справа №619/986/21
провадження №2/619/657/21
29 квітня 2021 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області в складі судді Калиновської Л.В., за участю секретаря судового засідання - Булах С.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Харківські області, Інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненкової Марії Юріївни, Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Пієва Станіслава Сергійовича про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Харківські області, Інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненкової Марії Юріївни, Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Пієва Станіслава Сергійовича, в якій просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача, відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області, код ЄДРПОУ: 40108599 притягнути до дисциплінарної відповідальності Інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_2 шляхом звільнення із служби в поліції, у відповідності до пункту 7, ч.3, ст.13 «Дисциплінарного статуту національної поліції України».
В обґрунтування позову вказує, що 05.10.2020 року він звернувся з письмовою заявою до СВ Дергачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області про вчинення злочину з боку посадових осіб ТОВ Фірма «СВ» за ознаками злочину, передбаченого ст.172 КК України (незаконне звільнення працівника з роботи, а також інше грубе порушення законодавства про працю). Заяву не було внесено до ЄРДР та відмовлено у захисті, та позивач був змушений звернутися до слідчого судді. Ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_3 по справі №619/4465/20, визнано незаконною бездіяльність відповідача, зобов'язано СВ Дергачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 05.10.2020. За ухвалою слідчого судді по справі № 619/4465/20 відповідачем було відкрито кримінальне провадження №12020225280000156 від 03.11.2020. Позивач вказує, що кримінальне провадження №12020225280000156 від 03.11.2020 не розслідується, а ухвали слідчих суддів не виконуються. Станом на теперішній час, інспектором СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненковою М.Ю. не виконано ухвалу слідчого судді ОСОБА_4 по справі №619/4823/20 від 13 листопада 2020 року, ухвалу слідчого судді ОСОБА_4 по справі №619/4823/20 від 27 січня 2021 року, ухвалу слідчого судді ОСОБА_5 по справі №619/4823/20 від 16 лютого 2021 року. Крім того, керівником Дергачівської місцевої прокуратури Пієвим С.С. не виконано ухвалу слідчого судді ОСОБА_4 по справі №619/4823/20 27 січня 2021 року, ухвалу слідчого судді Жорняк О.М. по справі №619/4823/20 від 17 лютого 2021 року. Порушення прав позивача з боку відповідачів призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач вказує, що незаконні дії з боку відповідача призвели до моральних переживань, він втратив душевний спокій, постійно сумує, порушився його сон, постійно перебуває у роздратованому стані, погіршилась пам'ять, увага та емоційна стійкість, він втратив радість життя. Постійно переживаючи, позивач відчуває втому та байдужість. Через стрес, пов'язаний із бездіяльністю відповідача у позивача зіпсувалися відносини з оточуючими людьми. Незаконна бездіяльність відповідачів відобразилась на його здоров?ї, підвищився тиск. Позивач постійно у пригніченому стані, душевно страждає.
Вказує, що оскільки, ухвалами слідчих суддів неодноразово визнавалася незаконною бездіяльність відповідачів, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України, але підлягають застосуванню ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
Крім того вказує, що бездіяльністю дізнавача та прокурора порушені його нормальні життєві зв'язки, він докладає зусилля для з'ясування питання розгляду слідчими органами кримінального провадження №12020225280000156 від 03.11.2020. Бездіяльністю дізнавача та прокурора порушені строки досудового розслідування, визначені ст.219 КПК України. Маючи особистий корупційний інтерес, відповідачами не проведено жодної слідчої дії. При цьому, позивач вважає, що за його рахунок, як платника податків відповідачі отримують гідну зарплату. Незаконна бездіяльність відповідачів викликає у позивача негативне ставлення до правоохоронних структур. Інспектор СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_2 поводиться не адекватно. З приводу виконання ухвал слідчих суддів позивач не одноразово приходив до ОСОБА_2 щодня: 01, 02, 03, 04, 05 лютого 2021 року, але ОСОБА_2 або відмовляє, або взагалі уникає зустрічі та не відповідає на дзвінки. Інспектор ОСОБА_2 категорично відмовляється визнавати позивача потерпілим, шляхом надання пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, своєю поведінкою та бездіяльністю порушує присягу поліцейського, відмовляючи у розслідуванні злочину, не знає закони України, КПК України, не виконує посадові (функціональні) обов'язки, не виконують ухвали слідчих суддів, не розслідує злочин, не поважає права позивача, честь і гідність людини.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 15 березня 2021 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачам запропоновано надати відзив на позовну заяву.
25 березня 2021 року до канцелярії суду від відповідача, дізнавача сектору дізнання ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області Симоненкової Марії Юріївни надішли заперечення, відповідно до яких відповідач заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що до Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області надійшла ухвала Дергачівського районного суду Харківської області від 19.10.2020 про зобов'язання уповноваженої особи Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 . Щодо зазначеного ОСОБА_1 в позовній заяві відповідач вказала, що ухвали на які посилається ОСОБА_1 виконанні та винесені відповідні постанови про часткове їх задоволення, які були надіслані позивачу поштою та особисто ним отримані 26.02.2021. Також вказала, що дізнання проводиться з забезпеченням швидкого, повного та неупередженого розслідування відповідно до норм чинного КПК України та проведено ряд слідчих дій, які направлені на встановлення істини по справі. Що стосується порушеннях строків досудового розслідування, то відповідач зазначила, що не передбачено строків досудового розслідування кримінальних проступків до моменту пред?явлення особі про підозру. Також вказує, що позивач з матеріалами кримінального провадження не був ознайомлений так як не є стороною кримінального провадження, а слідчі дії були проведені та дізнання триває по сьогоднішній день. З метою виклику ОСОБА_1 до СД ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області на 04.02.2021, було здійснено телефонний дзвінок на мобільний телефон НОМЕР_1 , для надання під особистий підпис постанови про часткове задоволення клопотання від 25.11.2020. Проте 04.02.2021 останній не з'явився, при цьому причини неявки пояснити не зміг. Крім цього, дізнавачем 06.02.2021 по кримінальному провадженню було здійснено телефонний дзвінок на вказаний мобільний телефон ОСОБА_1 з метою його виклику до СД ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області на 08.02.2021 о 09 год. 00 хв. для надання під особистий підпис постанов про часткове задоволення клопотання від 25.11.2020 та 05.02.2021, у зв'язку з тим, що за слів останнього постанови, які були надіслані по пошті він не отримав, на що ОСОБА_1 повідомив, що прибуде на вказаний час. Але 08.02.2021 о 09 год. 00 хв. останній не з'явився, при цьому причини неявки пояснити не зміг. З приводу того, що дізнавач категорично відмовляється визнавати його потерпілим шляхом надання йому пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, як вказує ОСОБА_1 , то відповідно до ч. ст. 55 КПК України «Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди». На даний час у дізнання не встановлено факту саме незаконного звільнення ОСОБА_1 з роботи, тобто не встановлено, що останньому завдано матеріальної та майнової шкоди. На підставі викладеного, дізнавач СД ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області Симоненкової М.Ю. просить відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1
06 квітня 2021 року до канцелярії суду від відповідача, в.о. керівника Дергачівської окружної прокуратури А.С. Євтушенко надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що позовні вимоги є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 має безперешкодний доступ до правосуддя, про що свідчать його звернення зі скаргами на рішення слідчих (прокурорів) до слідчих суддів місцевого суду у порядку ст.ст.303-307 КПК України. Прийняття процесуальних рішень органом дізнання (прокурором), та оскарження їх ОСОБА_1 до суду у порядку КПК України не може свідчити про спричинення позивачу будь-якої шкоди. Будь-яких обмежень свобод або особистих прав ОСОБА_1 при проведенні досудового розслідування не допущено, а ним не надано доказів спричинення йому будь-якої шкоди, оскільки лише сам факт звернення позивача з заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про порушення його прав, а не погоджуючись з процесуальними рішеннями, він реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя. Крім того, позивачем не зазначено як саме уповноважені особи прокуратури спричинили йому страждання, що призвели до погіршення стану його здоров'я (відсутні висновки судово-медичних експертиз), взаємин з родичами, позбавили можливості реалізації своїх звичок та бажань, та яким чином вони пов'язані з їх службовою діяльністю (будь-які належні, допустимі та достовірні докази взагалі відсутні), його позовні вимоги зводяться лише до незгоди з процесуальними рішеннями слідчого (прокурора). Також рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25.01.2021 у справі №619/3656/20, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Фірма «СВ», про поновлення його на роботі на посаді інженера з охорони праці. З огляду на зазначене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
07.04.2021 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, Головного управління Національної поліції в Харківській області, юрисконсульту відділу правового забезпечення, ОСОБА_6 , відповідно до якого зазначено, що фактичною підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність у діях особи складу, цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статті 1176 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести протиправність поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Позивач, обґрунтовуючи протиправність поведінки посадових осіб, вказує, що інспектор СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області тривалий час не вчиняє процесуальних дій щодо розслідування кримінального провадження №12020225280000156 від 03.11.2020. Також, позивач вважає, що бездіяльність посадових осіб викликана наявністю особистого корупційного інтересу. Твердження позивача про те, що дізнавач СД ВП № З ХРУП № З ГУНП в Харківській області ОСОБА_2 неналежним чином здійснює досудове розслідування у зв'язку із наявністю особистого корупційного інтересу є необгрунтованим. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування гарантовано статтею 303-307 Кримінального процесуального кодексу України. Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Чинний КПК України не передбачає оскарження в апеляційному та касаційному порядку ухвали слідчого судді про задоволення скарги заявника (потерпілого). Така ухвала є остаточною не з метою позбавлення слідчого, прокурора права на її перегляд вищою судовою інстанцією та перевірки законності і обґрунтованості ухвали слідчого судді, а задля забезпечення реалізації заявником права на вирішення його заяви (клопотання) у відповідності із нормами процесуального закону, якими регулюється вирішення цього питання. Реалізація позивачами своїх процесуальних прав під час досудового розслідування, не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Таким чином, з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається безспірних доказів протиправної бездіяльності посадових осіб ГУНП в Харківській області. Крім того станом на день подання позовної заяви відсутні будь-які судові рішення, якими було б визнано незаконними рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб ГУНП в Харківській області. Таким чином, ОСОБА_1 не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями посадових осіб ГУНП в Харківській області та можливою моральною шкодою, на наявність якої вказує позивач. Щодо вимоги позивача про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи на підставі рішення суду, то беззаперечно вбачається, що такий спосіб захисту, який вибраний позивачем та викладений у пункті 2 прохальної частини позовної заяви, взагалі непередбачений ЦК України. З огляду на зазначене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
07.04.2021 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, Головного управління Держаної казначейської служби України в Харківській області, ОСОБА_7 , відповідно до якого зазначено, що сам лише факт не вчинення процесуальних дій слідчим щодо розгляду клопотань заявника не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, так як шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами. Також, слід зазначити, що держава не несе відповідальність перед потерпілим за всі злочини, які залишаються не розкритими. А реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування не є підставою для відшкодування шкоди та не підтверджують факт спричинення шкоди в розмірі 200000 грн., оскільки входить до механізму судового контролю та формою реалізації процесуальних прав. В той же час, частиною першою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Натомість, обставини, викладені в позові, свідчать, що позивач в повній мірі користується своїм правом на оскарження рішень слідчого або прокурора, яке передбачено ст.303 КПК України, а тому реалізація позивачем своїх процесуальних прав під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням його прав. Крім тог, контроль за діяльністю слідчого та можливість оскарження його рішень під час досудового розслідування є механізмом реалізації позивачем свого процесуального права та не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. А ухвалені рішення слідчими суддями не є доказом моральних страждань позивача. Крім того, в ухвалах наданих позивачем, слідчими суддями не будо встановлено протиправності дій слідчих, оскільки це не було предметом судового розгляду при вирішенні скарги заявника в кримінальному процесі. І навіть, сам лише факт порушень не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, так як шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами. Лише незгода позивача з прийнятими процесуальними рішеннями та реалізація механізму оскарження процесуальних рішень не свідчить про наявність шкоди та не є підставою для відшкодування моральної шкоди в розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи. Позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідачів та завданням моральної шкоди, а також не надано доказів, які б свідчили про наявність шкоди та про глибину його фізичних і духовних страждань. Так, наявність моральної шкоди позивачу необхідно доводити, зазначаючи в позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності тощо. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідачів та моральної шкоди, а також не надано доказів, які б свідчили про глибину їх фізичних і духовних страждань. Також, враховуючи ту обставину, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження обсягу і характеру та глибину його моральних страждань, які можуть свідчити про тяжкість вимушених змін у його життєвих чи виробничих відносинах, визначений ним розмір моральної шкоди, яку він оцінює в 200000 гривень є необґрунтованим. Щодо позовної вимоги про притягнення до дисциплінарної відповідальності, слід зазначити, що питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського вирішується дисциплінарною комісією, відповідно до дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VІІІ, а не в даному цивільному провадженні.
14.04.2021 до канцелярії суду від представника відповідача, Головного управління Національної поліції в Харківській області, юрисконсульту відділу правового забезпечення, ОСОБА_6 , надійшли заперечення, відповідно до яких зазначено, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з мотивів викладених у відзиві. Крім того надано інформацію по кримінальному провадженню №12020225280000156.
06.04.2021 суду надано відповідь на відзив ОСОБА_1 , відповідно до якого він зазначив, що не відповідає дійсності те, що ОСОБА_2 виконала усі ухвали слідчих суддів. Доводи ОСОБА_2 спростовується ухвалою слідчого судді ОСОБА_4 від 30 березня 2021 року у справі №619/4823/20. ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 особисто не прибував отримання постанов, але будь-яких викликів від ОСОБА_2 він отримував. Доказів викликів ОСОБА_2 не надано. Натомість ОСОБА_2 сфальсифіковані так звані рапорти про не прибуття ОСОБА_1 ОСОБА_2 відмовила в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження №12020225280000156 від 03.11.2020, чим грубо порушила права потерпілої особи. 11 лютого 2021 р. о 9.00 ОСОБА_1 з'явився за викликом ОСОБА_2 , але ОСОБА_2 була відсутня на роботі 11 лютого 2021 р. о 9.00. ОСОБА_2 маючи особистий корупційний інтерес категорично відмовляється визнавати його потерпілою особою, незважаючи на ухвалу слідчого судді ОСОБА_4 від 30 березня 2021 року у справі №619/4823/20, якою скасовано постанову дізнавача СД ВП № З ХРУП № З ГУНП в Харківської області Симоненкової М.Ю. від 19 березня 2021 року по кримінальному провадженню №12020225280000156 від 03.11.2020 в частині відмови у визнанні потерпілим. Зобов'язано дізнавача СД ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківської області ОСОБА_2 вручити пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. Крім того згідно відповіді на відзив від Державної казначейської служби України ОСОБА_1 вказав, що бездіяльністю дізнавача і прокурора порушені його нормальні життєві зв'язки,він докладаю не аби які зусилля для з'ясування питання розгляду слідчими органами кримінального провадження. Незаконна бездіяльність дізнавача і прокурора підриває довіру у нього особисто, сприяє формуванню негативного ставлення до правоохоронних структур.
Так, від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у відповідності до ч.5 ст.279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши доводи учасників справи, надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено з матеріалів справи, 05.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до СВ Дергачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області про вчинення злочину з боку посадових осіб ТОВ Фірма «СВ» за ознаками злочину, передбаченого ст.172 КК України (незаконне звільнення працівника з роботи, а також інше грубе порушення законодавства про працю).
Заяву не було внесено до ЄРДР, в вз?язку з чим позивач ОСОБА_1 був змушений звернутися до слідчого судді. Ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області по справі №619/4465/20, визнано незаконною бездіяльність відповідача, зобов'язано СВ Дергачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 05.10.2020.
Відповідно до ухвали слідчого судді по справі №619/4465/20 відповідачем було відкрито кримінальне провадження №12020225280000156 від 03.11.2020.
Позивач вказує, що кримінальне провадження №12020225280000156 від 03.11.2020 не розслідується, а ухвали слідчих суддів не виконуються.
Станом на теперішній час, інспектором СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненковою М.Ю. не виконано ухвалу слідчого судді ОСОБА_4 по справі №619/4823/20 від 13 листопада 2020 року, ухвалу слідчого судді ОСОБА_4 по справі №619/4823/20 від 27 січня 2021 року, ухвалу слідчого судді ОСОБА_5 по справі №619/4823/20 від 16 лютого 2021 року. Крім того, керівником Дергачівської місцевої прокуратури Пієвим С.С. не виконано ухвалу слідчого судді ОСОБА_4 по справі №619/4823/20 27 січня 2021 року, ухвалу слідчого судді Жорняк О.М. по справі №619/4823/20 від 17 лютого 2021 року.
Так, ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 13 листопада 2020 року у справі н.с.619/4823/20 н.п.1-кс/619/1140/20 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; зобов'язано інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненкову М.Ю. в строк не більше трьох днів з дня отримання даної ухвали слідчого судді розглянути клопотання ОСОБА_1 , яке було подане 05 листопада 2020 року, та повідомити його про результати розгляду, а у разі повної або часткової відмови в задоволенні клопотання винести вмотивовану постанова, копію якої направити ОСОБА_1 ; в іншій частині скарги відмовлено.
Ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 27 січня 2021 року у справі н.с.619/4823/20 н.п.1-кс/619/85/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; зобов'язано інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненкову М.Ю. в строк не більше трьох днів з дня отримання даної ухвали слідчого судді розглянути клопотання ОСОБА_1 , яке було подане 05 січня 2021 року, та повідомити його про результати розгляду, а у разі повної або часткової відмови в задоволенні клопотання винести вмотивовану постанова, копію якої направити ОСОБА_1 ; в іншій частині скарги відмовлено.
Ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 16 лютого 2021 року у справі н.с.619/4823/20 н.п.1-кс/619/182/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; зобов'язати інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненкову М.Ю. в строк не більше трьох днів з дня отримання даної ухвали слідчого судді розглянути клопотання ОСОБА_1 , яке було подане 05 січня 2021 року, та повідомити його про результати розгляду, а у разі повної або часткової відмови в задоволенні клопотання винести вмотивовану постанова, копію якої направити ОСОБА_1 ; в іншій частині скарги відмовлено.
Ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 27 січня 2021 року у справі н.с.619/4823/20 н.п.1-кс/619/84/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; зобов'язано прокурора вищого рівня - керівника Дергачівської місцевої прокуратури Пієва С.С. протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання ухвали суду розглянути в порядку, передбаченому ст. 308 КПК України, скаргу ОСОБА_1 від 05 січня 2021 року на недотримання розумних строків під час досудового розслідування та невідкладно письмово повідомити ОСОБА_1 про результати її розгляду; в іншій частині скарги відмовлено.
Ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 17 лютого 2021 року у справі н.с.619/4823/20 н.п.1-кс/619/183/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; зобов'язано прокурора вищого рівня - керівника Дергачівської місцевої прокуратури Пієва С.С. протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання ухвали суду розглянути в порядку, передбаченому ст. 308 КПК України, скаргу ОСОБА_1 від 05 січня 2021 року на недотримання розумних строків під час досудового розслідування та невідкладно письмово повідомити ОСОБА_1 про результати її розгляду; в іншій частині скарги відмовлено.
Пред'являючи позов до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Харківські області, Інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненкової М.Ю., Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Пієва С.С., позивач ОСОБА_1 , керуючись статтями 23, 1174, 1176 ЦК України, як на підставу своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, посилається на ухвали слідчих суддів Дергачівського районного суду Харківської області, якими задовольнялись його скарги в рамках досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020225280000156 від 03.11.2020, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що йому заподіяно моральну шкоду тим, що він змушений був звертатися до суду для оскарження бездіяльності посадових осіб, що спричинило йому фізичний біль та страждання, переживання, необхідність увесь час перебувати у напруженому стані, що викликало негативні наслідки стану його здоров'я.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні доказів, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Предметом позову в даному випадку є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, тобто то, по відношенню до чого позивач просить у суду захисту відшкодування моральної шкоди з-за неналежного виконання відповідачами своїх посадових обов'язків. Підставою позову є ті фактичні обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також правові норми, на які посилається позивач в підтвердження своїх вимог.
При розгляді справи саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статей 23, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам Закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідачів, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Враховуючи те, що у цій справі відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини шостої статті 1176 ЦК України.
За приписами частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець видокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1174 ЦК України шкода, завдана посадовими або службовими особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Положеннями частин першої - третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Жодної з перелічених у частині 2 статті 23 ЦК України виключних способів заподіяння моральної шкоди та підстав, з якими закон пов'язує виникнення моральної шкоди, у тому числі будь-якої протиправної поведінки відповідачами не вчинено.
Згідно абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
При розгляді справи позивач повинен надати докази, що свідчать про протиправність дій заподіювача шкоди, наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими діями та заподіяною шкодою.
Позивач у своєму позові вказав про відшкодування моральної шкоди за невиконання відповідачами вимог КПК України, що призвело до порушення строків досудового розслідування.
Однак вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, заявленими у відповідності до діючого цивільного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.
Такі процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
І така реалізація позивачем процесуального права не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, так як не свідчить про порушення прав позивача, оскільки згідно з вимогами частини першої статті 23 ЦК України, право на відшкодування моральної шкоди надається особі у випадку порушення її прав.
В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого та прокурора під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.
В даній справі відсутні також спеціальні підстави для застосування статті 1173, 1174 ЦК України для відшкодування шкоди.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу (частина друга статті 303 КПК України).
Крім того, відповідно до абзацу другого частини першої статті 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується, зокрема, порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора.
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та Законами України (частина друга статті 16 Закону України «Про прокуратуру»).
Здійснюючи функції досудового слідства, слідчий є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та Законами України. У відповідності до частини п'ятої статті 40 КПК України слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. А тому притягнення слідчого та/або керівника слідчого органу до цивільної відповідальності за кожне прийняте процесуальне рішення, з якими не погоджується сторона кримінального провадження, може свідчити про тиск на органи досудового слідства задля прийняття вигідного для сторони кримінального провадження рішення в будь-який спосіб.
Під час досудового розслідування слідчий та прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок, тому суд, дотримуючись принципу законності, звертає увагу на те, що відшкодування моральної шкоди не має перетворюватись у спосіб заробітку (наживи), а має носити виключно компенсаційний характер при наявності підстав, передбачених статтею 23 ЦК України, яких судом у цій справі не встановлено.
Суд підкреслює, що відповідно до правил частини третьої статті 12 ЦПК України які підлягають застосуванню до вказаних спірних правовідносин, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У розумінні наведеного правила необхідно враховувати також правило частини шостої статті 81 ЦПК України, згідно з яким доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і бездіяльність органів досудового розслідування та прокуратури.
Правовідносини, що склалися між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами, Інспектором СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненковою М.Ю. і керівником Дергачівської місцевої прокуратури Пієвим С.С. врегульовані кримінальним процесуальним законодавством, не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями частини 3 статті 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим КПК України.
Відповідні скарги ОСОБА_1 розглянуто слідчими суддями з урахуванням положень Кримінального процесуального кодексу України, а питання правомірності дій посадових осіб Дергачівського прокуратури взагалі судом не розглядалося, оскільки за частиною 2 статті 307 КПК України це не входить до повноважень слідчого судді.
Отже, позивач поновив своє порушене право на неупереджене досудове слідство в рамках меж, передбачених ст.303, 307 КПК України. Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.
Вказані ухвали слідчого судді відповідачем не оскаржено в апеляційному порядку лише тому, що вони не підлягають оскарженню відповідно до ст. ст. 307, 309 КПК України. Такі ухвали є остаточними не з метою позбавлення слідчого, прокурора права на її перегляд вищою судовою інстанцією та перевірки законності і обґрунтованості ухвали слідчого судді, а за для забезпечення реалізації заявником права на вирішення його заяви про скоєння злочину і відповідності із нормами процесуального закону, якими регулюється вирішення цього питання.
Так, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.
Для наявності підстав для зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
При цьому сам факт винесення зазначених вище ухвал слідчими суддями не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того, що дії та бездіяльність посадових осіб органів досудового розслідування і прокуратури заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені вказані ухвали слідчим суддею, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Такий висновок суду повністю узгоджується з висновками, що зроблені Верховним Судом у постанові від 25 березня 2020 року (справа № 638/12794/16-ц), у постанові від 23 червня 2020 року (справа №554/108/18).
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди, яка згідно з ч.2 ст.23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Також, позивачем не надано розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди з відповідачів: Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Харківські області, Інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненкової М.Ю., Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Пієва С.С. та якими належними, допустимими та достовірними доказами це підтверджується.
Суд вважає, що, заявлена позивачем сума відшкодування моральної шкоди жодним чином не обґрунтована, з чого саме він виходив при визначенні суми відшкодування і чому саме сума в розмірі 200 000, 00 гривень, яка ним заявлена, є достатньою для компенсації спричинених йому фізичних та моральних страждань.
Таким чином, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 641/2328/17-ц), від 13 червня 2019 року (справа №554/1870/18-ц), що згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами інших інстанцій.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням викладеного, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов'язку не надав належних, допустимих та достовірних доказів про спричинення йому моральної шкоди, не довів протиправності у діях (бездіяльності) її заподіювачів, не довів наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діями (бездіяльністю), у суду не має підстав для стягнення такої шкоди на користь позивача, тому суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_2 , суд зазначає, що питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського вирішується дисциплінарною комісією, відповідно до дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VІІІ.
Судові витрати слід компенсувати за рахунок держави, оскільки ОСОБА_1 звільнений при подачі позову від сплати судового збору.
Керуючись статтями 259, 263, 265 ЦПК України, на підставі статей 3-13, 76-83, 89, 268, 280, 281 ЦПК України, статей 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Харківські області, Інспектора СД Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Симоненкової Марії Юріївни, Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Пієва Станіслава Сергійовича про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в Харківський апеляційний суд через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л. В. Калиновська