29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 160/13220/19
адміністративне провадження № К/9901/14341/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року
у справі №160/13220/19 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в якому з урахуванням уточнення вимог просив:
- визнати противоправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не встановлення та невиплати ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з січня 2016 року по серпень 2019 року, невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік, тривалістю 15 діб, та затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України грошову компенсацію за невикористані 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік в розмірі 10205,14 грн, виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення; суму недовиплаченого грошового забезпечення (надбавки за службу в умовах режимних обмежень за період з 06.01.2016 року по 19.08.2019 року), у розмірі 16545,00 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 19.08.2019 року;
- зобов'язати ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України видати уточнений грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення і премії за 24 місяці ОСОБА_1 , до яких включити відповідні виплати, у тому числі суми надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за останні календарні 24 місяці, що передують звільненню ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Національну поліцію України профінансувати ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України в розмірі необхідному для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , визнаних судом у даній справі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року задоволено адміністративний позов частково.
Визнано противоправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік, тривалістю 15 діб та затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення із служби, в розмірі 6860,40 грн.
Стягнуто з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.08.2019 року по 29.08.2019 року в розмірі 4906,10 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.08.2019 року по 29.08.2019 року в розмірі 4906,10 грн та в цій частині прийнято нове судове рішення, яким позов в цій частині задоволено.
Зобов'язано Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку включно.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року в цій справі скасовано в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку включно.
Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні означеної вимоги позову відмовлено.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Водночас пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є бездіяльність відповідача щодо не встановлення та невиплати ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, стягнення грошової компенсації, зобов'язання ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України видати уточнений грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення і премії.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно статті 50 (Примітка) Закону України "Про запобігання корупції" (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.
Звання позивача, а також посада публічної служби, яку обіймав позивач, та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір (старший оперуповноважений Департаменту захисту економіки Національної поліції України), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , як справи незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
У своїй касаційній скарзі скаржник не наводить виключних обставин, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, які б надавали можливість оскарження в касаційному порядку судових рішень, ухвалених в зазначеній у справі, як справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги зводяться до тлумачення матеріальних і процесуальних норм, переоцінки доказів, із посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 травня 2020 року у справі №806/2056/18, не є підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №160/13220/19 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова