Справа № 420/2092/21
28 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови листом № 12571-12273/К-02/8-1500/20 від 29.12.2020 позивачу у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів за період з 20.11.2005 по 30.10.2020 у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 3651,06 грн; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період з 20.11.2005 по 30.10.2020 у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 3651,06 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.11.2020 ГУ ПФУ на виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2011 № 2а/1522/16/11 було виплачено 3651,06 грн, що є донарахованою за період з 20.11.2005 по 30.06.2006 сумою недоотриманої пенсії. Отже затримка виплати складає 179 календарних місяців (з 20.11.2005 по 30.10.2020). Враховуючи те, що з вини ГУ ПФУ позивач з 20.11.2005 по 30.06.2006 втрачав частину свого доходу у вигляді пенсійних виплат, позивач має право на компенсацію за втрату таких доходів саме з 20.11.2005. Відповідачем при сплаті 26.11.2020 суми 3651,06 грн було порушено вимоги ст. 4 Закону № 2050-ІІ, так як не була нарахована та виплачена відповідна компенсація, чим завдано майнову шкоду у розмірі несплаченої компенсації. В грудні 2020 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про нарахування та виплати такої компенсації, проте листом від 29.12.20 позивачу було відмовлено в цьому, що зумовило його звернутись за судовим захистом.
Ухвалою судді від 19.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
09.03.21 до суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що відповідно до частини другої статті 55 Закону № 2262 нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Враховуючи, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а Позивач звертається про виплату компенсації частини доходів, отримання яких вирішено в судовому порядку, законні підстави для компенсації втрати таких доходів відсутні. Крім того, проведення розрахунку компенсації не було предметом судового розгляду по справі № 2а-16/11, а тому вчинення таких дій Головним управлінням виходитиме за межі зобов'язань, покладених постановою Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2011.
Відповідно до п. 7 Порядку Управлінням забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області надіслано повідомлення в якому вказано, що виконавчий лист, виданий Приморським районним судом м. Одеси № 2а-16/11 від 30.06.2011, прийнято до обліку та включено до першої черги задоволення позовних вимог. Головне управлінням в свою чергу враховуючи вимоги Порядку надало до Управлінням забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Довідку про здійснення нарахування на виконання рішення суду від 21.07.2020 №1500-0325-5/49379 із зазначенням нарахованої суми необхідної для подальшої виплати - а саме 3651,06 грн. В подальшому відповідно до п. 13 Порядку зазначена сума органами виконавчої служби була передана на виконання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, а саме, до Державної казначейської служби України, та була виплачена Позивачу саме цим органом. Пенсійний фонд не має ніякого відношення до виплати зазначеної суми, оскільки зазначена сума виплачується органами Державного казначейства за рахунок коштів державного бюджету.
Крім того, враховуючи викладені обставини та положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ, що Позивач не має права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки відсутня обов'язкова умова, зокрема, утворена доплата має характер разового платежу.
Таким чином, враховуючи, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, зазначена Позивачем сума боргу ніяким чином не може бути використана в контексті ст. 2 Закону № 2050-ІІІ.
Відповідь на відзив від позивача до суду не надійшла.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни та учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням НОМЕР_1 від 15.12.2014.
До 31.12.2006 позивач перебував на пенсійному обліку в Одеському обласному військовому комісаріаті, а з 01.01.2007 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком.
Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 30.06.2011 по справі № 2а-16/11, залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2012, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково:
визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії як учаснику бойових дій за період з 20 листопада 2005 року по 30 червня 2006 року в частині застосування постанов Кабінету Міністрів України № 831 від 26.07.1996 року та № 01 від 03.01.2002 року;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії з урахуванням щомісячного підвищення пенсії для учасників бойових дій на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законами України на відповідний рік за період з 20 листопада 2005 року по 30 червня 2006 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком згідно законів України, з виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим;
в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що в зв'язку з протиправними діями Одеського обласного військового комісаріату в частині застосування в період з червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та з 01 січня 2006 року по 30 червня 2006 року, постанов Кабінету Міністрів України №831 від 26.07.1996 року та № 01 від 03.01.2002 року, при нарахуванні та виплаті позивачу надбавки до пенсії як учаснику бойових дій, є підстави для задоволення позовних вимог з урахуванням строку позовної давності за період з 20 листопада 2005 року по 30 червня 2006 року.
На підставі постанови Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2011 по справі № 2а-16/11, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2012, позивачу в жовтні 2012 року проведено перерахунок раніше призначеної пенсії за період з 20.11.2005 по 30.06.2006 з урахуванням підвищення учасникам бойових дій на 150% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законами України на відповідний рік.
Доплата пенсії в сумі 3651,06 грн зарахована на поточний рахунок 26.11.2020 згідно виписки по картковому рахунку (а.с. 12).
14.12.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про нарахування та виплату в якості відшкодування завданої майнової шкоди, суму компенсації втрати частини доходів за період з 20 листопада 2005 р. по 31 жовтня 2020 р.
Листом від 29.12.2020 ГУ ПФУ в Одеській області відмовило позивачу в цьому, зважаючи на те, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а позивач звертається про виплату компенсації частини доходів, отримання яких вирішено в судовому порядку, законні підстави для компенсації втрати таких доходів відсутні. Крім того, проведення розрахунку компенсації не було предметом судового розгляду по справі № 2а-16/11, а тому вчинення таких дій Головним управлінням виходитиме за межі зобов'язань, покладених постановою Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2011.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (Порядок № 159).
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з п.2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Аналогічні положення містили й попередні редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 1 ст.2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває на попередньо нараховані, але не виплачені у місячний строк суми.
З врахуванням того, що на виконання судового рішення № 2-16/11 від 30.06.11, відповідачем в жовтні 2012 року проведено відповідний перерахунок та донараховано пенсію позивачу, а фактичну виплату пенсії в сумі 3651,06 грн на виконання цього судового рішення проведено 26.11.2020, у зв'язку із чим підлягає нарахуванню компенсація за період з листопада 2012 року (місяць, наступний після проведення донарахування) по жовтень 2020 року (місяць, що передує місяцю виплати), а не з 20.11.2005 по 30.10.2020, як вказує позивач.
При цьому доводи відповідача про те, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.
Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 в справі № 521/940/17.
Оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням пенсії органом, а саме з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №814/1428/18.
З урахуванням обставин цієї справи в їх сукупності суд дійшов висновку, що відповідач, не нарахувавши та не виплативши позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до постанови Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2011 по справі № 2а-16/11, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2012, допустив протиправну бездіяльність, а відтак діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.
Таким чином, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до постанови суду, а не дій, про що просить позивач, з одночасним зобов'язанням нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для часткового задоволення позову.
Судові витрати сторонами не понесені.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385), про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з листопада 2012 року по жовтень 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з листопада 2012 року по жовтень 2020 року на суму пенсії 3651,06 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк