29 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2678/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
25 березня 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 / позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області / відповідач) в якому просить:
- визнати протиправними дії та рішення №916010189773 від 30 грудня 2020 року та від 22 березня 2021 року та встановити відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначеного постановою Київського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року по справі №552/479/17 у розмірі 90% заробітної плати судді, працюючого на відповідній посаді, при його перерахунку на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі №440/3933/20 з 90% на 60%, а потім до 56% та скасувати рішення №916010189773 від 30 грудня 2020 року та від 22 березня 2021 року щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання;
- зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично сплачених сум починаючи з 19 лютого 2020 року.
В обгрунтування позовної заяви зазначено, що ГУ ПФУ в Полтавській області при здійсненні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/3933/20 від 09 вересня 2020 року, протиправно зменшило ОСОБА_1 відсотковий розмір від заробітної плати зазначеної у довідці Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року № 01-46/45/2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи без повідомлення сторін (письмове провадження).
05 квітня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Полтавській області на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на їх безпідставність. Стверджував, що судді, які вийшли у відставку до 30 вересня 2016 року не розраховували і не могли розраховувати на поширення на них нового розміру довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки не працювали за "новими правилами" та не отримували суддівську винагороду у розмірі, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-7111 від 02 червня 2016 року (а.с. 28-29).
Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що наказом Апеляційного суду Полтавської області № 07-09/62 від 15 вересня 2016 року, відповідно до постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" № 1515-УIII від 08 вересня 2016 року, звільнено ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Полтавської області 15 вересня 2016 року у з'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 37).
Згідно матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 загальний трудовий стаж позивача становить 31 рік 11 місяців 15 днів, з якого 02 роки 01 місць 04 дні - військова служба; 03 роки 09 місяців 29 днів - навчання у вищому навчальному закладі; 23 роки 04 місяців 16 днів - робота на посаді судді; 02 роки 07 місяців 25 днів - інше.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Київського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року у справі №552/479/17 визнано протиправними дії Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86%, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, без урахування до судового стажу періоду проходження строкової військової служби у Збройних Силах СРСР; зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, період проходження строкової військової служби у Збройних Силах СРСР - 02 (два) роки 01 (один) місяць 04 (чотири) дні разом із стажем роботи на посаді судді Хорольського районного суду Полтавської області та Апеляційного суду Полтавської області - 23 роки 04 місяці 16 днів, а всього 25 років 05 місяців 20 днів стажу, та здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % заробітної плати судді, працюючого на відповідній посаді судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 16 вересня 2016 року, з урахуванням фактично виплачених сум (а.с. 9-11).
25 лютого 2020 року Ліквідаційною комісією Апеляційного суду Полтавської області видано ОСОБА_1 довідку вих.№01-46/45/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до норм Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 (а.с. 16).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року по справі № 440/3933/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 16 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04 березня 2020 року №22 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Ліквідації комісії Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року № 01-46/45/2020. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до довідки Ліквідації комісії Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року № 01-46/45/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 (а.с. 12-15).
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року по справі № 440/3933/20 ГУ ПФУ в Полтавській області здійснено перерахунок ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до довідки Ліквідації комісії Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року № 01-46/45/2020.
Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області № 916010189773 від 30 грудня 2020 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання виходячи із 60% заробітної плати судді (а.с. 17).
Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області № 916010189773 від 22 березня 2021 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання виходячи із 56% заробітної плати судді (а.с. 19).
Не погоджуючись із здійсненням перерахунку щомісячного довічного грошового утримання зі зменшеним відсотковим розміром від заробітної плати судді, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Положеннями частини другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституцією України визначено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод .
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частин першою та другою статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року (надалі - Закон №1402-VIII) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частинами третьою та четвертою статті 142 Закону №1402-VIII встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Зазначена норма чітка, однозначна, зрозуміла та не вступає в колізію з іншими нормами.
До 18 лютого 2020 року в Законі Україні "Про судоустрій і статус суддів" діяла норма пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень, відповідно до якої право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень визнаний неконституційним.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Таким чином, з 18 лютого 2020 року в законодавстві відсутні норми, які окремо регулюють питання суддівської винагороди та щомісячного грошового утримання судді у відставці, для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону №1402-VIII.
За таких обставин, на позивача розповсюджується загальні правила нарахування щомісячного грошового утримання судді у відставці, передбачені статтею 142 Закону №1402-VIII.
Суд відхиляє доводи позивача про преюдиційний характер судового рішення у справі № 552/479/17, оскільки постановою Київського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року зобов'язано Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві провести перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді починаючи з 16 вересня 2016 року, у той час, як чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та їх відсотковий розмір для нарахування щомісячного грошового утримання та на дату спірних правовідносин на позивача розповсюджується загальні правила нарахування щомісячного грошового утримання судді у відставці, передбачені статтею 142 Закону №1402-VIII.
За Законом від 07 липня 2010 року № 2453-VI, який втратив чинність, грошове утримання судді обраховувалось з 15 мінімальних заробітних плат з підвищуючими коефіцієнтами для суддів апеляційної та касаційної інстанції (з урахування пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Водночас, чинним Законом Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02 червня 2016 року визначені інші вихідні дані для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме:
- щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII);
- базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з підвищуючими коефіцієнтами для суддів апеляційної та касаційної інстанції) (частини третя та четверта 135 Закону № 1402-VIII).
Правила визначення розміру щомісячного грошового утримання також врегульовані статтею 142 Закону №1402-VIII - щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Для застосування розміру 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, про який зазначає позивач, немає жодної підстави, оскільки зазначений розмір був передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07 липня 2010 року, який з 18 лютого 2020 року з моменту проголошення Рішення КСУ № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року остаточно втратив чинність в частині регулювання питань щодо щомісячного грошового утримання.
Натомість, чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та їх відсотковий розмір для нарахування щомісячного грошового утримання.
Суд зазначає, що Законом № 1402-VIII, як і раніше Законом № 2453-VI передбачено виплату пенсії або за вибором судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання.
Позивач обрав щомісячне довічне грошове утримання, а не пенсію.
Закон № 2453-VI втратив чинність, натомість, діючим Законом № 1402-VIII встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142), тому суд критично оцінює доводи позивача про те, що розмір довічного грошового утримання є сталим та не може змінюватися.
Верховний Суд у рішенні від 16 червня 2020 року по зразковій справі №620/1116/20 (Пз/9901/5/20) дійшов висновку про наявність у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно положень Закону № 2453-VI, права (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України №1402-VIII.
Зважаючи на те, що чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для обрахунку щомісячного грошового утримання одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розмір суддівської винагороди за Законом № 1402-VIII; розмір відсотку за Законом № 2453-VI).
Суд також враховує, що визначення відсотку розміру довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді на підставі норм Закону №1402-VIII не призводить до порушення статті 22 Конституції України, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач згідно норм Закону №1402-VIII, не є меншим ніж той, який був забезпечений позивачу на підставі положень Закону від 07 липня 2010 року №2453-VI.
Таким чином, застосовуючи при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/45/2020 з 19 лютого 2020 року приписи статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року, а не приписи Законів, які втратили чинність, відповідач діяв правомірно.
Вирішуючи питання щодо правильності розрахунку відповідачем стажу судді у відставці при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/45/2020 з 19 лютого 2020 року, суд дійшов наступних висновків.
Частиною третьою статті 142 Закону України №1402-VIII встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до частини першої статті 137 Закону України №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" від 12 липня 2018 року №2509-VIII статтю 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Закон не зазначає, що ця робота має обов'язково передувати призначенню на посаді судді.
При цьому абзацом 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402-VIII від 02 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI, в редакції чинній до 28 березня 2015 року, визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-ХІІ).
Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При цьому при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 зазначеного закону, положення частини другої цієї статті, як стаж, який зараховується додатково.
З аналізу наведених норм вбачається, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом, як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19.
Частиною першою статті 2 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 05.06.1981 N2023-X "Про вибори районних (міських) народних судів Української РСР" (чинного на час обрання позивача на посаду судді), було визначено, що народним суддею і народним засідателем районного (міського) народного суду може бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років.
Відтак, на час обрання позивача на посаду судді законом не вимагався мінімальний стаж роботи в галузі права для набуття права для обрання на посаду судді на дату такого обрання (призначення).
Водночас, згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Враховуючи викладене вище, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом № 2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби.
Це підтверджується також положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким були внесені зміни в Закон України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)".
Аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 235/7316/16-а.
Таким чином, до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, крім стажу 23 роки 04 місяці 16 днів, який відповідач врахував при обрахунку грошового утримання судді у відставці, слід також врахувати календарний період проходження строкової військової служби (з 24 квітня 1984 року по 27 травня 1986 року), половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті /Диплом Серії УВ № 749028/(з 01 вересня 1986 року по 29 червня 1990 року) (а.с. 49, 68).
Відтак, стаж роботи позивача на посаді судді в загальному розмірі складає 27 років 0 місяці, 05 днів що дає право на перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року, згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області №01-46/45/2020 від 25 лютого 2020 року в розмірі 64 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50 відсотків за 20 років + (2%*7 років, оскільки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді).
Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/45/2020 з 19 лютого 2020 року в розмірі 56 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, чим порушило вимоги частини третьої статті 142 Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02 червня 2016 року.
Отже, здійснюючи ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 56 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та приймаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області 916010189773 від 30 грудня 2020 року та від 22 березня 2021 року, відповідач діяв не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02 червня 2016 року, та необґрунтовано.
Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Зважаючи на вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту права позивача вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення з 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 56 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 916010189773 від 30 грудня 2020 року і від 22 березня 2021 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 19 лютого 2020 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області №01-46/45/2020 від 25 лютого 2020 року в розмірі 64 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.
Водночас, в решті позовних вимог слід відмовити за їх необґрунтованістю.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Щодо встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконати без достатніх зволікань.
У цій справі позивачем не обґрунтовано необхідність застосування заходів судового контролю, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.
З урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати звіт про його виконання належить відмовити.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн. (908 грн./2).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 194, 205, 229, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення з 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 56 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 916010189773 від 30 грудня 2020 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 916010189773 від 22 березня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 19 лютого 2020 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області №01-46/45/2020 від 25 лютого 2020 року в розмірі 64 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя С.О. Удовіченко