Справа № 265/736/21
Провадження № 2/265/660/21
29 квітня 2021 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Адамової Т. С.,
за участю секретаря судового засідання Онищука О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та суми інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання, -
09 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за період з 15 листопада 2017 року по 15 листопада 2002 року у розмірі 25400 гривень та суми інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15 листопада 2017 року по 15 листопада 2020 року у розмірі 55193,10 гривень. Також просила стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що між нею та відповідачем 17.06.2014 року був укладений договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в якості позики грошові кошти у сумі 10000 доларів США, що на час передачі грошей та підписання договору складало 127200 гривень. Добровільно в строк, визначений договором, боржник не виконував обов'язку щодо повернення грошей. Рішенням суду від 30.10.2018 року за позовом ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 264900 гривень, 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 12065 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень та судовий збір у розмірі 2769,65 гривень, а всього 281734 гривень. На підставі ст.. 625 ЦК України просила позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 25 лютого 2021 року відкрите спрощене провадження по справі та призначене судове засідання.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи в її відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить відповідна розписка. Відзиву, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надходило.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2018 року за позовом ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 264900 гривень, 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 12065 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень та судовий збір у розмірі 2769,65 гривень, а всього 281734 гривень.
Як зазначає позивачка, вказане рішення суду до цього часу не виконано. Відповідачем вказані обставини не спростовані.
Отже, відповідач має грошове зобов'язання перед позивачкою у розмірі 281734 гривень.
За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень ст.ст.526,599,611,625 ЦК Українидає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Згідно ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною п'ятою статті 11 ЦК України передбачається можливість виникнення цивільних прав та обов'язків з рішення суду. Таким чином, на підставі рішення суду можуть виникати зобов'язання, які залежно від змісту можуть бути грошовими або негрошовими.
За змістом статей 524,533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) у схожих правовідносинах та у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК Українине дає підстави для застосування положень статті 625 ЦК Україниу разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Отже, положеннястатті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо виконання відповідачем вказаного рішення суду.
При цьому суд вважає помилковим розрахунок, наданий позивачкою, відповідно до якого 3% річних та інфляційні витрати розраховуються починаючи з 15 листопада 2017 року, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості набрало законної чинності 04 лютого 2019 року. Отже, розрахунок 3% річних та інфляційних витрат за невиконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 281734 гривень, повинен бути проведений саме з 05 лютого 2019 року до 15 листопада 2020 року, в рамках позовних вимог ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, розраховуючи 3 % річних та інфляційні витрати за невиконання зобов'язань у вигляді грошової суми у розмірі 281734 гривень за період з 05 лютого 2019 року по 15 листопада 2020 року, суд встановив, що 3% річних складає 15031,30 гривень, та інфляційні витрати 20904,66 гривень, а всього 35935 гривень 96 копійок.
Оскільки відповідач не виконує рішення суду в добровільному порядку, втрати від інфляції з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення та три проценти річних від простроченої суми за порушення відповідачем зобов'язання підлягають примусовому стягненню.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з квитанції про сплату судового збору, розмір судових витрат, понесених ОСОБА_1 за подачу позову складає 908 гривень, а тому з урахуванням часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати за сплату судового збору, пропорційну до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 404 гривни 90 копійок.
Що стосується витрат на правову допомогу у розмірі 2000 гривень, які просить стягнути позивачка, суд зазначає наступне.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Позивачкою не надано до суду договору про надання правової допомоги, доказів щодо обсягу наданих послуг (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.), а також належного документу про оплату гонорару. Довідка, надана адвокатом про отримання гонорару не є квитанцією, платіжним дорученням чи іншим банківським документом. На підставі викладеного суд не вбачає підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та суми інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за невиконання грошового зобов'язання у розмірі 281734 гривень: 3% річних у розмірі 15031,30 гривень, та інфляційні витрати 20904,66 гривень, а всього 35935 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) гривень 96 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 404 гривни 90 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького Апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 29 квітня 2021 року.
Суддя Т.С. Адамова