Справа № 420/2335/21
29 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому просить:
- визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі 8190,00 грн.;
- зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі 8190,00 грн.
Ухвалою від 22.02.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Зазначено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та справу буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 29.04.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про залишення позову без розгляду.
Ухвалою від 29.04.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про заміну відповідача на належного.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має соціальний статус учасника бойових дій та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Позивач вказав, що виплата йому, як учаснику бойових дій, разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році відбулася відповідно до постанови КМУ №112 у розмірі 1390 гривень, тобто меншому ніж 5 мінімальних пенсій за віком (8190 гривень), що звужує його права та суперечить ч.5 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
31.03.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що згідно постанови КМУ від 19.02.2020 року №112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій було виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 році у розмірі 1390 грн.
Відповідач зауважив, що вказані положення є чинними та не визнані Конституційним Судом України не конституційними.
Як зазначив відповідач, розміри соціальних виплат залежать від економічних чинників, на що вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Посилаючись на положення ч.2 ст.19 Конституції України, відповідач також зазначив, що у 2020 році у Департаменту не було правових підстав для нарахування щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у розмірах інших, ніж встановлено Урядом.
Враховуючи те, що спірна допомога за 2020 рік нарахована та виплачена позивачу в розмірі 1390,00 гривень відповідно до вищевказаних положень законодавства, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 14.07.2015 року (а.с. 9).
У 2020 році позивачу, як учаснику бойових дій, в порядку постанови КМУ від 19.02.2020 року №112 “Деякі питання виплат у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, відповідачем була виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2020 рік, передбачена ч.5 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, в розмірі 1390 грн.
У подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому інформації щодо виплати разової грошової допомоги (а.с. 11).
Листом від 23.11.2020 року Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради повідомив позивачу, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань“, позивачу як учаснику бойових дій було виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1390,00 грн. (а.с. 10).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, встановлені статтею 12 вказаного Закону.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 статтю 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” було доповнено частиною четвертою такого змісту:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” згадану вище норму права викладено в такій редакції:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2020 році позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача із заявою до відповідача про перерахунок допомоги, діяла ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що: у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: зокрема, учасникам бойових дій - 1390 гривень.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно тексту вказаного Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України “встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту” (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що “законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони” (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що “забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави” (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За положеннями ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, на час виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 112.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - п'ять мінімальних пенсій за віком.
Проте, як встановив суд, відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги у розмірі 1390,00 грн. відповідно до постанови КМ України від 19.02.2020 року №112, тобто протиправно зменшив розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня.
Вищезазначена правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у рішенні від 29.09.2020 року та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 року у зразковій справі №440/2722/20.
Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених вище судових рішеннях у справі №440/2722/20, оскільки правовідносини в даній справі є подібними до правовідносин у справі №440/2722/20, з тією лише відмінністю, що в даній справі виник спір щодо розміру разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, який встановлений ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а у справі №440/2722/20 спір стосувався розміру разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни, встановлений ст.13 вказаного Закону.
Предметом же спору як у даній справі, так і у справі №440/2722/20, є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.
Доводи відповідача, викладені у відзиві, висновків суду, які ґрунтуються на висновках Верховного Суду у рішенні від 29.09.2020 року у справі №440/2722/20, не спростовують, а тому не беруться судом до уваги.
Крім цього, суд зазначає, що у рішенні від 29.09.2020 року у справі №440/2722/20 Верховний Суд підтвердив, що належним відповідачем у цій категорії справ є визначений Постановою КМ України № 112 від 19.02.2020 року відповідальний орган (районний орган соціального захисту населення або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.
У даній справі таким органом є відповідач, який нарахував та виплатив позивачу допомогу в сумі 1390 гривень замість належних до виплати за законом 8190 гривень.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 05 травня 2020 року у розмірі 8190 грн., суд зазначає наступне.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
З урахуванням приписів ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (а відповідно і мінімальний розмір пенсії за віком) з 01.01.2020 року становить 1638,00 грн.
П'ять мінімальних пенсій за віком становить 8190 грн. (1638 грн. х 5).
З довідки військової частини НОМЕР_2 від 06.11.2020 року №418 вбачається що позивачу перерахована та виплачена разова грошова допомога до 05 травня 2020 року у розмірі 1390 грн.
Таким чином, оскільки позивачу сплачена допомога до 5 травня в сумі 1390 грн., тому недоплачена сума становить 6800 грн. (8190 грн. - 1390 грн.).
Тобто слід зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі не 8190,00 грн., а в розмірі 6800 грн. (з урахуванням раніше виплаченої суми 1390 грн.).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, з урахуванням викладених вище висновків суду.
Судові витрати позивачем не понесені, а тому розподілу між сторонами не підлягають.
Також у прохальній частині позову позивач просить суд зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд зазначає, що позивач не навів жодного обґрунтування необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, у зв'язку з чим суд не вважає за необхідне встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення в даній адміністративній справі.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, п.15.5 ч.1 розд. VII КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (адреса: вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65074, код ЄДРПОУ 36290160) - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі 8190,00 грн.
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у 2020 році, як учаснику бойових дій, відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, в розмірі 6800 грн.
У встановленні судового контролю за виконанням рішення суду - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено 29.04.2021 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді до 28.04.2021 року.
Суддя В.В. Андрухів