Справа № 464/2514/20
пр.№ 1-кп/464/64/21
28.04.2021 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020140070000792 від 06.05.2020 року, про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Сімферополь Автономної Республіки Крим, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє 20.10.2020 року вироком Галицького районного суду м.Львова за ч.ч.2, 3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання із встановленням іспитового строку на 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
з участю сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
05.05.2020 року близько 21 год., ОСОБА_3 , перебуваючи на АДРЕСА_3 біля під'їзду вказаного будинку, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, через вікно, яке було привідкрите, а саме з лівої сторони водія автомобіля марки «Volkswagen», моделі «Golf» р.н. НОМЕР_1 , тобто сховища, що належить потерпілому ОСОБА_5 , привідкривши вікно, проник всередину, звідки таємно викрав майно останнього, а саме: болгарку марки «Modeko Expert», моделі MN-93-004, вартістю 600 грн., яка знаходилась в окремій матерчастій сумці та перфоратор марки «Makita» моделі HR2470, вартістю 2000 грн., який знаходився на підлозі ззаду переднього сидіння пасажира, а всього майна потерпілого ОСОБА_5 , на загальну суму 2600 грн., після чого викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчинені злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнав у повному обсязі та пояснив, що 05.05.2020 року був у свого знайомого вдома на вул. Дністерскій у м.Львові. Виходячи від знайомого з під'їзду, побачив привідкрите водійське вікно у автомобілі. Проникши всередину автомобіля, з переднього пасажирського сидіння взяв сумку, в якій лежала болгарка, та перфоратор, який знаходився на підлозі ззаду переднього сидіння пасажира. Зазначив, що вчинив даний злочин у зв'язку з важким матеріальним становищем. У вчиненому розкаюється та просить суд суворо не карати. Окрім цього, зазначив, що на даний час завдана шкода потерпілому повністю ним відшкодована.
Потерпілий ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд даного обвинувального акта без його участі, зазначивши, що обвинуваченим повністю відшкодовано завдану ним шкоду, а тому просить застосувати до обвинуваченого іспитовий строк.
На підставі вимог ст.325 КПК України, за погодженням із сторонами кримінального провадження, судовий розгляд проведено за відсутності потерпілого.
За згодою сторін, згідно ч. 3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів, зібраних в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів в добровільності їх позицій, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються. При цьому судом сторонам було роз'яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Тому суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу.
Оцінивши показання обвинуваченого, які він надав вільно, без примусу та тиску, будучи ознайомленим із правилами ст. ст. 349, 394 КПК України, і які узгоджуються між собою та не суперечать обвинувальному акту, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч. 3 ст. 185 КК України.
Його дії органом досудового розслідування, вірно кваліфіковано за ч.3 ст.185 КК України, оскільки такий вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), з кваліфікуючою ознакою - із проникненням у сховище.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Згідно п.3 вищевказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Відповідно до ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, є тяжким злочином.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 66 КК України, визнає його щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Відповідно до досудової доповіді старшого інспектора Галицького районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області ОСОБА_7 від 07.12.2020 р., ризик вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченим є середнім, ризик небезпеки для суспільства обвинуваченого ОСОБА_3 - середній. На думку органу пробації, виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, при яких його вчинено та особу обвинуваченого. Зокрема те, що ОСОБА_3 щиро розкаявся у вчиненому, добровільно відшкодував завдану шкоду, раніше неодноразово судимий за умисні злочини проти власності, на обліку у наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, одружений, має на утриманні трьох дітей, має вищу освіту, а тому суд дійшов висновку, що достатнім покаранням обвинуваченому буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч.3 ст.185 КК України.
Окрім цього, вироком Галицького районного суду м.Львова від 20.10.2020 року ОСОБА_3 засуджено за ч.ч.2,3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із призначенням іспитового строку терміном на 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Вирішуючи питання щодо призначення остаточного покарання та можливості звільнення особи від покарання, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Згідно з ч.6 ст.13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року було викладено позицію, відповідно до якої, якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання на підставі і в порядку ст. 75 КК України, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого також звільняється з випробуванням, суд визначає остаточне покарання згідно ч.4 ст.70 КК України, а також звільняє особу від відбування остаточного покарання, встановивши іспитовий строк за правилами ст. 75 КК України.
Оскільки судом встановлено, що після ухвалення вироку Галицького районного суду м.Львова від 20.10.2020 року, ОСОБА_3 винний ще й у іншому кримінальному правопорушенні (за цим кримінальним провадженням), вчиненому до ухвалення вироку Галицького районного суду м.Львова від 20.10.2020 року, суд, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23 вересня 2019 року, на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Галицького районного суду м.Львова від 20.10.2020 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, остаточно призначає ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі.
Одночасно, з врахуванням позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року, суд враховує дані про особу обвинуваченого, той факт, що він щиро каявся, працює без офіційного працевлаштування, має вищу освіту, постійне місце проживання та на утриманні трьох дітей, та дійшов до висновку, що виправлення ОСОБА_3 можливе без відбування покарання, та на підставі ст.75 КК України підлягає звільненню обвинуваченого від призначеного покарання, якщо протягом випробувального строку, ухваленого судом, він не вчинить нового злочину і виконає обов'язки, покладені на нього судом відповідно до ч.ч. 1,3 ст.76 КК України.
Також, судом встановлено, що вироком Сихівського районного суду м.Львова від 28.09.2020 року ОСОБА_3 засуджено за ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 80 (вісімдесят) годин.
Відповідно до роз?яснень, що містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Із врахуванням роз'ясень, що викладені у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»», призначене реальне покарання та покарання з випробуванням не складаються і не поглинаються, а кожне із них слід виконувати самостійно.
За таких обставин, вирок Сихівського районного суду м.Львова від 28.09.2020 року, яким ОСОБА_3 засуджено за ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 80 (вісімдесят) годин, слід виконувати самостійно.
Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні обвинуваченому обрано у вигляді особистого зобов'язання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КК України, відтак такий до вступу вироку в законну силу необхідно залишити без змін.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України,
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.185 КК України та призначити покарання - 3 (три) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання за вироком Галицького районного суду м.Львова від 20.10.2020 року більш суворим покаранням за цим вироком, остаточно призначити ОСОБА_3 за сукупністю злочинів покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на строк 3 (три) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає обов'язки, покладені на нього судом.
На підставі ч.ч.1,3 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 :
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вирок Сихівського районного суду м.Львова від 28.09.2020 року, яким ОСОБА_3 засуджено за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 80 (вісімдесят) годин - виконувати самостійно.
Вирок суду в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України, оскарженню не підлягає, в іншій частині може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Суддя ОСОБА_1