Провадження № 2/641/624/2021 Справа № 641/9298/20
м. Харків
29 квітня 2021 року Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Богдан М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Цюк Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати,-
25 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив стягнути з останньої на його користь: заборгованість по заробітній платі за період з березня 2020 року по травень 2020 року у розмірі 4 690,91 гривень, заборгованість за невикористану відпустку у розмірі 1 830,00 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 9 600 гривень.
В обґрунтування позову посилається на те, що працював продавцем-консультантом у ФОП ОСОБА_2 за сумісництвом з 25 липня 2017 року. Наказом № 4 від 09.07.2020 року позивача було звільнено з посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. На час звільнення існувала заборгованість по виплаті заробітної плати за період з березня 2020 року по травень 2020 року в сумі 4 690,91 грн., та заборгованість за невикористану відпустку в сумі 1 830,00 грн., яка не була виплачена в день звільнення, що і стало підставою для звернення до суду. Вважає, що у зв'язку із тривалою затримкою та невиплатою у встановлені законом строки заробітної плати наявні достатні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки до звернення до суду з позовом.
В судове засідання позивач не з'явився, подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач ФОП ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, відзиву проти позову не подала.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом проведено заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до трудового договору між працівником і фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю від 25.07.2017 року, позивач ОСОБА_1 працював на посаді продавця-консультанта за сумісництвом у ФОП ОСОБА_2 з 25.07.2017 року по 09.07.2020 року.
На підставі наказу від 09.07.2020 року № 4 позивача було звільнено з посади з 09.07.2020 р. за власним бажанням, як працюючого за сумісництвом за ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Таким чином, перед позивачем існує заборгованість з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у розмірі 4 690,91 грн. станом на день звільнення.
Крім того, частиною 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
При звільненні ОСОБА_1 не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. Так, згідно розрахунку наданого позивачем, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за невикористану відпустку тривалістю 12 днів у розмірі 1 830,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проаналізувавши зміст частини 2 статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що при звільненні позивача з роботи з ним не були проведені всі розрахунки.
Відповідно до пункту першого Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з відповідними змінами (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема, у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати.
Пунктом другим Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Відповідачем надані відомості щодо середньомісячної заробітної плати позивача та її розрахунок.
Відповідно до п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати; заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством).
Відповідно до п.20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13 від 24.12.1999, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Тяжке фінансове положення підприємства не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти позивачу.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 12, ч.ч. 5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно розрахунку заборгованості за затримку виплати заробітної плати, середньоденна зарплата позивача становить 160,00 грн., кількість робочих днів за час затримки виплати - 60 днів. Так, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за весь період становить - 9 600,00 грн. (160х60=9 600,00).
На підставі викладеного, підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього (середноденного) заробітку в межах заявлених позовних вимог у розмірі 9 600,00 грн.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Так, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях .
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі N 910/4518/16 (провадження N 12-301гс18).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 430 ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117, 233 КЗпП України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з березня 2020 року по травень 2020 року включно в розмірі 4 690,91 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 9 600,00 грн. та заборгованість за невикористану відпустку в розмірі 1 830,00 грн., а всього 16 120 (шістнадцять тисяч сто двадцять) гривень 91 копійок
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Допустити негайне виконання рішення в частині присудження стягнення заборгованості по заробітній платі, але не більш ніж за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: М. В. Богдан