29 квітня 2021 року
м. Київ
справа №129/1691/16-а
адміністративне провадження №К/9901/8923/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Кравчук В.М., Єзеров А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 (судді - Курко О.П., Гонтарук В.М., Біла Л.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправними дії Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо відмови у перерахунку пенсії за вислугу років;
-зобов'язати провести йому перерахунок та виплату пенсії за вислугу років без обмежень її максимального розміру відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії), у розмірі 90% з розміру визначеного в довідці прокуратури Вінницькій області №18/173 від 02.06.2016 у межах строку позовної давності з 07.12.2015.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 06.10.2009 позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на час призначення пенсії) в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати.
07.06.2016 позивач звернувся до Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з заявою про проведення перерахунку раніше призначеної пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час призначення пенсії) у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, яка визначена у довідці прокуратури Вінницькій області №18/173 від 02.06.2016.
Листом від 15.06.2016 №14 відповідач повідомив позивача про відмову у перерахунку пенсії у розмірі 90 % від заробітної плати, визначеної у довідці прокуратури Вінницькій області №18/173 від 02.06.2016 з посиланням на те, що п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та у зв'язку із не прийняттям Кабінетом Міністрів України нормативних документів, які передбачають порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури на підставі статті 86 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 14.10.2014).
Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 29.07.2016 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в перерахунку пенсії в розмірі 90% від суми заробітної плати на підставі довідки прокуратури Вінницької області №18/178 від 02.06.2016.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі здійснити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перерахунок та виплату призначеної пенсії, з 07.06.2016 відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (Закон від 05.11.1991 №1789-ХІІ в редакції 25.09.2008 року) в розмірі 90% від суми заробітної плати, зазначеної в довідці прокуратури Вінницькій області №18/178 від 02.06.2016, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати перерахованою сумою пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 29.07.2016 скасовано та прийнято нову, якою у позові відмовлено.
15.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про перегляд постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 за виключними обставинами.
В обґрунтування даної заяви посилався на те, що рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, що, на його думку, є підставою для перегляду постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 за виключними обставинами.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 відмовлено у задоволенні заяви позивача про перегляд за виключними обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, діяли в прийнятій редакції і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначалися Кабінетом Міністрів України, не були визнані неконституційними, останні підлягали застосуванню відповідачем.
Враховуючи викладне, суд дійшов висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 не може змінювати правове регулювання правовідносин, оскільки такі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Крім того, суд дійшов висновку, що рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
З ухвалою суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив її скасувати та ухвалити нове рішення, яким постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 скасувати, а постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 29.07.2016 залишити в силі.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 не впливає на спірні правовідносини, оскільки з 13.12.2019 - дати ухвалення рішення Конституційного Суду України, неконституційна редакція частини двадцятої ст. 86 Закону №1697-VІІ втратили чинність, і до спірних правовідносин підлягає застосуванню її первинна редакція, незалежно від часу втрати чинності неконституційної її редакції.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у її задоволенні відмовити, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2021 (справа №808/1628/18, розглянута у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду) сформував правовий висновок щодо практичного застосування положень зазначеної норми КАС України.
«<…> положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
Слід звернути увагу, що словосполучення «ще не виконане», яке вживається у пункті 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також «розширеного тлумачення» про яке зазначено в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу №808/1628/18 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.
<…> Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні положення містяться у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII.
<…> Наявність Рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25 квітня 2019 року по справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, крім того, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
<…> не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання».
Враховуючи, що саме об'єднана палата вирішує питання застосування норми права у разі наміру відступити від висновків суду у складі інших колегій суддів, а тому Суд не знаходить підстав для не врахування правового висновку об'єднаної палати у справі, що розглядається.
Позивач у цій справі просив переглянути за виключними обставинами в порядку статті 361 КАС України судове рішення, яким йому у задоволенні позову відмовлено. З огляду на наведений вище правовий висновок підстави для задоволення заяви позивача в цьому випадку відсутні.
Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні, передбачені статтею 346 КАС України, підстави для такої передачі.
Керуючись ст. 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук