Справа № 638/17897/20
Провадження № 2/638/293/21
29.04.2021 Дзержинський районний суду м. Харкова у складі:
головуючого судді за участю секретаря судового засідання учасників справи: представника позивача - ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 , - Власюк О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом комунального підприємства «Жилкомсервіс» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій,-
23 грудня 2020 року комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01.02.2017 року по 01.11.2020 року в розмірі 12 413,62 грн. та судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.
Позов мотивовано тим, що КП «Жилкомсервіс» є управителем та балансоутримувачем житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2001 року належить квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира).
Між КП «Жилкомсервіс», як управителем житлових будинків комунальної власності територіальної громади м. Харкова, та ОСОБА_3 , як споживачем послуг з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, укладено публічний договір про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідач належним чином не виконує обов'язки щодо сплати за спожиті житлово-комунальні послуги, зважаючи на що, утворилася заборгованість у вказаному вище розмірі.
22.02.2021 року відповідач подав до суду відзив на позов, в якому посилався на необґрунтованість та безпідставність позову, зважаючи на наступне.
ОСОБА_3 не є споживачем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, оскільки не укладала відповідний договір з КП «Жилкомсервіс». Вказана квартира належить ОСОБА_3 на праві власності з 2001 року, зважаючи на що доводи позивача щодо укладення між сторонами публічного договору шляхом публікації його тексту у 2006 року є необґрунтованими. Крім того, позивачем не надано до суду копію письмового звернення ОСОБА_3 про приєднання до публічного договору, укладений між сторонами в письмовій формі договір про надання комунальних послуг та договір, укладений між позивачем та співвласниками будинку АДРЕСА_2 , що також свідчить про те, що публічний договір між КП «Жилкомсервіс» та ОСОБА_3 укладений не був.
Договір про надання житлово-комунальних послуг КП «Жилкомсервіс», опублікований в спецвипуску газети «Слобода» від 28 листопада 2006 року № 95/1є нікчемним, оскільки його зміст та умови не відповідають змісту та умовам типового договору, затвердженого постановою КМУ № 712 від 05.08.2018 року, та вимогам ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», внаслідок чого звужуються права споживача на отримання комунальних послуг належної якості.
Зазначений позивачем розмір заборгованості є недоведеним та необґрунтованим належними доказами.
Відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , зважаючи на що на неї не покладений обов'язок щодо сплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за цією адресою.
Також відповідач посилався на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності. Просив суд відмовити у задоволенні позову, застосувати до позивача заходи процесуального примусу та стягнути з позивача в дохід держави штраф, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу.
23 лютого 2021 року представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що письмова форма типового договору не є обов'язковою. Споживачі житлово-комунальних послуг зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувались ними. Відсутність письмової форми договору на надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від сплати отриманих житлово-комунальних послуг. Позивач надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій на підставі публічного договору, оскільки співвласниками будинку не було надано протокол зборів співвласників будинку щодо обрання управителя багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 . Даний будинок був переданий на баланс позивача розпорядженням Департаменту економіки та комунального майна управління комунального майна та приватизації № 189 від 28 лютого 2007 року. Доводи відповідача щодо відсутності обов'язку щодо оплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій є необґрунтованими та такими, що спростовуються нормами ЦК України та ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до яких власник майна зобов'язаний утримувати майно, що йому належить та брати участь у загальних витратах з утримання будинку та прибудинкової території.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначене для розгляду по суті на 02 лютого 2021 року.
Відповідач та його представник в призначені на 02 лютого 2021 року, 24 лютого 2021 року, 17 березня 2021 року, 02 квітня 2021 року та 29 квітня 2021 року судові засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Беручи до уваги ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне розглянути справу за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і біль оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Враховуючи, що у справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про дату, час і місце судових засідань, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційний номер довідки 230904477 від 03.11.2020 року (а.с.17-18).
Рішеннями Харківської міської ради встановлені тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Харкова (а.с. 12, 13, 14).
Згідно довідки про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг, сума заборгованості відповідача за отримані послуги за період з 01.02.2017 року по 01.10.2020 року становить - 12413,62 грн. (а.с. 7-8).
Як на підставу позовних вимог КП «Жилкомсервіс» посилалося на те, що відповідач не виконує свої обов'язки щодо сплати вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що є підставою для стягнення з них суми заборгованості.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частина 3 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Відповідно до положень ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Наведене свідчить, що відповідач зобов'язаний був своєчасно і в повному обсязі оплачувати витрати на утримання будинку, споруд і прибудинкової території.
Матеріали справи свідчать про те, що позивачем виконувалися обов'язки з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, якими користується відповідач, однак відповідач не здійснював оплату їх вартості своєчасно та в повному обсязі.
У зв'язку з специфічністю сфери житлових відносин та великою кількістю власників та наймачів житлових приміщень, договори про надання житлово-комунальних послуг між КП «Жилкомсервіс» та споживачами були укладені шляхом опублікування публічного договору в офіційному виданні Харківської міської ради - спецвипуску газети «Слобода» від 28.11.2006 р. № 95/1, відповідно до норм цивільного законодавства.
З кожним громадянином м. Харкова, шляхом офіційного публікування у спецвипуску газети «Слобода» № 95/1 від 28.11.2006 року тексту типового Договору про надання житлово-комунальних послуг, було укладено вищезазначений договір.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.02.2007 року № 188 «Про внесення змін до Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 року № 1186 «Про визначення виконавців житлово - комунальних послуг в житловому фонді м. Харкова», у господарське відання КП «Жилкомсервіс» передано житловий фонд комунальної власності територіальної громади м. Харкова, отже КП «Жилкомсервіс» набуло статусу управителя та балансоутримувача житлового фонду.
Пунктом 1 договору визначено, що предметом договору є забезпечення Управителем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житлових будинках комунальної власності територіальної громади м. Харкова, шляхом укладення відповідних договорів з виконавцями послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, визначених рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 20.12.2006 р. №1186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова», а Споживачем своєчасної оплати цих послуг за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених цим договором.
Невід'ємною частиною даного договору є рішення виконавчого комітету Харківської міської ради «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова».
Статтею 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Згідно п.3 ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.
Отже, законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови від оплати таких послуг споживачем, посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
З досліджених матеріалів справи вбачається, що, між сторонами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, які регулюються ЦК України та ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Матеріали справи не містять дані, які свідчать про те, що відповідач протягом місяця з дня опублікування договору, звертався до КП «Жилкомсервіс» з відмовою укласти вказаний договір, або розірвати договір у зв'язку з невиконання його умов.
Судом встановлено, що КП «Жилкомсервіс» надавало послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, а відповідач їх отримував. Позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав, а відповідач плату за надані послуги у встановленому порядку не вносить тривалий строк. Відповідачем не надано до суду доказів, що свідчать про невиконання КП «Жилкомсервіс» своїх обов'язків, передбачених договором.
Законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим відмова оплати таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не береться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Не укладання письмового договору про надання послуг не є підставою для звільнення відповідача як споживача від оплати відповідних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 30.10.2013 р. у справі 6-59цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 221/515/15-а, від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц.
Суд зазначає, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа. Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов'язки з оплати комунальних послуг виникають у них лише перед останнім.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого Спеціалізованого суду України від 20.10.2013 року у справі № 6-29503св13.
Щодо заяви відповідача про застосування судом до вимог КП «Жилкомсервіс» строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність за заявою відповідача.
Зважаючи на те, що відповідачем у відзиві на позов було зазначено про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне на підставі ч.3 ст. 267 ЦК України застосувати трирічний строк позовної давності.
Таким чином стягненню підлягає заборгованість з 23.12.2017 року по 01.11.2020 року.
З врахуванням проведеного перерахунку в межах строку позовної давності, заборгованість відповідача складає за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території 10 697,98 грн.
Таким чином, вимоги позивача КП "Жилкомсервіс" підлягають частковому задоволенню з урахування строку позовної давності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Стосовно заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6400,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких підстав, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення вимог відповідача стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Суд стягує з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в сумі 884,48 грн. (дана сума дорівнює 13,82 відсоткам позовних вимог, які не були задоволені у зв'язку з застосуванням строку позовної давності).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судом позовні вимоги задоволені частково (в частині, що відповідає 86,18 % ціни позову), відшкодуванню підлягає судовий збір в розмірі 1811,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,263-267 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Комунального підприємства «Жилкомсервіс» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь комунального підприємства «Жилкомсервіс» (місцезнаходження: м. Харків, вул. Конторська, 35, код ЄДРПОУ 34467793, р/р НОМЕР_2 в АТ «Мегабанк» м. Харків, МФО 351629) заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території за період з 23.12.2017 року по 01.11.2020 року в розмірі 10 697,98 грн. (десять тисяч шістсот дев'яносто сім гривень дев'яносто вісім копійок), а також судовий збір в розмірі 1811,50 грн. (одна тисяча вісімсот одинадцять гривень п'ятдесят копійок).
Стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (місцезнаходження: м. Харків, вул. Конторська, 35, код ЄДРПОУ 34467793, р/р НОМЕР_2 в АТ «Мегабанк» м. Харків, МФО 351629) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 884,48 грн. (вісімсот вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок).
В іншій частині позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено «29» квітня 2021 року.
Суддя О.В. Поволяєва