 10.05.2016 та/або видаткової накладної №4741 від 13.01.2018, видаткової накладної №7670 від 19.01.2018.
За умовами договору №24-11-2020 відступлення права вимоги (цесії), сповіщення боржника про поступку права вимоги за цією угодою, первісним кредитором відбувається на власний розсуд та не є обов'язковим
З урахуванням встановлених судом обставин справи, суд апеляційної інстанції констатує, що до ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" перейшло право вимоги до ТОВ "Ярус-Плюс" про виконання грошових зобов'язань у сумі 8 812, 41грн, що виникли на підставі видаткової накладної №4741 від 13.01.2018 та видаткової накладної №7670 від 19.01.2018.
Згідно вимог позовної заяви, на суму простроченої заборгованості в розмірі 8 812, 41грн позивачем було нараховано 7 187, 61грн пені, 754, 56грн 3% річних за період з 21.01.2018 по 04.12.2020, а також 1 374, 79грн інфляційних за період з лютого 2018 року по жовтень 2020 року.
Судова колегія зазначає, що частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про їх обґрунтованість, а апелянт не висловив заперечень щодо арифметичної вірності здійснених позивачем розрахунків.
Тому вимоги по їх стягненню є такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, щодо нарахованої позивачем пені, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Однак, у спірних правовідносинах до ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" перейшло право вимоги до ТОВ "Ярус-Плюс" про виконання грошових зобов'язань у сумі 8 812, 41грн, що виникли на підставі видаткової накладної №4741 від 13.01.2018 та видаткової накладної №7670 від 19.01.2018, якими не передбачено підстави, порядок і розмір нарахування пені, тому позивачем безпідставно здійснено нарахування 7 187, 61грн пені.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та не надав належну правову оцінку тій обставині, що у спірних правовідносинах мала місце поставка на підставі видаткової накладної №4741 від 13.01.2018 та видаткової накладної №7670 від 19.01.2018, а відтак, відсутні правові підстави для стягнення пені, нарахованої по договору №1073 від 10.05.2016, зазначене є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 7 187, 61грн пені із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Відтак, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 04.02.2021 у справі №922/3977/20 слід скасувати в частині стягнення 7 187, 61грн пені і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог як безпідставних; судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви і апеляційної скарги слід розподілити пропорційно задоволеним позовним вимогам; в решті рішення слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову складає 18 129, 37грн, позивач сплатив судовий збір відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" у розмірі 2 102, 00грн; враховуючи, що позовні вимоги, які підлягають задоволенню, складають 10 941, 76грн - з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 268, 64грн.
Однак, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги щодо стягнення 7 187, 61грн пені, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 1 250, 05грн (пропорційно сплаченій сумі судового збору за подання апеляційної скарги із задоволеними вимогами).
Відповідно до частини 11 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 18, 59 грн судового збору (1 268, 64грн - 1 250, 05грн).
Керуючись статтями 129, 269-270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 1 ч. 1 ст. 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярус-Плюс" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2021 у справі №922/3977/20 скасувати в частині стягнення 7 187, 61грн пені і 833, 36грн судового збору і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог; в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2021 залишити без змін.
Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:
"Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярус-Плюс" (Україна, 61072, Харківська обл., місто Харків, вул. Отакара Яроша, будинок 25-А, ідентифікаційний код особи 38876793) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (Україна, 03187, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, офіс 315, ідентифікаційний код особи 38039872) 8 812, 41грн заборгованості, 754, 56грн 3% річних, 1 374, 79грн інфляційних і 18, 59грн судового збору.
В решті у задоволенні позовних вимог відмовити".
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза
Суддя О.В. Плахов