вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2021 р. Справа№ 910/16486/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
при секретарі судового засідання Позюбан А.С.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021
у справі № 910/16486/20 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір"
про стягнення 40 731, 75 грн,
без повідомлення (виклику) учасників справи
Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Український папір» про стягнення 40 731, 75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині поставки товару в обумовлений в договорі поставки № УП-2019 від 11.10.2020 строк.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16486/20 позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Український папір» на користь Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 40 731, 75 грн штрафу та судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши обставини прострочки виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки, керуючись приписами ст. ст. 514, 525, 526, 530, 626, 712 ЦК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Український папір" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16486/20 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушення норм матеріального і процесуального права. Апелянт вказує на те, що позивачем було надіслано відповідачу позовну заяву, яка відрізняється від тої яку було подано до суду, також у нього відсутня копія клопотання про долучення додаткових доказів поданого позивачем до суду першої інстанції. Крім того суд першої інстанції не ухвалив процесуального документа щодо відмови відповідачу в поновленні процесуального строку на подання відзиву, що обмежило його можливості оскаржити прийняте рішення з цього приводу. Апелянт зазначає, що штраф може бути нарахований лише з першого дня прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної доставки не включається до періоду часу за який може бути нараховано штраф. Апелянт вважає, що штраф стягнутий за рішенням першої інстанції, є надмірно великим.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2021, апеляційна скарга у справі № 910/16486/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у справі № 910/16486/20 поновлено ТОВ «Український папір» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Український папір» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16486/20; призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання та повідомлено строки на їх подання.
Згідно долучених до матеріалів справи повідомлень про вручення поштових відправлень рекомендовану кореспонденцію суду отримано позивачем 13.03.2021, а відповідачем - 11.03.2021.
Отже в силу приписів п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники справи належним чином повідомлені про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16486/20 в апеляційному порядку.
В межах встановлених судом процесуальних строків від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16486/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи з дотриманням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Так, позивач звертає увагу на те, що у відповідності до ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, така позовна заява вважається поданою у день її первинного подання. Відносно доводів апелянта про те, що судом не постановлювалась ухвала про відмову в поновленні пропущеного процесуального строку на подання відповідачем письмового відзиву позивач зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 відповідачу продовжено строк для подання відзиву на позов до 23.12.2020 (включно). Також позивач зазначає, що в п. 5.1 договору № УП-2019 від 11.10.2019 передбачено термін поставки товару по 31.10.2019, тобто відповідача було зобов'язано поставити товар не пізніше 31.10.2019. Порушення вказаних строків є підставою для застосування до відповідача штрафу, у розмірі визначеному п.п 7.2.1 п. 7 договору.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки учасниками справи письмово викладено свою позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) сторін не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та сторонами не заперечується, що 11.10.2019 між Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області (замовник за договором) та ТОВ "Український папір" (учасник за договором, відповідач у справі) укладено договір про закупівлю товару за державні кошти № УП-2019 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого учасник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі, поставити замовнику товар згідно ДК 021:2015-30190000-7 «Офісне устаткування та приладдя різне» (папір офісний формату А4) (далі - «товар»), а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі, прийняти та оплатити такий товар.
Згідно з п. 3.1. договору, ціна цього договору становить 162 927, 00 грн, у тому числі ПДВ - 27 154, 50 грн.
Відповідно до п.5.1. договору учасник зобов'язаний поставити товар у період: з моменту укладання договору про закупівлю товару по 31.10.2019.
Відповідно до п. 5.3. договору, датою поставки товару вважається дата фактичної передачі Товару замовнику, що підтверджується актами або накладними і довіреністю на отримання.
За змістом п. 6.3.2. договору, постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Згідно з п. 7.2.1. договору, у разі несвоєчасної поставки товару учасник сплачує замовнику штраф у розмірі 25 % від вартості товару, з якого допущено прострочення.
За умовами пункту 11.1 договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань кожної із сторін.
На виконання умов договору відповідачем було поставлено товар на загальну суму 162 927, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною № КІ-000070001 від 01.11.2019.
03.08.2020 між Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор, позивач у справі) укладено договір відступлення права вимоги боргу №2 відповідно до п.1.1. якого, первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором про закупівлю товару за державні кошти № УП-2019 від 11.10.2019, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» (далі - боржник) за пунктом 1.4., підпунктом 7.2.1. пункту 7 основного договору у розмірі 40 731, 75 грн (сорок тисяч сімсот тридцять одна гривня сімдесят п'ять копійок).
Пунктами 4.1., 4.2. договору відступлення права вимоги передбачено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020, перехід права вимоги первісного кредитора до нового кредитора здійснюється в момент підписання договору.
Позивач як новий кредитор стверджує, що оскільки відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання з поставки товару у строк встановлений п. 5.1 договору, наведене є підставою для нарахування штрафних санкцій згідно п. 7.2.1. договору.
Таким чином, предметом позову у даній справі є матеріально правова вимога про стягнення з ТОВ "Український папір" штрафу у розмірі 25% від вартості поставки простроченого товару, що становить 40 731,75 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 526 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Місцевим господарським судом вірно зазначено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється за правилами Цивільного кодексу України з урахуванням положень Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ч. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 664 ЦК України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами в розділі V договору узгоджено порядок та строки поставки товару. Так, в п. 5.1 договору, як вже зазначалось у цій постанові, кінцевим строком поставки товару визначено 31.10.2019 (включно).
Поставка товару за видатковою накладною № КІ-000070001 від 01.11.2019 на загальну суму 162 927, 00 грн здійснена відповідачем поза межами встановлених в договорі строків.
Доводи апеляційної скарги про те, що день фактичної доставки не включається до періоду часу за який може бути нараховано штрафні санкцій не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та постановлення нового рішення про відмову в задоволення позову, оскільки наведене правило щодо обрахунку штрафних санкцій застосовується у випадку їх нарахування за кожен день прострочення. Тоді як підставою для нарахування штрафу є сам факт порушення договірного зобов'язання.
При цьому, судова колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 255 ЦК України у разі якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Отже, виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару повинно було бути проведено в строк по 31.10.2019. Тобто строк закінчується з настанням відповідної календарної дати.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з п. 7.2.1. договору, у разі несвоєчасної поставки товару учасник сплачує замовнику штраф у розмірі 25 % від вартості товару, з якого допущено прострочення.
Північний апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем розміру штрафних санкцій, встановив, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи, а тому висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 40 731,75 штрафу за порушення строків поставки товару є правомірним.
Апелянтом переконливих аргументів щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог не наведено.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов'язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі апеляційною інстанцією оцінюються критично, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваного рішення у даній справі.
До того ж, порушення норм процесуального права в силу приписів ч. 2 ст. 277 ГПК України може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення лише у випадку якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушення норм матеріального і процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16486/20 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 підлягає залишенню без задоволення.
Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №910/16486/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №910/16486/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір".
4. Справу №910/16486/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді Л.П. Зубець
А.І. Мартюк