Справа № 420/3169/21
29 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправного та скасування наказ, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про відмову у призначенні на посаду №19-К від 25.01.2021р., зобов'язання Одеську обласну державну адміністрацію розглянути питання про призначення ОСОБА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 , на посаду завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації. При повторному розгляді питання про прийняття на публічну службу врахувати, що до ОСОБА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 , не застосовуються заборони, передбачені ч. 3 ст.1 та ч.1 ст. 3 Закону України “Про очищення влади”.
Ухвалою суду від 09.03.2021р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
До суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог від 25.03.2021р. у прохальній частині якої позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Одеської обласної державної адміністрації № 19-К від 25.01.2021р. про відмову у призначенні на посаду;
- визнати протиправною та скасувати відмову Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 у доступі до публічної служби з підстав застосування заборон, передбачені ч. 3 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 Закону України “Про очищення влади” оформлену листом №4 від 25 січня 2021 року;
- зобов'язати Одеську обласну державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення на посаду завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації. При повторному розгляді питання щодо прийняття ОСОБА_1 на публічну службу врахувати, що до ОСОБА_1 не застосовуються заборони, передбачені ч.3 ст.1 та п.4 ч.2 ст.3 Закону України “Про очищення влади”.
Ухвалою суду від 07.04.2021р. прийнято до провадження заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних позовних вимог від 25.03.2021р.
В обгрунтування наявності підстав для задоволення позовної заяви позивач зазначив, що 16 січня 2021 року ОСОБА_1 подано заяву до Одеської обласної державної адміністрації щодо участі у доборі на посаду Завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації. Листом начальника управління з питань персоналу Одеської обласної державної адміністрації від 25 січня 2021 року повідомлено позивачу про відмову у призначення на вказану посаду у зв'язку з встановленням факту належності до переліку осіб, до яких застосовуються заборони, передбачені частиною третьою ст. 1 Закону України «Про очищення влади», на підставі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 Закону. Одночасно, як зазначив позивач, відповідачем видано наказ керівника апарату Одеської обласної державної адміністрації "Про відмову у призначенні на посаду” № 19-К від 25.01.2021, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні на посаду завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації, на підставі висновку про результати перевірки відомостей про особу. Позивач вказав, що вважає вищезазначений наказ №19-К від 25.01.2021р. таким, що був прийнятий всупереч нормам діючого законодавства України і має бути скасований, а дії з цього приводу Одеської обласної державної адміністрації неправомірними. Так, позивач вказав, що відповідачем ні в оскаржуваному наказі, ні у супровідному листі не зазначено про жодні факти сприяння позивачем узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, порушенню прав і свобод людини, а позивач, в свою чергу, не вчиняв дій та заходів (не сприяв їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Сам по собі факт зайняття позивачем посади, визначеної у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», на думку позивача, не може бути підставою для відмови у прийнятті позивача на публічну службу. Поряд з цим, позивач вказав, що посади, які він обіймав не відповідають посадам, визначеним у п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та у ч. 1 ст. 3 зазначеного закону взагалі.
29.03.2021р. до суду від Одеської обласної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та вважає їх необґрунтованими. Так, відповідач наголосив, що посади Дніпровського екологічного прокурора та прокурора Одеської області за своїм правовим статусом відносяться до посад, зазначених у Законі, а саме посади керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України та відповідно до частини першої статті 3 Закону до таких осіб застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону. В свою чергу, як зазначив позивач, на теперішній час Конституційним Судом України рішення щодо визнання неконституційними окремих положень Закону України «Про очищення влади» не ухвалено та правову оцінку нормам, указаним в заяві позивача, не надано та відповідно закон є чинним і підлягає дотриманню та виконанню.
Сторони повідомлялись про день та час слухання справи, однак у судове засідання не з'явились. 29.03.2021р. до суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача. 06.04.2021р. до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Керуючись ч.9 ст.205 КАС України судом продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
16.01.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Одеської обласної державної адміністрації із заявами: про допуск до участі у доборі на зайняття посади завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації (а.с.30) та про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (а.с.30-31).
Листом Одеської обласної державної адміністрації від 25.01.2021р. повідомлено ОСОБА_1 про те, що за результатами перевірки встановлено факт належності ОСОБА_1 до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади», на основі критеріїв, визначених ч.1 ст.3 Закону. На підставі зазначеного прийнято рішення про відмову у призначенні на посаду завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації (а.с.33).
Наказом Одеської обласної державної адміністрації №19-К від 25.01.2021р. відмовлено ОСОБА_1 у призначенні на посаду завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації, на підставі висновків про результати перевірки відомостей про особу від 25 січня 2021р. (а.с.32).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1-3 ст.1 Закону України “Про очищення влади” 16 вересня 2014 року
№1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.2 Закону України “Про очищення влади” заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України “Про очищення влади” особа, яка претендує на зайняття посади, визначеної пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону (крім громадян, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або залучаються до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях), подає заяву, якою повідомляє про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 цього Закону, та про згоду на перевірки, згоду на оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до цього Закону.
Відомості, зазначені у заяві, передбаченій частиною першою цієї статті, перевіряються під час проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" у порядку та строки, визначені цим Законом.
Встановлення перевіркою факту належності особи до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 цього Закону, є підставою для відмови у призначенні такої особи на посаду, на яку вона претендує.
Відповідно до п.42-44 “Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563, відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка претендує на зайняття посади, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві такої особи, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою, пунктами 1-8 частини другої та пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону, про що складає висновок про результати перевірки відомостей про особу, в якому зазначено про невиявлення критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), за формою згідно з додатком 2-1. Виявлення відповідальним структурним підрозділом факту належності особи до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою, пунктами 1-8 частини другої або пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону, є підставою для відмови такій особі у призначенні на посаду, на яку вона претендує. Керівник органу або керівник державної служби надсилає до Мін'юсту в день виявлення факту, зазначеного в пункті 43 цього Порядку, повідомлення про відповідність критеріям здійснення очищення влади (люстрації) за формою згідно з додатком 6 у паперовій формі із засвідченою копією рішення про відмову у призначенні на посаду державної служби або на іншу посаду, зазначену у пункті 2 цього Порядку, інформація з яких протягом трьох днів з дня надходження до Мін'юсту вноситься до Реєстру.
Як встановлено судом під час з'ясування офіційних обставин справи ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з травня 2005 року до лютого 2014 року на посадах: начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури міста Києва; заступника прокурора м. Києва; заступника начальника Головного слідчого управління- начальник управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури; Дніпровського екологічного прокурора, прокурора Одеської області, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 30.08.2012р., що є підставою для висновку про відповідність його критеріям здійснення очищення влади (люстрації), передбаченим п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про очищення влади”.
Однак, суд вважає, що оскаржуваний наказ про відмову у призначенні на посаду та відмову у призначенні на посаду з підстав застосування заборон передбачені ч.3 ст.1 та ч.1 ст.3 Закону України , є протиправними, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 3, 8 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з положеннями ст. 24, 38, 43, 61 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень ст. 19 Закону України “Про державну службу” під час реалізації громадянами права на державну службу не допускаються будь-які форми дискримінації, визначені законодавством.
Згідно з положеннями ст. 2-1 ч. 1 ст. 22 Кодексу законів про працю України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників, забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України в рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7).
У рішенні Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004 зазначено, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов'язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі “Пічкур проти України” зазначив, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (п. 49).
Таким чином, право на працю означає не гарантування державою працевлаштування кожній особі, а забезпечення рівних можливостей для реалізації цього права, однак позивачу не забезпечено такої можливості шляхом відмови у призначенні на посаду завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації, з мотивів наявності стосовно нього люстраційних заборон.
Положеннями ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України “Про очищення влади”, 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
На момент розгляду судом цієї справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 21, ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Згідно з ст. 2, 4 Конвенції про дискримінацію у сфері праці і зайнятості, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно особи не повинно допускати дискримінацію у праці.
При цьому, відповідно до положень ст. 26, 27, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, ратифікованої Україною 14.05.1986 року, кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
Держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.
За положеннями ст. 1 Закону України “Про очищення влади” очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
При цьому, відмова у доступі позивача до публічної служби ґрунтується виключно на тих підставах, що він працював на керівних посадах в органах прокуратури.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що “люстрація” застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, засновані на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
Асамблея вважає за необхідне забезпечити, щоб закони про люстрацію й подібні адміністративні заходи відповідали вимогам держави, заснованої на верховенстві права, і зосереджувалися на загрозах основоположним правам людини й процесу демократизації.
Відповідно до “Керівних вказівок щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права” Парламентської Асамблеї Ради Європи, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, увагу люстрації слід зосередити на загрозах основоположним правам людини і процесу демократизації. Помста не може бути метою таких законів; не повинно допускатися і політичне чи соціальне зловживання результатами процесу люстрації. Метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, бо це завдання прокурорів, які застосовують кримінальне право, а захист нової демократії.
Люстрація повинна поводитися спеціально створеною незалежною комісією, до складу якої мають увійти видатні громадяни, яких пропонує глава держави і затверджує парламент; люстрація може використовуватися тільки для ліквідації або суттєвого зменшення загрози, яку суб'єкт люстрації становить для формування життєздатної і вільної демократичної держави, використовуючи своє особливе становище, порушуючи права людини або блокуючи процес демократизації; люстрація не може використовуватися для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на основі кримінального кодексу та у відповідності з усіма процедурами і гарантіями кримінального переслідування; люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб'єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії.
Крім того, застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суди зобов'язані відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів “згідно із законом” означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Оскаржувані позивачем наказ Одеської обласної державної адміністрації №19-К від 25.01.2021 року про відмову у призначенні на посаду та відмова Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 у доступі до публічної служби з підстав застосування заборон, передбачені ч. 3 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 Закону України “Про очищення влади” оформлена листом №4 від 25 січня 2021 року обґрунтовані виключно датами перебування позивача на керівних посадах в органах прокуратури без встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача.
Будь-яких доказів причетності позивача до порушень прав людини чи підтримання ним антидемократичних заходів відповідачем до суду не надано, а заборона перебування на зазначених у Законі України “Про очищення влади” посадах розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність такої заборони меті цього Закону.
Враховуючи вищевикладене та керуючись принципами верховенства права, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист, з врахуванням заборони дискримінації, що передбачено як Конституцією України та Законом України “Про очищення влади”, так і нормами Конвенції, практикою Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відмова Одеської обласної державної адміністрації позивачу у доступі до публічної служби за критеріями здійснення очищення влади (люстрації) є протиправною.
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Одеської обласної державної адміністрації №19-К від 25.01.2021 року про відмову у призначенні на посаду та відмову Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 у доступі до публічної служби з підстав застосування заборон, передбачені Законом України “Про очищення влади” оформлену листом №4 від 25 січня 2021 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Поряд з цим, оскільки суд прийшов до висновку, що відмова Одеської обласної державної адміністрації позивачу у доступі до публічної служби за критеріями здійснення очищення влади (люстрації) з вищенаведених підстав є протиправною, похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання Одеської обласної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення на посаду завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації, враховуючи при повторному розгляді питання щодо прийняття ОСОБА_1 на публічну службу врахувати, що до ОСОБА_1 не застосовуються заборони, передбачені Законом України “Про очищення влади”, є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов'язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу вимогу позивача не стягувався, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 1816,00 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської обласної державної адміністрації № 19-К від 25.01.2021р. про відмову у призначенні на посаду;
Визнати протиправною та скасувати відмову Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 у доступі до публічної служби з підстав застосування заборон, передбачені ч. 3 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 Закону України “Про очищення влади” оформлену листом №4 від 25 січня 2021 року.
Зобов'язати Одеську обласну державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення на посаду завідувача сектору координаційно-методичної та договірної роботи юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації, враховуючи при повторному розгляді питання щодо прийняття ОСОБА_1 на публічну службу, що до ОСОБА_1 не застосовуються заборони, передбачені Законом України “Про очищення влади”.
Стягнути з Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022585, м.Одеса, просп. Шевченка,4) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1918,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот вісімнадцять гривень).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра