вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" квітня 2021 р. Справа№ 910/5532/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 29.04.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 (повний текст складено 16.10.2019)
у справі № 910/5532/19 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (позивач - 1)
Міністерства оборони України (позивач - 2)
до Київської міської ради (відповідач - 1)
Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (відповідач - 2)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Київське квартирно-експлуатаційне управління (третя особа - 1)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" (третя особа - 2)
Товариство з обмеженою відповідальністю "ИССО" (третя особа - 3)
Приватне акціонерне товариство "Фінансова компанія "Княгиня Ярославна" (третя особа - 4)
Установа "28 управління начальника робіт" (третя особа - 5)
про визнання права власності та користування на землю та визнання недійсним реєстрації права власності на земельні ділянки
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/5532/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог Заступника військового прокурора Центрального регіону України.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 про відмову у задоволенні позовної заяви у справі № 910/5532/19 скасувати; прийняти нове рішення, яким позовну заяву заступника військового прокурора Центрального регіону України у справі № 910/5532/19 задовольнити в повному обсязі.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся з позовною заявою в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Кабінету Міністрів України (далі позивач-1), Міністерства оборони України (далі - позивач-2) до Київської міської ради (далі - відповідач-1), Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач-2), у якій просив:
- визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та право користування в особі Міністерства оборони України на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:389:0004 площею 4,72 га, яка розташована по вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва, вартістю 13 998 754, 12 грн.;
- визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та право користування в особі Міністерства оборони України на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:389:0025 площею 0,8628 га, яка розташована по вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва, вартістю 2 256 353, 89 грн.
- визнати недійсними реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради від 16.02.2016 на земельну ділянку площею 4,72 га з кадастровим номером 8000000000:63:389:0004, яка розташована по вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва;
- визнати недійсними реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради від 17.02.2016 на земельну ділянку площею 0,8628 га з кадастровим номером 8000000000:63:389:0025, яка розташована по вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/5532/19 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог військового прокурора Центрального регіону України.
Відмовляючи у позові прокурору, суд першої інстанції виходив із наступних обставин:
- рішення судів, які набрали у встановленому законом порядку законної сили, у справі №910/4250/17, мають преюдиційне значення для розгляду даної справи №910/5532/19, як в частині встановлення порушення Київською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення від 24.11.2005 №473/2934 чинного на той час законодавства щодо розпорядження землями оборони, які перебували в державній власності, так і в частині залишення такого рішення чинним у зв'язку з пропуском строків позовної давності;
- вимоги про визнання недійсною державної реєстрації права комунальної власності є похідними від вимоги про визнання недійсними рішення Київської міської ради від 24.11.2005 №473/2934 про передачу земельної ділянки, тому такий спосіб захисту є неналежним способом захисту порушеного права;
- державний реєстратор, встановивши, що подано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на відповідні земельні ділянки, а також визначивши, що відсутні підстави для відмови в державній реєстрації згідно ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обґрунтовано прийняв рішення від 16.02.2016 про державну реєстрацію прав на спірні земельні ділянки (земельні ділянки з кадастровим № 8000000000:63:389:0004, площею 4,72 га, та № 8000000000:63:389:0025 площею 0,87 га.) за Київською міською радою;
- станом на час розгляду даної справи підстави для скасування такої реєстрації відсутні, з огляду на те, що рішення органу місцевого самоврядування (Київської міської ради) про надання Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва» від 24.11.2005 №473/2934 є чинним та у встановленому законом порядку не скасовано судом, що, відповідно, зумовлює неможливість скасування і вчинених на підставі цього рішення реєстраційних дій;
- на підставі приписів ст. 392 Цивільного кодексу України визначається можливим здійснення права власності особи на майно, немайнові права, тощо лише у випадку, якщо таке право власності існувало і продовжує своє існування на момент подачі позову до суду; у той же час, із наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин, неможливо підтвердити ні момент виникнення права власності, ні факт того, що Міністерство оборони України та Кабінет Міністрів України мали у власності земельні ділянки площею 4,72 га з кадастровим номером 8000000000:63:389:0004 та площею 0,8628 га з кадастровим номером 8000000000:63:389:0025;
- прокурором та позивачами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання права власності на спірні земельні ділянки, та застосування положень ст. ст. 316, 317, 321, 328, 392 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що рішення суду у справі є незаконним, оскільки судом невірно оцінено дійсні обставини справи в сукупності з усіма зібраними у справі доказами, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 275, 277 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне:
- матеріально-правові вимоги позовної заяви ґрунтуються на обставинах, встановлених судом у господарській справі № 910/4250/17, зокрема, що спірні земельні ділянки відносились до земель оборони, які знаходились в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який і розпоряджається ними;
- суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, вдався до безпідставних висновків щодо відсутності у матеріалах справи доказів того, що держава в особі Кабінету Міністрів України мав у власності земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:63:389:0004 площею 4, 72 га і 8000000000:63:389:0025 площею 0,8628 га, які входили до складу земель оборони, а також недоведеність прокурором відсутності повноважень та правових підстав для розпорядження Київрадою спірними земельними ділянками, які є військовим майном (землями оборони);
- за приписами ст. 13 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України від 21.09.1999 «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст. 9 та 14 Закону України від 06.12.1991 «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройними Силами України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України;
- земельна ділянка, на якій розміщувалось, зокрема, військове містечко № 87, у м. Києві, відносилась до земель оборони та належала державі; оскільки остання відводилась у користування у 1948 році, коли діяв Земельний кодекс УРСР 1922 року, який не передбачав встановлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками, то саме по собі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 17-е від 1948 було достатньою правовою підставою для користування земельною ділянкою;
- судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам прокурора, зокрема, що на підставі незаконного рішення Київської міської ради № 473/2934 від 24.11.2005 здійснено реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради на спірні земельні ділянки, які вибули з власності держави в особі Кабінету Міністрів України та з користування Міністерства оборони України без їх волі;
- відновити становище, яке існувало до порушення, з метою захисту інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України можливо лише шляхом скасування зареєстрованого права комунальної власності на спірні земельні ділянки.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 19.12.2019.
19.12.2019 зупинено апеляційне провадження у справі № 910/5532/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 та опублікування повного тексту судового рішення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2020 поновлено провадження у справі №910/5532/19; розгляд справи призначено на 15.10.2020.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду у справі оголошувалась перерва у справі №910/5532/19; розгляд апеляційної скарги у справі відкладався.
03.12.2020 розгляд справи №910/5532/19 не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці.
26.02.2021 ТОВ «Бориспільміськбуд» до суду подано супровідний лист із долученням документів, що підтверджують реєстрацію нерухомого майна, збудованого на спірних земельних ділянках, за ТОВ «Бориспільміськбуд» та здійснення розподілу площ в межах виконання договору про будівництво житлового комплексу від 12.08.2016.
11.03.2021 ухвалено замінити відповідача-2 - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві на його правонаступника Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43315602); відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «Бориспільміськбуд» про долучення доказів у справі № 910/5532/19.
Під час розгляду апеляційної скарги:
03.12.2019 від Київської міської ради отримано відзив на апеляційну скаргу прокурора, в якій, зокрема, зазначено, що реєстрація права власності за територіальною громадою в особі Київської міської ради на спірні земельні ділянки була здійснена державним реєстратором з дотриманням вимог законодавства та з урахуванням документів, які є підставами для реєстрації права власності, при цьому станом на дату реєстрації (а саме на 16.02.2016) ще не були встановлені обставини та їм не була дана правова оцінка судом у справі № 910/4250/17, адже рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/4250/19 набрало законної сили лише 26.09.2017 (дата прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом) та залишене без змін постановою Верховного Суду від 05.04.2018.
04.12.2019 до справи отримано відзив на апеляційну скаргу Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, які підтримують апеляційну скаргу, подану заступником військового прокурора Центрального регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/5532/19 з мотивів та обґрунтувань, що викладені в апеляційній скарзі.
16.12.2019 судом зареєстровано надходження відповіді прокурора на відзив Київської міської ради, в якій з обґрунтуванням апеляційної скарги стверджено, що доводи Київської міської ради, викладені у відповіді на відзив, є необґрунтованими та безпідставними.
17.12.2019 від третьої особи-3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (ТОВ «Бориспільміськбуд») надійшли пояснення щодо поданої апеляційної скарги прокурора, згідно з якими товариство просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, посилаючись, в тому числі на те, що рішення Київської міської ради № 473/2934 від 24.11.2005 та договори оренди, укладені на його виконання, є чинними і діючими на теперішній час, і такі документи прийняті виключно за результатами ініціативи і звернення підприємств та підрозділів Міністерства оборони України (Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Установи « 28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України) до Київської міської ради.
15.03.2021 прокурором у справі надані пояснення на підтримання доводів апеляційної скарги з посиланням на постанову Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №910/21404/17.
29.03.2021 від ТОВ «Бориспільміськбуд» отримані письмові пояснення щодо прийнятих Верховним Судом судових рішень у справах № 910/7662/17 (за предметом спору про визнання права власності) з обґрунтуваннями відмінності обставин, що розглядаються у вказаній справі.
Явка представників сторін
Прокурор та представники позивачів 1, 2 у справі в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили оскаржуване рішення скасувати повністю і прийняти нове про задоволення позову.
Представники відповідачів 1, 2, третіх осіб 2, 3 в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Представники третіх осіб 4, 5 в судове засідання апеляційної інстанції 29.04.2021 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників третіх осіб 4, 5 обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 №17-с «О возобновлении отвода второй КЭЧ района МВС СССР, земельных участков в Дарницком районе» (далі - рішення від 09.08.1948 №17-с) поновлено відвід земельних ділянок загальною площею близько 380 га в Дарницькому районі другій КЕЧ Київського району МВС СРСР під розміщення військових містечок №87, 147, 159, 182, 183 та 193 у межах та на умовах, згідно з проектом Управління у справах архітектури м. Києва.
Наказом Міністра оборони України від 31.10.2003 №369 «Про наділення повноваженнями замовника будівництва» Центральне спеціалізоване управління (госпрозрахункове) наділено повноваженнями замовника будівництва у Збройних Силах України на території військових містечок у м. Києві № 87, 147, 159, 225, 227, 290, 233, 161 (Броварське шосе).
01.03.2005 начальником Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - ККЕУ) до Київської міської ради направлено лист №1/239 щодо відсутності заперечень на припинення права користування частиною земельної ділянки площею близько 6,5 га, що розташована на вул. Поліській у Дарницькому районі, відведеної на підставі рішення від 09.08.1948 №17-с.
24.11.2005 Київською міською радою прийнято рішення №473/2934 «Про передачу Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва» (далі - рішення від 24.11.2005 №473/2934).
Зазначеним рішенням припинено ККЕУ право користування частиною земельної ділянки площею 5,59 га, відведеної відповідно до рішення від 09.08.1948 № 17-с, і віднесено земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови.
Пунктом 2 та 3 цього рішення затверджено проект відведення земельних ділянок установі « 28 управління начальника робіт» для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва та передано останній, за умови виконання п.4 даного рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки площею 5,59 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, із них: ділянку № 1, площею 4,72 га; ділянку № 2, площею 0,87 га.
В подальшому, на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2006 у справі №45/408, між установою « 28 управління начальника робіт» та Київською міською радою було укладено договір оренди земельних ділянок від 13.11.2006, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 1515, та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 22.11.2006 за №63-6-00382 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Об'єктом оренди, у відповідності до п.2.1 договору оренди, є земельні ділянки, передані Київською міською радою за актом приймання-передачі установі « 28 управління начальника робіт», а саме: земельні ділянки з кадастровим №8000000000:63:389:0004, площею 4,72 га, та № 8000000000:63:389:0025, площею 0,87 га.
Строк дії даного договору становить 5 років (п.3.1 договору).
За клопотанням установи « 28 управління начальника робіт» від 01.02.2011 про поновлення договору оренди постійна комісія з питань містобудування, архітектури та землекористування висновком від 20.07.2015 № 057/12994 до кадастрової справи №А-18969 вирішила поновити вказаний договір оренди без прийняття Київської міською радою відповідного рішення.
Угодою про поновлення договору оренди земельних ділянок від 16.02.2016, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., та зареєстрованою в реєстрі за №16, вищевказаний договір оренди був поновлений на 5 років та викладений у новій редакції.
12.08.2016 між установою « 28 управління начальника робіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» було укладено договір про будівництво житлового комплексу по вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва.
Вказане будівництво здійснюється на підставі відповідного дозволу на виконання будівельних робіт від 11.03.2008 № 0159-Др, виданого установі « 28 управління начальника робіт» Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві.
У березні 2017 року перший заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Установи « 28 управління начальника робіт» про:
- визнання недійсним рішення Київської міської ради «Про передачу установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва» №473/2934 від 24.11.2005;
- визнання недійсним договору оренди від 13.11.2006;
- визнання відсутності в установи « 28 управління начальника робіт» права користування спірними земельними ділянками.
Справу № 910/4250/17 розглянуто із прийняттям рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд постановою від 05 квітня 2018 року у справі №910/4250/17 постанову Вищого господарського суду України від 06.12.2017 у справі №910/4250/17 залишив без змін.
При цьому, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив наступне:
"…У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлений факт, що оспорюване рішення від 24.11.2005 №473/2934 прийняте Київською міською радою поза межами наданих їй повноважень, суперечить порядку встановленому чинним на той час законодавству щодо розпорядження землями оборони, які перебували в державній власності, тому суди дійшли висновку для визнання вищевказаного рішення від 24.11.2005 №473/2934 недійсним та його скасування, але при цьому відмовили у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності…»
Вимоги про:
- визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради №473/2934 від 24.11.2005 «Про передачу Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва»,
- визнання недійсною і скасування Угоди про поновлення договору оренди земельних ділянок від 16.02.2016
розглянуто Господарським судом міста Києва в межах справи №910/6988/18 за позовом Установи « 28 управління начальника робіт» до Київської міської ради, треті особи Міністерство оборони України, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ТОВ «Бориспільміськбуд».
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.10.2018 у справі №910/6988/18, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відмовлено повністю з обґрунтуванням обставин вирішеного спору у справі № 910/4250/17.
З посиланням на рішення судів у справі №910/4250/17, які набрали у встановленому законом порядку законної сили, суд першої інстанції при вирішенні спору у даній справі виходив з преюдиційності обставин як в частині встановлення порушення Київською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення від 24.11.2005 №473/2934, чинного на той час законодавства щодо розпорядження землями оборони, які перебували в державній власності, так і в частині залишення такого рішення чинним у зв'язку з пропуском строків позовної давності.
Вимоги про визнання недійсною державної реєстрації права комунальної власності суд визнав похідними від вимоги про визнання недійсними рішення Київської міської ради від 24.11.2005 №473/2934 про передачу земельної ділянки, тому такий спосіб захисту є неналежним способом захисту порушеного права.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне визначення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
У рішенні суду наведена правова позиція Великої Палати Верховного Суду, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
За висновками суду, оскільки державний реєстратор, встановивши, що подано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на відповідні земельні ділянки, а також визначивши, що відсутні підстави для відмови в державній реєстрації, які визначено ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обґрунтовано прийняв рішення від 16.02.2016 про державну реєстрацію прав на спірні земельні ділянки (земельні ділянки з кадастровим №8000000000:63:389:0004, площею 4,72 га, та № 8000000000:63:389:0025 площею 0,87 га.) за Київською міською радою.
При цьому, суд врахував, що станом на час розгляду даної справи підстави для скасування такої реєстрації відсутні, з огляду на те, що рішення органу місцевого самоврядування (Київської міської ради) про надання Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва» від 24.11.2005 №473/2934 є чинним та у встановленому законом порядку не скасовано судом, що, відповідно, зумовлює неможливість скасування і вчинених на підставі цього рішення реєстраційних дій.
Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки за державою в особі Кабінету Міністрів України та похідних вимог про визнання права користування спірними земельними ділянками за Міністерством оборони України, з огляду на те, що прокурором та позивачами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання права власності на спірні земельні ділянки, та застосування положень ст. ст. 316, 317, 321, 328, 392 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що мотивувальна частина рішення суду підлягає зміні, виходячи з наступного.
Предметом заявленого прокурором позову є вимоги про визнання за позивачем-1 права власності на земельні ділянки площею 4,72 га з кадастровим номером 8000000000:63:389:0004 та площею 0,8628 га з кадастровим номером 8000000000:63:389:0025, визнання за позивачем-2 права користування зазначеними земельними ділянками; визнання недійсною реєстрацію права комунальної власності на спірні земельні ділянки з тих підстав, що у відповідача-1 відсутні правові підстави для отримання у власність та розпорядження вказаним військовим майном (землями оборони).
В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на Рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 №17-с «О возобновлении отвода второй КЭЧ района МВС СССР, земельных участков в Дарницком районе», а також обставини, встановлені під час розгляду судової справи № 910/4250/17, що рішення №473/2934 від 24.11.2005 «Про передачу Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва» прийняте Київською міською радою поза межами наданих повноважень, оскільки суперечить порядку, встановленому чинним на той час законодавству, щодо розпорядження землями оборони, які перебували в державній власності.
Так, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №17-е від 1948 поновлено відвід земельних ділянок загальною площею близько 380 га в Дарницькому районі другій КЕЧ Київського району МВС СРСР під розміщення військових містечок №87, 147, 159, 182, 183 та 193 у межах та на умовах, згідно з проектом Управління у справах архітектури м. Києва.
При цьому, апеляційний господарський суд критично оцінює твердження прокурора про те, що саме по собі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 17-е від 1948 було достатньою правовою підставою для користування земельною ділянкою, на якій розміщувалось, зокрема, військове містечко № 87, у м. Києві, оскільки остання відводилась у користування у 1948 році, коли діяв Земельний кодекс УРСР 1922 року, який не передбачав встановлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками.
Оцінка зазначеного рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 17-е від 1948, як правовстановлюючого документу надана Верховним Судом у постанові від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17, де аналізувались положення Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 (діяв до 1971 року), яким регулювались відповідні відносини станом на момент прийняття рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17-с.
У вказаній постанові від 04.02.2021 у справі №910/8502/17 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 914/1420/18, Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927), передбачалась обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.
Тобто діюче, на момент ухвалення рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 17-с від 09.08.1948, земельне законодавство визначало порядок проведення обов'язкової процедури оформлення права на землю із видачею правопідтверджуючих документів, якої, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, дотримано не було.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було прийняте рішення № 17-с від 09.08.1948 саме про поновлення відводу земельних ділянок другій КЕЧ Київського району Міністерства Збройних Сил СРСР під розміщення військових містечок у Дарницькому районі.
Зокрема, у пункті 7 Рішення № 17-с від 09.08.1948 зазначено, що остаточні межі ділянки військових містечок будуть встановлені після надання другою КЕЧ генеральних планів військових містечок.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів надання генеральних планів.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Рішення від 09.08.1948 № 17-с не може слугувати підтвердженням наявності у другої КЕЧ Київського району Міністерства збройних сил СРСР (або її подальших правонаступників) прав на спірну земельну ділянку, оскільки право користування земельними ділянками другою КЕЧ Київського району МЗС СРСР не набувалося та не було оформлене у встановленому законом порядку…»
Під час розгляду даної справи, прокурором не представлено доказів надання генеральних планів військових містечок, зокрема військового містечка 87 із встановленими остаточними межами земельної ділянки, а також, як вбачається із матеріалів справи, право користування земельними ділянками другою КЕЧ Київського району МЗС СРСР не було оформлене у встановленому законом порядку.
Постановою Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 №563-ХІІ, зокрема, прийнято рішення про проведення інвентаризації земель усіх категорій, з визначенням ділянок, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки та розглянути обґрунтування потреб у земельних ділянках підприємств, установ і організацій, які станом на 1 листопада 1990 року мали у користуванні ділянки для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.
Відповідно до технічного звіту по інвентаризації земель Міністерства оборони України в Дарницькому районі м. Києва (арк. спр. 245-246, том 1) на час проведення інвентаризації в межах військового містечка № 87, половина території військового містечка використовується за цільовим призначенням, а частина території містечок № 87/2, 87/3, 87/4, 87/5 загальною площею 36, 3810 га не використовується для потреб оборони, та пропонується для передачі в народне господарство.
За актом інвентаризації земель військового містечка № 87, яка проведена згідно розпорядження районної державної адміністрації виконавчого комітету міської Ради народних депутатів від 02.09.1993 № 762 в користуванні військового містечка знаходилось всього 100, 68 га земель, стан використання земель: використовуються за цільовим призначенням 64, 30 га, не використовується для потреб оборони 36, 38 га.
Особливості використання земель оборони (в тому числі самої процедури зміни цільового призначення земель оборони) визначаються Законом України «Про використання земель оборони» та відомчими нормативними актами (зокрема Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основними правилами користування наданими землями, Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженими наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 № 483).
Відповідно до пунктів 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою МОУ або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату МОУ, а також командирів військових частин - землекористувачів. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату МОУ, командувачами військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки, в порядку, встановленому ЗК України.
В свою чергу, листом від 20.11.2000 № 163/3259 міністр оборони України Кузьмук О.І. звернувся до голови Київської міської державної адміністрації Омельченка О.О. із проханням надати дозвіл Міністерству оборони України (військовій частині НОМЕР_1 ) на погодження місця розташування житлового комплексу на 700 квартир з об'єктами інфраструктури на земельній ділянці, яку рішенням від 09.08.1948 № 17-с було відведено під розташування 513 військової бази автотранспорту та механізації.
Відповідно до п. 5 рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 381/1815 «Про погодження місць розташування об'єктів» Міністерству оборони України погоджено місце розташування житлового комплексу в районі вул. Поліської Дарницького району, в частині земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17-с «О возобновлении отвода второй КЕЧ района МВС СССР земельных участков в Дарницком районе», орієнтовною площею 6,1 га (лист-згода від 14.06.2001 № 1/489).
Наказом Міністерства оборони України від 31.10.2003 № 369 «Про наділення повноваженнями замовника будівництва» Центральне спеціалізоване управління (госпромрозрахункове) наділене повноваженнями замовника будівництва у Збройних Силах України на території військових містечок у м. Києві № 87, 147, 159, 225, 227, 290, 233 та 160.
Аналізуючи норми чинного законодавства, які регулювали порядок використання земель оборони, суд відзначає, що станом на час прийняття рішення Київською міською радою №473/2934 від 24.11.2005, нормами діючого законодавства України не було передбачено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Зміни до законодавства були внесені лише Законом №800-VI від 25.12.2008, яким доповнено ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» нормою відповідного змісту.
Таким чином, встановлені обставини, з урахуванням правового регулювання земельних відносин та прийнятих Міністерством оборони України, Київською міською радою рішень, свідчать про те, що земельна ділянка, яка не використовувалась для потреб оборони підлягала передачі місцевим органам влади у відповідності до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 № 483, однак Міністерство оборони України не вчинило дій щодо юридичного оформлення земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства.
01.03.2005 Начальник ККЕУ звернувся з листом № 1/239 до Київської міської ради про відсутність заперечень на припинення права користування частиною земельної ділянки площею, близько 6,5 га, що розташована на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва, виділеної на підставі рішення від 09.08.1948 № 17-с.
На підставі зазначеного звернення, Київською міською радою прийнято рішення №473/2934 від 24.11.2005 «Про передачу Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва».
Так, при розгляді справи № 910/4250/17 суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів прокурора про прийняття радою рішення «Про передачу Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва» №473/2934 від 24.11.2005 з порушенням вимог законодавства щодо порядку припинення права користування (вилучення) земельних ділянок, що належать до земель оборони. Водночас, судами у справі № 910/4250/17 встановлено пропуск позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.
Рішення Київської міської ради №473/2934 від 24.11.2005 «Про передачу Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва» є чинним та не скасованим, у задоволенні позовних вимог про його скасування відмовлено.
Згідно ч.1 ст.6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997, дата набрання чинності для України: 11.09.1997:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.»
У п.137. Рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:
«Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.»
У випадку коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).
Міністерство оборони України забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України. Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (стаття 2) передбачає, що Міністерство оборони України, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном. Відповідно до приписів, наведених у Законі України «Про оборону України» та Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
За змістом пунктів 1.1 - 1.4 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 № 483, землі, які використовують Збройні Сили України, підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, установлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів Міністерства оборони України.
Враховуючи встановлені при розгляді справи № 910/4250/17 обставини, про існування у Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вони мали змогу дізнатись про протиправні дії та того, хто їх вчинив, а саме, здійснюючи належним чином у відповідності до норм чинного законодавства обов'язковий моніторинг земель оборони, позивачі не могли не бути обізнаними щодо факту невикористання за цільовим призначенням спірної земельної ділянки, що мало місце відповідно до листа № 1/239 від 01.03.2005 начальника ККЕУ та прийнятого у зв'язку з цим рішення Київською міською радою, тобто, позивачі мали об'єктивну можливість довідатися про порушення їх прав та інтересів і здійснити дії в межах належних строків.
Натомість, обставини пропуску строку давності при зверненні на захист порушеного права зумовили чинність вказаного рішення органу місцевого самоврядування та виникнення відповідних юридичних наслідків, які стосуються прав та обов'язків третіх осіб.
Прийняттю рішення Київської міської ради №473/2934 від 24.11.2005 передували дії позивача (Міністерства оборони України), третьої особи на стороні позивача (ККЕУ), які підтверджують відсутність поважних причин у Міністерства оборони України заявити вимоги про незаконність рішення Київської міської ради в межах строків позовної давності; навпаки, усі дії по захисту порушених прав держави на спірні земельні ділянки вчинені вже:
- після відмови від користування частиною земельної ділянки (лист № 1/239 від 01.03.2005 начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Київської міської ради); після прийняття Київською міською радою рішення №473/2934 від 24.11.2005, після передачі Установі « 28 управління начальника робіт» в оренду земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами (договір оренди від 13.11.2006 укладено згідно рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2006 № 45/408); після укладення в 2016 році договору стосовно забудови спірних земельних ділянок та початку будівництва житлових будинків.
Так, на підставі рішення Київської міської ради №473/2934 від 24.11.2005 між Київською міською радою та Установою « 28 управління начальника робіт» 13.11.2006 відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2006 у справі №45/408 укладено договір оренди земельних ділянок, на умовах якого Київською міською радою за актом приймання-передачі Установі « 28 управління начальника робіт» передані земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:63:389:0004, площею 4,72 га, та 8000000000:63:389:0025, площею 0,87 га, строком на 5 років.
Відповідно до клопотання Установи « 28 управління начальника робіт» від 01.02.2011 про поновлення договору оренди постійна комісія з питань містобудування, архітектури та землекористування висновком від 20.07.2015 №057/12994 до кадастрової справи №А-18969 вирішила поновити вказаний договір оренди без прийняття Київської міською радою відповідного рішення.
Угодою про поновлення договору оренди земельних ділянок від 16.02.2016, посвідченою нотаріально та зареєстрованій в реєстрі за №16, договір оренди був поновлений на 5 років та викладений у новій редакції.
12.08.2016 між Установою « 28 Управління начальника робіт» (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» (сторона-2), на підставі протоколу оцінки пропозицій відкритих торгів від 16.07.2016 та акцепту пропозиції від 20.07.2016, укладено договір про будівництво житлового комплексу по вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва, посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за №5343.
Зазначений договір оскаржувався прокурором в судовому порядку, аналогічно позову у даній справі з підстав, встановлених при розгляді справи № 910/4250/17 щодо незаконності рішення Київської міської ради №473/2934 від 24.11.2005.
Вимоги прокурора про визнання недійсним з моменту укладення договору про будівництво житлового комплексу від 12.08.2016, укладеного між Установою «28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд», на частині земельної ділянки площею 3,5095 га з кадастровим номером 8000000000:63:389:0004 та земельної ділянки площею 0,8628 га з кадастровим номером 8000000000:63:389:0025 розглянуто в межах справи № 910/2123/19 Господарським судом міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 та постановою Верховного Суду від 10.03.2020, у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд у постанові від 10.03.2020 у справі № 910/2123/19 зазначив:
«Таким чином, враховуючи, що рішення Київської міської ради «Про передачу Установі «28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва» №473/2934 від 24.11.2005 є чинним, а договір оренди від 13.11.2006 - дійсним, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що прокурором не спростовано факт правомірного перебування в користуванні Установи « 28 управління начальника робіт» переданих для будівництва земельних ділянок станом на час укладення оспорюваного договору (12.08.2016).
При цьому, висновки судів стосовно прийняття міською радою рішення поза межами повноважень, не свідчать про наявність достатніх підстав для визнання укладеного на його підставі договору недійсним, адже судами відмовлено у визнанні такого рішення незаконним через пропуск позовної давності, тобто у зв'язку з пропуском встановленого законом строку для захисту порушених прав.»
Згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 11.03.2008 № 0159-Др, виданого Установі « 28 управління начальника робіт» Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, будівельні роботи та авторський нагляд здійснює ТОВ «ИССО»; договір генерального підряду укладений між ТОВ «ИССО» та установою « 28 управління начальника робіт» 09.03.2007.
14.09.2017 між ПАТ «Фінансова компанія «Княгиня Ярославна» та ТОВ «Бориспільміськбуд» укладено договір № 47/2017/ФФБ управителя із забудовником про організацію спорудження об'єкту будівництва, за яким, управителем ПАТ «Фінансова компанія «Княгиня Ярославна» укладалися договори з довірителями - фізичними особами (інвесторами) про участь у фонді фінансування будівництва.
На виконання умов укладених договорів Установою « 28 управління начальника робіт» передано ПАТ «Фінансова компанія «Княгиня Ярославна» та ТОВ «ИССО» частину побудованих квартир, що підтверджено Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 20.05.2019 (за ТОВ «ИССО» зареєстровано право власності на ряд квартир у будинку 3 по вул. М. Хвильового у м. Києві та за ПАТ «ФК «Княгиня Ярославна» і ТОВ «Бориспільміськбуд» майнові права на житловий комплекс по вул. Поліській у Дарницькому районі міста Києва).
За таких обставин, чинність рішення Київської міської ради №473/2934 від 24.11.2005 є підставою виникнення та існування законних прав та обов'язків у відношенні спірних земельних ділянок у третіх осіб: орендаря, забудовника, власників нерухомого майна на спірних земельних ділянках.
При цьому, апеляційним судом враховуються посилання прокурора та позивачів на вирішення спору з аналогічними вимогами (про визнання права власності та користування, скасування реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку), що розглядається в межах справи № 910/7662/17, однак:
- відповідно до обставин вказаної справи (№ 910/7662/17) на земельній ділянці розташовані будівлі і споруди, що мають статус нерухомого військового майна, перебувають у власності держави, уповноваженим органом управління якого є МОУ, на обліку Київського КЕУ та на балансі Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій».
Тоді як, відповідно до встановлених під час даної справи обставин, на спірних земельних ділянках відсутні будівлі та споруди, що мають статус нерухомого військового майна, а будується житловий комплекс, на частину квартир оформлено право власності за третіми особами.
Таким чином, оцінюючи доводи прокурора викладені в апеляційній скарзі та додатково наданих письмових поясненнях, апеляційний господарський суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, зокрема:
«П. 8.2 Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
П.8.5 Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
П. 8.11.Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об'єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.
П. 8.15. Тому перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об'єкта нерухомості, розташованого на ній, об'єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб'єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об'єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини.
П. 8.19. За змістом частини першої статті 167 та статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.»
Щодо посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 910/21404/17, апеляційний господарський суд відзначає наступне.
В межах вказаної справи прокурором оскаржувалось рішення Київської міської ради від 10.12.2014 № 644/644 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі « 28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3, у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям» у постанові від 17.02.2021 Верховним Судом були з'ясовані наступні питання (розділ постанови: Узагальнені підстави виникнення спору):
- Чи є оспорюване рішення міської ради актом, спрямованим на розпорядження земельною ділянкою;
- Чи надають пункти 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» право органам місцевого самоврядування надавати дозволи на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельних ділянок державної форми власності особам, що не є землекористувачами та не мають речових прав на земельну ділянку на момент звернення з відповідним клопотанням.
У п. 47-48 Верховний Суд, відповідно до встановлених у справі № 910/21404/17 обставин, прийшов до висновку, що приймаючи рішення про надання такого дозволу (на розроблення проекту землеустрою) щодо земельної ділянки, яка вже має законного користувача, орган місцевого самоврядування реалізує саме повноваження власника земельної ділянки, а наслідком затвердження відповідного проекту землеустрою є набуття третьою особою, яка звернулася до органу з метою отримання речового права на землю, права користування земельною ділянкою (п. 47 постанови);
- за обставинами справи №910/21404/17, законним землекористувачем Земельної ділянки є КЕУ і право постійного користування цією ділянкою набуто останнім до 2004 року. У зв'язку з чим реалізуючи повноваження, надані пунктами 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель, Рада була вправі надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виключно її законному землекористувачу - КЕУ (п. 48 постанови).
Відповідно до змісту з'ясованих при розгляді вказаної справи питань, такі стосуються правомірності прийняття Київською міською радою рішення 10.12.2014 №644/644 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі « 28 управління начальника робіт» по вул. Россошанській, 3, у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям», тоді як обставини порушення вимог закону при прийнятті рішення №473/2934 від 24.11.2005 «Про передачу Установі « 28 управління начальника робіт» земельних ділянок для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами на вул. Поліській у Дарницькому районі м. Києва», що стосуються спірних земельних ділянок, вже встановлені при розгляді справи №910/4250/17 і в силу преюдиційності таких обставин не ставляться під сумнів при розгляді даної справи.
За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України від 21 вересня 1999 «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», статей 9 та 14 Закону України від 06 грудня 1991 «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
За статтями 1, 2 Закону «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Приналежність спірних земельних ділянок до земель оборони встановлювалась у судових рішеннях у справі № 910/4250/17, де, зокрема, суди встановили, що в порушення встановленого порядку припинення права користування землями оборони, рішення про відчуження спірних земельних ділянок та зміну цільового призначення Кабінетом Міністрів України не приймалось, у зв'язку з чим Міністерство оборони України не було наділене повноваженнями щодо розпорядження даним військовим майном.
Поряд з цим, за змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном.
У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Отже, таке втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.06.2003 (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку відбулося «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Отже, правовий висновок Європейського суду з прав людини полягає у тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна у попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).
За встановлених у цій справі обставин, помилки та недоліки допущено державними органами влади, у тому числі, позивачами шляхом бездіяльності протягом тривалого часу, нездійснення ними належних дій відносно оформлення прав на спірні земельні ділянки, допущення забудови земельних ділянок при отриманні необхідних дозвільних документів, у зв'язку з чим, при вирішенні спору у даній справі може бути враховано рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Заява ТОВ «Бориспільміськбуд» про застосування строків давності у даній справі судом не розглядається, оскільки останнє є третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а не стороною у спорі, до якої звернуто позовні вимоги прокурора.
Ураховуючи наведене, позовні вимоги, заявлені прокурором у даній справі залишаються без задоволення, однак рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/5532/19 підлягає зміні в мотивувальній частині, з її викладенням в редакції даної постанови.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (п. 3, 4 ч. 1, ч. 4 ст. 277 ГПК України).
Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, однак з підстав, наведених у мотивувальній частині даної постанови.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 126, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення та зміни рішення суду першої інстанції шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції даної постанови.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/5532/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/5532/19 змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.
3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/5532/19 залишити без змін.
4. Матеріали справи №910/5532/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко