Справа №428/993/21
Провадження №2/428/287/2021
22 квітня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складіГ:Г
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
за участю секретаря Голуб Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
30.12.2015 року між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Генеральна угода), згідно з якою відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7237,09 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 до 25 числа кожного місяця відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із запропонованими АТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком кредитний договір. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за Генеральною угодою відповідач станом на 23.11.2020 року має заборгованість у загальній сумі 20134,79 грн., яка складається з наступного: 6980,70 грн. - заборгованість за кредитом, 3906,21 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 8655,82 грн. - заборгованість за пенею; 592,06 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не сплачує, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк».
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 30.12.2015 року станом на 23.11.2020 року у розмірі 12595,85 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 6980,70 грн., заборгованості по процентам за користуванням кредитом у сумі 3906,21 грн., заборгованості за пенею у сумі 1116,88 грн., штраф відповідно до п. 2.2 генеральної угоди у сумі 592,06 грн., та судові витрати у розмірі 2270 грн. судового збору.
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» Гребенюк О.С. в судове засідання не з'явився, у позовній заяві не заперечував проти винесення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про день, час і місце судового засідання справи повідомлялася належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи у її відсутність не надходило. Своїм правом на подачу відзиву не скористалася.
12.02.2021 року судом постановлено ухвалу про прийняття до розгляду позовної заяви, відкрито провадження у цивільній справі і призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
22.04.2021 року судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.
Відповідно до анкети - заяви від 03.11.2013 року відповідач виразила згоду із тим, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 30.12.2015 року, яка була укладена з метою створення умов для виконання зобов'язань по кредитному договору від 03.11.2013 року (далі - Договір 1) та по кредитному договору від 03.11.2013 року (далі - Договір 2), ОСОБА_1 отримала від банку кредит у розмірі 7237,09 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, у зазначені у заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця Відповідач надає Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом.
Згідно з п. 1.1.1., 1.2.1 Генеральної угоди зменшено розмір заборгованості по Договору 1 з дати надання кредиту, а саме: пеню на 117,5 грн., штраф на 573,06 грн.,а по Договору 2 з дати надання кредиту, а саме: відсотки на 56,66 грн.
Згідно з п. 1.1.2., 1.2.2. Генеральної угоди заборгованість за Договором 1 з дати підписання Генеральної угоди складає 1012,07 грн., за Договором 2 - 6640,02 грн.
Згідно з п. 1.2.3. Генеральної угоди дата остаточного погашення заборгованості за Договром 2 - 31.12.2018 року.
Згідно п. 2.5 Генеральної угоди позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, процентів, винагороди згідно Генеральної угоди та Умовах та правил.
Згідно п. 2.8 Генеральної угоди при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує Банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах за кожний день прострочки.
У позовній заяві зазначено, що відповідач станом на 23.11.2020 року має заборгованість у загальній сумі 20134,79 грн., яка складається з наступного: 6980,70 грн. - заборгованість за кредитом, 3906,21 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 8655,82 грн. - заборгованість за пенею; 592,06 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві, яку підписав відповідач, процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Тарифи, а також на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку або Генеральну угоду, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем будь-яких кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність підпису відповідача на цих Умовах та правилах, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони саме в Умовах та Правилах надання банківських послуг обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів», в редакції, яка була чинною станом на час укладення між сторонами Генеральної угоди від 22.03.2014 (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту (або генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості) і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між сторонами АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), в аспекті повідомлення споживача про зміст конкретних Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору, зі складовими якого він взагалі не був ознайомлений.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
На підставі вищевказаного суд доходить висновку про те, що надані банком Умови та Правила надання банківських послуг не є частиною укладеного між сторонами договору. Умови укладеного між сторонами договору щодо суми наданих коштів, відсотків за користування ними, порядку їх сплати, штрафних санкцій за несвоєчасне внесення платежів сторони узгодили лише у Генеральній угоді від 30.12.2015 року.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р, місто Сєвєродонецьк Луганської області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Згідно із довідкою Центру надання адміністративних послуг у м. Сєвєродонецьку від 09.02.2021 року №1513 місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано в м. Сєвєродонецьку з 12.09.2012 року по теперішній час.
Суд зазначає, що штрафні санкції були нараховані відповідачу згідно з п. 2.2 Генеральної угоди від 30.12.2015 року у зв'язку із порушенням умов вказаної угоди, тобто в період проведення антитерористичної операції, а отже така сума штрафу стягненню з відповідача не підлягає. Доказів того, що вказана сума штрафу була нарахована відповідачу до початку проведення антитерористичної операції або після 31.12.2018 року, коли строк надання кредиту вже закінчився, до суду надано не було. У виписці з рахунку відповідача взагалі не вказано, що вказана сума штрафу будь-коли була нарахована відповідачу.
Також суд звертає увагу на те, що представником позивача не надано розрахунку сум пені, не вказано за несплату яких конкретно платежів або за надання яких послуг нарахована кожна складова пені, виходячи з якого відсотку та відносно до якої суми. Крім того, навіть в разі обґрунтованості сум пені, з відповідача в будь-якому випадку підлягала б стягненню лише сума пені, яка утворилася до 14 квітня 2014 року згідно наданого банком розрахунку. Сума пені, яка була нарахована відповідачу в період з 14 квітня 2014 року по 31.12.2018 року, тобто в період проведення антитерористичної операції, коли відповідач проживав у м. Сєвєродонецьку, стягненню з відповідача не підлягає.
Крім того, представником позивача не було вказано, на підставі якого пункту Генеральної угоди від 30.12.2015 року відбувалося нарахування пені.
Отже, представником позивача не доведено, що суми пені нараховані банком обґрунтовано, у відповідності до умов Генеральної угоди від 30.12.2015 року та Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Таким чином, у задоволенні вимог про стягнення сум пені та штрафу слід відмовити.
Стосовно вимог про стягнення фактично отриманих відповідачем коштів та вимог про стягнення відсотків за користування коштами згідно із укладеним між сторонами договором суд зазначає наступне.
Згідно з умовами Генеральної угоди, яка підписана сторонами, ОСОБА_1 отримала від банку кредит у розмірі 7237,09 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, у зазначені у заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця Відповідач надає Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом.
Згідно із п. 90, 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, позивач мав право нараховувати відповідачу відсотки з розрахунку 18% на рік на кредит у розмірі 7237,09 грн.
Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.1.2., 1.2.2. Генеральної угоди заборгованість за Договором 1 з дати підписання Генеральної угоди складає 1012,07 грн., за Договором 2 - 6640,02 грн.
Правильність вищевказаного висновку суду підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з рахунку відповідача, які надані позивачем та в яких в якості залишку заборгованості за кредитом станом на день укладення Генеральної угоди вказана сума в розмірі 7237,09 грн.
В підсумку, відповідач мала сплатити на користь позивача суму заборгованості за кредитом в розмірі 7237,09 грн. та суму відсотків за користування кредитом за період з 30.12.2015 року по 31.12.2018 року в розмірі 3648,55 грн., оскільки у позивача відсутнє право нараховувати відсотки за користування кредитом після закінчення строку дії договору, тобто після 31.12.2018 року (нараховані відсотки за період з 30.12.2015 року по 31.12.2018 року - сплачені відсотки = 4467,52 грн. - 3,61 грн. - 20,78 грн.- 100 грн. - 694,26 грн. = 3648,55 грн.), що загалом складає 10885,64 грн.
Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму в розмірі 10885,64 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог належить відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжним дорученням від 06.01.2021 року про сплату судового збору в сумі 2270,00 грн. Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1961,73 грн..
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за договором № б/н від 30.12.2015 року у загальній сумі 10885,64 грн., яка складається з наступного: 7237,09 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3648,55 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, та судові витрати в сумі 1961,73 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, б. 1-д; код ЄДРПОУ 14360570.
Представник позивача: Гребенюк Олександр Сергійович, місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Ж. І. Кордюкова