Справа № 297/765/21
20 квітня 2021 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого Ільтьо І. І.,
при секретарі: Гарані О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Берегівської міської ради про визнання права власті на нерухоме майно,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася в Берегівський районний суд з позовом до Берегівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 14 травня 2008 року вона придбала від Закарпатського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук фундамент списаного бригадного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 16 травня 2008 року № 39 ОСОБА_1 надано дозвіл на продовження будівництва за вищевказаною адресою житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. Постановою Президії Української академії аграрних наук від 22 травня 2008 року № 8 надано згоду на вилучення із землекористування Закарпатського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук земельної ділянки площею 0,50 га (господарського двору) і передачу вказаної земельної ділянки Мужіївській сільській раді Берегівського району Закарпатської області для подальшої її передачі у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 25 березня 2009 року № 419, виданого інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області (на підставі рішення виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 16 травня 2008 року № 39), позивачка завершила будівництво житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду необхідно позивачу для реєстрації права власності на вказаний будинок, оскільки їй було відмовлено в цьому з тих підстав, що відсутній документ, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак згідно заяви просить розглянути справу без її участі, позов підтримує та просить його задовольнити.
Представник відповідачавиконавчого комітету Берегівської міської ради в судове засідання не з'явився, однак подав заяву в якій просить розглянути справу без їх участі за наявними в матеріалах справи документами.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає позов задовольнити, виходячи з наступного.
Так, відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (ч. 2 ст. 118 ЗК України).
Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України (ч. 2 ст. 50 Закону України «Про землеустрій»).
Згідно з часиною третьою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, з поміж іншого, копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці.
Судом встановлено, що в даному випадку у позивача відсутні правовстановлюючі документи на будинок, що унеможливлює отримання останнім земельної ділянки під ним у межах норм безоплатної приватизації.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не може отримати безоплатно в межах норм безоплатної приватизації, або придбати земельну ділянку під будинком, а тому без правовстановлюючого документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою неможливо прийняти в експлуатацію будинок.
Згідно з пунктом «а» частини другої статті 128 ЗК України до заяви (клопотання) додаються документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності) та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно ( будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Аналіз положень статті 319 ЦК України дає підстави для висновку, що власник сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879 - 881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 3 названого Закону права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
До 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію нерухомого майна, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на нерухоме майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на нерухоме майно не залежало від державної реєстрації цього права.
Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 20 січня 2009 року, виготовленого Комунальним підприємством «Берегівське бюро технічної інвентаризації Берегівської районної ради», вартість житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 232 595гривень.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Частиною 1 ст.82 ЦПК України встановлено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч.4 ст.206 ЦПК України).
Відповідно Закону, за відсутності будь-якого застереження, факт визнаний сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, вважається встановленим. Тобто, визнання позову відповідачем, згідно ст.82 ЦПК України, є обов'язковим для суду, оскільки обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.
В судовому засіданні встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин, суд приймає визнання позову відповідачем у справі і з цих підстав задовольняє позов ОСОБА_1 ..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 328, 392, 1268 ЦК України, ч. 2 ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст..ст. 118, 128 ЗК України, ст.ст. 7, 8, 10, 12, 13, 82, 174, 200 ч. 3, 206, 247 ч. 2, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 , право власності в цілому на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 , загальною площею 108,3 м.кв., житловою площею 47,0 м.кв.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з його проголошення.
Суддя Ільтьо І. І.