Справа №265/873/18
Провадження №2/265/16/21
14 квітня 2021 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Гноєвого С. С.,
за участю секретаря судового засідання Лапоног Т.Г.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Оснач Л.О.,
представника відповідача - адвоката Крохмальової Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл домоволодіння в натурі, треті особи: ОСОБА_3 , Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», -
29 січня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя з позовом до ОСОБА_4 про розподіл домоволодіння в натурі. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14 червня 2012 року, яке набрало законної сили, встановлено, що між ним та відповідачем ОСОБА_4 з вересня 2000 року по березень 2011 року склались та продовжувались стійкі сімейні відносини, у зв'язку з чим до їхніх майнових відносин судом було застосовано ст. 74 СК України. Тим же рішенням домоволодіння АДРЕСА_1 , яке було придбане 03 лютого 2006 року за договором купівлі-продажу, визнано об'єктом права спільної сумісної власності, та за кожним з них визнано право власності по 1/2 частці, тобто їхня власність стала частковою. І він, і відповідачка зареєстрували своє право власності у встановленому законом порядку. У 2016 році була розділена земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями, що підтверджується технічною документацією та Витягом з Державного земельного кадастру від 22.03.2016 року. Відповідно до даних документів, площа належної йому земельної ділянки складає 0,0271 га. Після зупинення у березні 2011 року сімейних відносин з відповідачкою, в будинку він не проживає, хоча й вселявся туди за рішенням суду. Таким чином, без розподілу будинку в натурі, він не має можливості реалізувати своє право власності, оскільки відповідачка цьому перешкоджає.
Відповідно до технічного паспорту від 25 вересня 2015 року, у склад домоволодіння АДРЕСА_1 входить житловий будинок літ. А-1, погреб А/п, нежитлова прибудова літ. Б-1, тамбур а-1, ганок а, веранда а2-1, ганок а3-1, сарай В-1, вбиральня Г-1, сарай Д-1, огорожа 1-3, замощення. Житловий будинок літ. А-1 складається з 4-х житлових кімнат, коридору, санвузла та 2-х кухонь. Вважає, що з урахуванням технічної характеристики нині спірного домоволодіння, а саме за наявності 4-х житлових кімнат, 2-х кухонь, 2-х окремих входів, його розподіл в натурі можливий з переобладнанням. Зазначав, що він є інвалідом, щорічно проходить лікування та обстеження, у зв'язку з чим йому необхідна упорядкована частина будинку, тим паче, що вона розташована на земельній ділянці, що належить йому на праві власності.
Просив суд провести розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі відповідно до належних їм часток, виділивши йому: дві житлові кімнати: 1-7 площею 8,5 кв.м., літ. 1-2 площею 10,4 кв.м, нежитлову прибудову літ. Б-1, в якій розташовані кухня літ. 1-10 площею 11,4 кв.м та санвузол літ. 1-9 площею 4,3 кв.м, тамбур а-1 площею 3,4 кв.м, а також сараї літ. В-1 та Д-1, вбиральню літ. Г-1, оскільки вони розташовані на належній йому земельній ділянці.
Відповідачці виділити: дві житлові кімнати літ. 1-6 площею 9,9 кв.м, літ. 1-5 площею 15,8 кв.м, коридор літ. 1-3 площею 6,2 кв.м, кухню літ. 1-4 площею 6,4 кв.м, ганок літ. а3-1 та веранду літ. а2-1.
Ухвалою суду від 01 лютого 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.
Після усунення позивачем недоліків до позовної заяви, ухвалою суду від 18 квітня 2018 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
15 травня 2018 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_5 у справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза, та зупинено провадження у справі.
13 червня 2018 року на адресу суду надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи № 17-с від 26 липня 2018 року, у зв'язку з чим 15 серпня 2018 року було поновлено провадження у справі.
У підготовчому судовому засіданні 18 вересня 2018 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_6 до участі у справі у якості третіх осіб було залучено Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради та Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль.
29 жовтня 2018 року від представника третьої особи АТ «Райффайзен Банк Аваль» Свиридова І.Б., який діє на підставі договору, на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розподіл домоволодіння в натурі, згідно якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне. 03 лютого 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним Банком «Аваль» (правонаступником за усіма правами та обов'язками якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/11-185/98120 у відповідності до умов якого останнім отримані кредитні кошти у розмірі 30 600, 00 доларів США. В забезпечення виконання умов кредитного договору з ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» 03 лютого 2006 року було також укладено іпотечний договір № 014/11-185/98120/1, у відповідності до умов якого в іпотеку Банку передано житловий будинок АДРЕСА_1 . Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки можуть бути нерухоме майно, зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності. ОСОБА_1 . В іпотеку Банку передано окремий об'єкт права власності - житловий будинок АДРЕСА_1 , який згідно з вимогами, передбаченими ст. 4 ЗУ «Про іпотеку», зареєстровано в державному реєстрі іпотек та єдиному реєстрі відчуження об'єктів нерухомого майна. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14 червня 2012 року зазначене домоволодіння було визнано об'єктом спільної сумісної власності з ОСОБА_4 . Проте по суті в іпотеці Банку залишилось дане домоволодіння та об'єм правовідносин між Банком та ОСОБА_1 не вплинуло. Проте поділ майна в натурі, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 призведе до втрати майна, як окремого виділеного в натурі об'єкта права власності, а саме замінить його цілісний склад та вплине на його вартість. Статтею 3 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотекою може бути забезпечено виконання дійсного зобов'язання. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання. Станом на 24 жовтня 2018 року кредитні зобов'язання ОСОБА_1 не виконувались належним чином, в результаті чого рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 28 вересня 2017 року на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором, рішення суду до цього часу боржниками не виконано. Тому просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
У підготовчому судовому засіданні від 25 березня 2019 року у якості третьої особи до участі у справі було залучено ОСОБА_3 .
Зокрема, в процесі розгляду справи відповідач ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_7 » у зв'язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 09 липня 2019 року, виданого Іллічівським відділом ДРАЦС реєстраційної служби ММУЮ у Донецькій області.
Ухвалою суду від 17 травня 2019 року підготовче провадження у справі було закрито, а справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зокрема, зазначав, що спірний будинок він придбав в іпотеку у 2002 році, відповідачка по даному договору була поручителем. У подальшому у 2006 році його виселили з даного будинку. Він неодноразово вселявся до цього будинку за рішенням суду, проте проживати там йому не давали можливості. Наразі він проживає в орендованій квартирі, син з кінця 2018 року також проживає з ним. На підставі викладеного просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Оснач Л.О. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги свого довірителя у повному обсязі. Пояснила, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, яка була проведена у даній справі, експерт пропонує частки будинку, які необхідно виділити кожному власнику у користування, з даним порядком вони згодні. Щодо проведення капітальних робіт у будинку відповідачкою, то вважає, що дані роботи вона проводила виключно зі своєї ініціативи, оскільки не узгоджувала це зі співвласником. Зокрема, відповідачка проживає у даному будинку, тому саме вона має проводити роботи з експлуатації та утримання будинку. Посилання на відсутність рішення виконкому, що надає дозвіл на переобладнання за запропонованим експертом варіантом, суперечить законодавству, оскільки виконання власниками робіт по переплануванню та переобладнанню житлового будинку, які не передбачають втручання у несучі конструкції, не вимагають отримання дозволу на їх виконання. Згідно технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 площею 445 кв.м., дана земельна ділянка розділена на дві ділянки з окремими кадастровими номерами площею 174 кв. м. та 271 кв.м. Відповідно до ст.. 120 ЗК України та ст.. 377 ЦК України, у разі розподілу будинку між подружжям та виділі конкретної його частини особі, яка не мала права власності або права користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні. Відповідач не заявляла позовних вимог про розподіл земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок. В свою чергу ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки, не заперечує проти прибудови відповідачкою санвузла. Що стосується заперечень Банку проти позовних вимог ОСОБА_1 про розподіл домоволодіння в натурі, пояснила наступне. Строк закінчення виконання основного зобов'язання по кредитному договору від 03 лютого 2006 року закінчився 03 лютого 2016 року, відповідно закінчився і строк іпотеки. Оскільки зобов'язання за кредитним договором станом на 03 лютого 2016 року не були виконані, у банка виникло право в межах строку позовної давності, тобто до 03 лютого 2019 року звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. А саме нині спірний будинок. Проте банк своїм правом не скористався. Крім того, 22 червня 2016 року банк звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по кредитному договору в сумі 417655, 37 гривень. Проте рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 28 вересня 2017 року позов було задоволено частково в межах строку позовної давності в сумі 29275,77 гривень. На даний момент банком не пред'явлено виконавчий лист на стягнення даної суми, проте заборгованість нарахована на суму 204678,33 гривень. Зокрема, в договорі іпотеки зазначено, що письмовий дозвіл банку необхідний у разі розпорядження предметом іпотеки (його частиною), у тому числі для передачі його в оренду. Перепланування, переобладнання або прибудова до житлового будинку, що є предметом іпотеки, не заборонені. Розподіл будинку не є розпорядження ним, тому заперечення банку не можуть бути підставою для відмови у позові. Крім того, наголошувала на тому, що спільний син сторін у справі на даний час проживає з батьком на орендованій квартирі, тому вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог та пояснила, що у 2000 році вони познайомилися з позивачем та стали проживати в орендованій нею квартирі. У 2002 році у них народився син, ОСОБА_3 . У 2006 році вони з ОСОБА_1 взяли кредит у Банку «Райффайзен Банк Аваль» та придбали спірний будинок АДРЕСА_1 . Відносини вони не оформлювали та проживали у цивільному шлюбі. Весь цей час вона проживала у даному будинку, сплачувала комунальні послуги, витрачала кошти на його ремонт. Так, у 2015 році вони з новим чоловіком та сином утеплили будинок, зробили ремонт у ванній та туалеті. Дані роботи з ОСОБА_1 вона не узгоджувала. Зазначала, що вона не користується всім будинком, проте порядок користування не встановлювався. З порядком розподілу будинку, запропонованим експертом, вона категорично не згодна, оскільки вважає, що у такому варіанті будинок буде розділено не на рівні частини, крім того, їй необхідно буде витрачати значні кошти для добудови кухні та санвузла. Земельна ділянка хоч і розділена на дві частини, проте належить ОСОБА_1 . Крім того, вважає, що поки не сплачено кредит у повному обсязі, розподіл будинку неможливий. Тому просила у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Крохмальова Л.П. повністю підтримала позицію відповідачки, в обґрунтування якої пояснила, що земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, належить ОСОБА_1 на умовах приватизації. Як вбачається з технічної документації, в даному будинку є лише один санітарний вузол та ванна кімната, також туалет є на земельній ділянці. Варіант розподілу, запропонований у позові, залишає всі санітарні умови на частині будинку, яку хоче залишити собі позивач, в частині ж, що пропонується для виділу відповідачці взагалі немає санітарно-гігієнічних умов, що є порушенням санітарних норм та не має статусу житлового будинку. Жодних варіантів та умов переобладнання всіх комунальних мереж позивачем не запропоновано, висновків, що переобладнання будинку узгоджено з контролюючими органами, не надано. До того ж, відповідачка не буде мати можливості навіть безперешкодно добудувати на своїй половині санвузол, оскільки земельна ділянка повністю на праві власності належить позивачу, а будь-яких гарантій з цього приводу позивачем не надано. Що стосується розподілу земельної ділянки, то відповідачка позбавлена права звернення до суду з даним позовом, оскільки не являється власником даної земельної ділянки. Таким чином, зазначеним варіантом розподілу будинку, буде порушено право відповідачки. Вважає, що доки сторони за обоюдною домовленістю не обладнають будинок, який буде придатним для використання обох його частин, як окремих квартир, розподіл неможливий, оскільки у будь-якому випадку будуть порушені права однієї із сторін. Зокрема, спірне домоволодіння, як окремий об'єкт, є іпотечним майном, а Банком, як іпотекодержателем цього майна, не надано дозволу на здійснення розподілу будинку в натурі, що може привести до зміни його цілісності та вартості. Зокрема, у позовних вимогах позивач не ставить питання щодо виділу йому частини домоволодіння у власність, як окремий об'єкт, чи у користування. Таким чином, в даній редакції позовних вимог, позивачем обрано невірний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову. На підставі викладеного просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги та доводи ОСОБА_1 підтримав, та просив позов задовольнити.
Представник третьої особи - Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, до суду не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за відсутності представника служби. В якій вирішення справи покладали на розсуд суду з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини.
Представник третьої особи - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» Майтапова В.Ю., яка діє на підставі довіреності, до суду не з'явилася, надіславши на адресу суду письмові пояснення, в яких повністю підтримала доводи, викладені у відзиві на позов, у задоволенні позову просила відмовити повністю, а справу розглянути без участі представника Банку.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, третіх осіб, дослідивши надані суду письмові докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14 червня 2012 року у справі № 2-869/11, що набрало законної сили 20 листопада 2012 року, було визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1 , та визнано за кожним з них право власності по 1/2 частці даного домоволодіння.
Право власності на належні їм частки спірного домоволодіння були зареєстровані сторонами у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідними витягами про державну реєстрацію прав.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірне домоволодіння, що є об'єктом права спільної часткової власності сторін (реєстраційний номер 810574214123), знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і складається з наступних складових частин: житлового будинку літ. А-1 з нежитловою прибудовою літ. Б-1 загальною площею 77,9 кв.м, житловою площею 43,6 кв.м; погребу А/п, тамбуру а-1, ганку а, веранди а2-1, ганку а3-1, сараю В-1, вбиральні Г-1, сараю Д-1, огорожі, замощення.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 11 грудня 2015 року за індексним номером 49579323, сформованим державним реєстратором Богадиця Т.В., земельна ділянка АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0445 га належить ОСОБА_1 .
Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 березня 2016 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0271 га, зареєстрована за кадастровим номером 1412336900:01:023:1050, та площею 0,0174 га за кадастровим номером 1412336900:01:023:1051.
Станом на момент розгляду справи судом у спірному домоволодінні фактично проживає відповідачка зі своїм чоловіком, та до недавнього часу спільним з позивачем сином, порядок користування будинком не встановлено. Зазначені обставини справи не оспорюються сторонами, тому суд вважає їх доведеними.
На теперішній час сторони не можуть в позасудовому порядку досягти згоди щодо порядку користування спірним домоволодінням.
При цьому згідно висновку № 17-с судової будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2018 року, розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 на дві частини з виділом на 1/2 частину позивача ОСОБА_1 - в житловому будинку літ. А-1 житлової кімнати 1-7 площею 8,5 кв.м та житлової кімнати 1-2 площею 10,4 кв.м, нежитлової прибудови літ. Б-1, тамбуру літ. а-1, сараїв літ. В-1 та Д-1, вбиральні літ. Г-1, а на 1/2 частину відповідача ОСОБА_4 - в житловому будинку літ. А-1 житлової кімнати 1-6 площею 9,9 кв.м, житлової кімнати 1-5 площею 15,8 кв.м, коридору 1-3, кухні 1-4, ганку літ. а3-1 та веранди літ. а2-1 можливий. При цьому в дослідницькій частині даного висновку зазначено, що даний варіант розподілу можливий лише за умови переобладнання, а саме необхідно: влаштувати дверний пройом між приміщеннями 1-4 та 1-5; закласти дверний пройом між приміщеннями 1-2 та 1-5, 1-2 та 1-3; влаштувати прибудову у вигляді санвузлу площею не менше 3,8 кв.м до приміщення І та 1-3 з влаштуванням дверного пройому з приміщення І для входу в новостворений санвузол. Роботи по влаштуванню пройомів робити дисковими пилами без ударних впливів на конструкції будинку та з подальшим укріпленням периметру пройома. Роботи по перевлаштуванню інженерних мереж електропостачання, газопостачання, водопостачання та встановленню обладнання виконувати спеціалізованим організаціям, які мають ліцензії на ці види робіт, згідно розробленим проектам у разі їх необхідності. Отже за умови зазначених переобладнань судовим експертом запропонований єдиний варіант розподілу спірного домоволодіння, який схематично відображений у додатку № 1 до висновку судової експертизи.
За таких обставин позивач просить здійснити виділ в натурі належної йому 1/2 частку спірного майна, внаслідок чого звернувся до суду.
Отже між сторонами існує спір, який виник з правовідносин щодо реалізації права спільної часткової власності, що регулюється нормами Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Земельного кодексу України (далі ЗК) та інших нормативно-правових актів.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Загальні положення про право власності викладені у гл.23 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За правилами ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Однак право власності за своєю правовою природою не є необмеженим.
На підставі ч.2 ст.319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із ч.5 зазначеної статті власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
З огляду на ч.7 зазначеної статті, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Законодавчі обмеження здійснення права власності, які пов'язані з особливостями правового регулювання інституту права спільної власності містяться в спеціальних нормах гл.26 розд.1 «Книги третьої» Цивільного кодексу України «Право спільної власності».
Поняття спільної часткової власності визначено в ч.1 ст.356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, учасники спільної часткової власності здійснюють свої права за їх згодою та можуть домовитись про порядок користування і володіння майном, яке перебуває у їх спільній власності. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Аналіз зазначених норм закону свідчить, що визначальною передумовою здійснення виділу в натурі частки із спільної власності є наявність технічної можливості здійснити поділ об'єкта спільної власності. Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при цьому власнику, що виділяється, та власнику, що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого співвласника, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них».
Статтею 367 ЦК України передбачено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55.
Так, згідно з п.п. 1.2, 2.1, 2.4 цієї інструкції поділ об'єкта нерухомого майна на окремі самостійні об'єкти здійснюється відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Так, згідно з п. п. 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства ш підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
У п. п. 6, 7 постанові Пленуму Верховного Суду україни від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ЦПК України це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
Як встановлено судом, на підставі висновку № 17-с судової будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2018 року, реальний розподіл житлового будинку спірного домоволодіння в натурі відповідно до ідеальних часток за кожним із співвласників відповідно до вимог п.2.22 Державних будівельних норм України ДБН В.2.2-15 2005 «Житлові будинку. Основні положення» можливо лише за умови влаштування прибудову у вигляді санвузлу площею не менше 3,8 кв.м до приміщення І та 1-3 з влаштуванням дверного пройому з приміщення І для входу в новостворений санвузол, та переобладнанням всіх комунікацій.
Отже, звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на відсутність домовленості між сторонами щодо порядку користування спірним майном у відповідності до їх часток, що фактично порушує його право, як співвласника такого майна.
Водночас, відповідач ОСОБА_2 категорично заперечувала проти запропонованого варіанту розподілу будинку, який є єдиним, оскільки частина будинку, яку позивач просить їй виділити, не відповідає санітарним нормам у зв'язку з відсутністю санвузлу, а всі роботи по переобладнанню даної частки будинку в ізольовану квартиру, необхідно буде виконувати саме їй за власний кошт, у тому числі, прибудову санвузла площею не менше 3,8 кв.м. на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві приватної власності в цілому.
Таким чином, встановлені судом обставини та правовідносини свідчать про відсутність ані домовленості між співвласниками щодо розподілу в натурі будинку, який є у спільній частковій власності, ані технічної можливості для такого розподілу.
Зокрема, судом встановлено, що 03 лютого 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним Банком «Аваль» (правонаступником за усіма правами та обов'язками якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/11-185/98120 у відповідності до умов якого останнім отримані кредитні кошти у розмірі 30 600, 00 доларів США.
В забезпечення виконання умов кредитного договору з ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» 03 лютого 2006 року було також укладено іпотечний договір № 014/11-185/98120/1, у відповідності до умов якого в іпотеку Банку передано житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права та обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки можуть бути нерухоме майно, зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності.
Як вбачається з іпотечного договору № 014/11-185/98120/1 від 03 лютого 2006 року, ОСОБА_1 в іпотеку Банку передано окремий об'єкт права власності - житловий будинок АДРЕСА_1 , який згідно з вимогами, передбаченими ст. 4 ЗУ «Про іпотеку», зареєстровано в державному реєстрі іпотек та єдиному реєстрі відчуження об'єктів нерухомого майна. Відповідно до п. 4.2.4 даного договору, будь-які дії стосовно розпорядження предметом іпотеки (його частиною), у тому числі - передачу в оренду, іпотекодавець має право вчиняти тільки за наявності письмової згоди іпотеко держателя.
Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Враховуючи, що основне зобов'язання з повернення кредитних коштів сторонами у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка виступала поручителем за кредитним договором, у повному обсязі не виконано, то представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» вважає, що розподіл іпотечного майна в натурі, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 призведе до втрати майна, як окремого виділеного в натурі об'єкта права власності, а саме замінить його цілісний склад та вплине на його вартість.
Отже, викладені Банком обставини не можуть бути залишені судом поза увагою, оскільки припинення права спільної часткової власності та виділ належної позивачу частки в натурі як окремого об'єкта права власності, дійсно може змінити його цілісний склад та вплинути на його вартість, що за відсутності письмової згоди Банку є порушенням умов іпотечного договору, який в свою чергу є майновий способом забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором.
Проте, заявляючи позовні вимоги про виділ належної йому частини спірного домоволодіння АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_1 не конкретизував спосіб захисту свого порушеного права, а саме: чи то виділ у користування, чи у власність як окремого об'єкта права власності.
Так, відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
З огляду на засади диспозитивності цивільного судочинства (ч.1 ст.13 ЦПК) саме позивачу належить право обирати спосіб захисту, який має застосувати суд для відновлення порушених, оспорених або невизнаних прав чи інтересів позивача.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України і власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Натомість порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Ефективність юридичного способу захисту забезпечується, зокрема, судовим рішенням, яке має містити вичерпні, чіткі, безумовні висновки по суті розглянутих вимог (п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України 314 від 18.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі»).
Частиною шостою статті 256 ЦПК передбачено, що висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). Отже суд не може ухвалити рішення щодо позовних вимог, пославшись на умови та обставини, які не існують на момент прийняття судом відповідного рішення.
За таких обставин, відсутність домовленості між співвласниками щодо розподілу в натурі спірного домоволодіння, яке знаходиться у спільній частковій власності, неможливість виділу у натурі частки із спільного майна через відсутність технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири без додаткових прибудов, перебування спірного домоволодіння в іпотеці, а також визначена законом заборона ухвалення умовного рішення, є підставою для відмови у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог, які стосуються виділу в натурі частки спірного домоволодіння. При цьому суд звертає увагу, що відповідний висновок не суперечить засадам верховенства права, оскільки законом визначений інший спосіб захисту прав позивача, зокрема, право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч.3 ст.358 ЦК).
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у позові в повному обсязі.
Щодо судових витрат, то суд зауважує, що судові витрати складаються із сум судового збору, сплаченого сторонами у зв'язку із вчиненням відповідних процесуальних дій. З огляду на положення ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позов не підлягає до задоволення, то понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 13, 18, 80, 81, 141,263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл в натурі домоволодіння АДРЕСА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 26 квітня 2021 року.
Суддя С.С. Гноєвой