вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" квітня 2021 р. Справа№ 910/10024/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Козир Т.П.
Коробенка Г.П.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від стягувача: не з'явився;
від боржника: не з'явився;
від виконавчої служби: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 (повний текст складено 28.08.2020)
за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
на дії та бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
у справі № 910/10024/19 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренерготранс", м. Дніпро
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
про стягнення 22 040,47 грн,
Короткий зміст вимог скарги.
У березні 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", боржник, скаржник) звернулося Господарського суду міста Києва у справі №910/10024/19 із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (далі - орган виконавчої служби), в якій просить:
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо неповернення наказу Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 по справі № 910/10024/19 без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження";
- зобов'язати державного виконавця Печерського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 по справі № 910/10024/19 без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
В обґрунтування вказаної скарги АТ "Українська залізниця" зазначило, що приписи п. 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 № 145-IX, який набрав чинності 20.10.2019, містять пряму заборону на вчинення виконавчих дій відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, окрім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитним договором.
Оскільки до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації включено й дані про АТ "Українська залізниця", на думку скаржника, виконавче провадження № 60861443 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 у справі № 910/10024/19, де боржником є АТ "Українська залізниця", підлягає завершенню, а вказаний виконавчий документ - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/10024/19 у задоволенні скарги АТ "Українська залізниця" на дії та бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/10024/19 зі скаржника стягнуто саме грошові кошти (збитки в розмірі 18 680,47 грн та 1 628,15 грн судового збору), то заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 № 145-IX, не поширюється на виконання вказаного рішення суду.
При цьому, суд першої інстанції послався на аналогічні правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.07.2020 у справі №904/3535/19 та у постанові Верховного Суду 30.07.2020 у справі № 910/5546/19.
Також місцевий господарський суд звернув увагу скаржника на те, що чіткий перелік випадків, за яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, встановлений ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження". У вказаній статті відсутня така підстава, як заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, АТ "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі боржник зазначає про те, що оскаржена ухвала є незаконною та необґрунтованою, такою, що винесена з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування вказаної позиції скаржник посилається на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду першої інстанції зі скаргою, зазначивши також про помилкове тлумачення судом першої інстанції положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" щодо того, що заборона вчинення виконавчих дій не поширюється на виконання рішень про стягнення грошових коштів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/10024/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А. (судді доповідача), суддів Козир Т.П. та Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано апелянту строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали, а також роз'яснено, що у випадку не усунення скаржником вказаних в ухвалі недоліків у встановлений судом строк, апеляційну скаргу буде повернуто.
На виконання вимог ухвали суду від 21.09.2020 заявником усунуто недоліки апеляційної скарги та 29.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду подано докази, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.08.2019 у справі №910/10024/19, справу призначено до розгляду на 05.11.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 провадження у справі №910/10024/19 на підставі п.7 ч. ст. 228, п.11 ч. 1 ст. 229 ГПК України зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/12809/19, зобов'язано сторони повідомити апеляційний господарський суд про результати розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/12809/19.
29.01.2021 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання заявником зазначено, що згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 910/12809/19 залишено без змін.
Оскільки обставини, що зумовили зупинення провадження у даній справі, усунуті, ухвалою від 17.02.2021 Північний апеляційний господарський суд поновив апеляційне провадження у справі №910/10024/19, розгляд справи призначив на 06.04.2021 о 15 год 00хв.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А. у період з 31.03.2021по 09.04.2021, судове засідання у даній справі у призначені дату і час не відбулося.
Після закінчення терміну тимчасової непрацездатності головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А. ухвалою від 12.04.2021 розгляд справи призначено на 27.04.2021 о 16 год 00хв.
Явка представників сторін.
В судове засідання апеляційної інстанції 27.04.2021 представники стягувача, боржника та виконавчої служби не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
24.02.2021 від представника АТ "Укрзалізниця" надійшло клопотання про розгляд справи №910/10024/19 без участі у судовому засіданні представника АТ "Укрзалізниці".
Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
Оскільки явка представників сторін та виконавчої служби в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників сторін та виконавчої служби.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Приватне акціонерне товариство "Укренерготранс" (далі - ПрАТ "Укренерготранс", позивач, стягувач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Українська залізниця" (відповідач) про стягнення збитків у розмірі 22 040,47 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 18680,47грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 628,15 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
13.11.2019 Господарським судом міста Києва на виконання рішення суду від 10.10.2019 видано відповідний наказ.
12.12.2019 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60861443 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 у справі № 910/10024/19 про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ПрАТ "Укренерготранс" 18680,47грн. збитків та 1 628,15 грн. судових витрат.
12.03.2020 до суду першої інстанції надійшла скарга АТ "Українська залізниця" на дії та бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І., в задоволенні якої скаржнику відмовлено судом першої інстанції ухвалою від 04.08.2020, яка є предметом апеляційного оскарження у даній справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Положеннями ч. 1 ст. 18 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч.1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України"Про виконавче провадження".
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 року Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Крім того, у п. п. 18, 23 рішення Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії"). Європейський суд вважає, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі "Войтенко проти України").
З урахуванням викладеного рішення у справі № 910/10024/19, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, має бути виконане.
20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (далі - Закон №145-ІХ).
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
До додатку 2 "Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено АТ "Українська залізниця".
Як вбачається з матеріалів скарги, після набрання чинності Законом №145-IX, постановою Печерського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.12.2019 відкрито виконавче провадження № 60861443.
Аналізуючи п. 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-IX, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборона вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", містить два винятки, згідно з якими вказана заборона не поширюється на стягнення грошових коштів та стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.07.2020 у справі № 904/3535/19 викладено правову позицію, згідно з якою законодавцем в основу положення, визначеного п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, покладено як принцип обов'язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігання безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі, через застосування позаприватизаційних процедур.
Винятком з заборони, наведеної у п. 3 розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону № 145-IX, є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Законом № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/5546/19.
З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє посилання скаржника на те, що передбачена п. 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які були передані у заставу за кредитними договорами, оскільки положення щодо передбаченої зазначеною нормою заборони вчинення виконавчих дій слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.
Наведений висновок відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19, ухваленій у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
Водночас апеляційний господарський суд звертає увагу, що у зазначеній постанові Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/5697/18, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у даній справі зі скаржника стягнуто саме грошові кошти (збитки у розмірі 18 680,47 грн. та 1 628,15 грн. судового збору), то заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України" Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 № 145-IX, не поширюється на виконання вказаного рішення суду.
Таким чином, звертаючись з апеляційною скаргою, боржник не спростував наведеного висновку суду першої інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування прийнятого судового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі № 910/10024/20 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/10024/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/10024/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 30.04.2020.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Т.П. Козир
Г.П. Коробенко