Справа № 415/227/21
Провадження № 2/415/856/21
27 квітня 2021 року м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Луньової Д.Ю.,
за участю: секретаря судового засідання Жукової Д.Д.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до Другого воєнізованого гірничорятувального загону (місцезнаходження: вул. ім. В. Сосюри, буд. 197, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 травня 2019 року по 24 грудня 2020 року в розмірі 150 549,30 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що перебував в трудових відносинах з відповідачем. 07 травня 2019 року звільнився за ст. 39 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію. При звільнені йому не була нарахована та виплачена вихідна допомога. Не погоджуючись з даним порушенням, він звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області, рішенням якого від 08 вересня 2020 року позов задоволений, стягнуто на його користь вихідну допомогу в розмірі 21 277,86 грн, постановою Луганського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення залишено без змін.
Наразі, рішення в частині стягнення вихідної допомоги не виконано, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позивач зробив розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 08 травня 2019 по день подання позову - 24 грудня 2020 року, відповідно до якого сума до стягнення складає 150 549,30 грн (411 днів затримки х 366,30 грн - середньоденний заробіток).
Ухвалою від 25 січня 2021 року відкрито провадження у цій справі та з урахуванням ст. 274 ЦПК України вирішено її розглядати у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву. Зазначена ухвала, та копія позовної заяви з додатками отримана відповідачем 15 березня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
23 березня 2021 року представник відповідача надав суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції послався на те, що одноразова вихідна допомога, яка була стягнута з відповідача за рішенням Лисичанського міського суду Луганської області не охоплюється поняттям «заробітної плати», також позивачем порушено строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.
Позивач 23 березня 2021 року надав суду заперечення на відзив в яких зазначив, що відповідач виконав рішення Лисичанського міського суду Луганської області лише 01 березня 2021 року, на підтвердження чого надав виписку по картковому рахунку. Зважаючи на це, вважав, що строки звернення ним не пропущені.
31 березня 2021 року представник відповідача надав суду заперечення та клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про середньоденний заробіток.
Позивач 23 березня 2021 року надав суду заяву в якій просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи від учасників не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 вересня 2020 року у справі № 415/5377/19 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні повністю та стягнуто з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на його користь невиплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 21 277,86 грн (а.с. 10).
Постановою Луганського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 вересня 2020 року залишено без змін (а.с. 12-14).
Відповідно до виписки по картковому рахунку позивача 01 березня 2021 року йому зараховано 17 128,68 грн призначення платежу - оплата по постанові Луганського апеляційного суду від 19 січня 2021 року та по рішенню Лисичанського міського суду від 08 вересня 2020 року по цивільній справі № 415/8536/19 одноразова допомога на користь ОСОБА_1 .
Відповідачем дані відомості не спростовані та суду не надані докази, що вони є недостовірними.
Суд до даних правовідносин застосовує наступні норми права.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд зазначає, що стаття 116 КЗпП України передбачає обов'язок підприємства, установи, організації здійснювати виплату не тільки заробітної плати, а взагалі всіх сум, що належать працівнику, без визначення їх вичерпного переліку.
Згідно положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки станом на день звільнення позивача, а саме 07 травня 2019 року, відповідач не провів виплату всіх належних сум, а саме не виплатив позивачу одноразову допомогу, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку.
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Згідно пункту 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач був звільнений 07 травня 2019 року, тобто в день, коли він знаходився на роботі і оплата за який була нарахована йому при звільненні, у зв'язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку.
Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 08 травня 2019 року по 01 березня 2021 року.
Середньогодинна заробітна плата позивача складає 45,19 грн згідно довідки № 722 від 02 грудня 2020 року.
Норма годин у місяць, згідно розрахунку наданого до довідки № 232 від 29 березня 2021 року, складає 162 годин.
Загальна кількість робочих годин за період з 08 травня 2019 року по 01 березня 2021 року включно становить 3527,4 год. (кількість робочих годин за 22 повних місяці за період з 08 травня 2019 року по 08 березня 2021 року з відніманням кількості робочих годин за 7 днів за період з 01 березня 2021 року по 08 березня 2021 року).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 159 403,20 грн (визначається шляхом множення середньогодинної заробітної плати на кількість робочих годин затримки, тобто 45,19 грн. х 3527,4 год.)
Проте, оскільки позивачем були заявлені позовні вимоги саме в розмірі 150 549,30 грн, суд відповідно ст. 13 ЦПК не може стягнути правильний розмір, оскільки суд розглядає справи у межах заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 367/1125/15-ц).
Щодо посилання відповідача на застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Верховний Суд України в рішенні від 16 січня 2008 року зазначив, що перебіг встановленого статтею 233 Кодексу тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди починається з наступного дня після проведення виплат заробітної плати незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Враховуючи, що фактично відповідач розрахувався з позивачем 01 березня 2021 року, дана обставина відповідачем не спростована, а з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 14 січня 2021 року тобто, до здійснення розрахунку, суд вважає, посилання відповідача на порушення строків звернення безпідставними.
Разом з тим, враховуючи висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В той же час, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 711/4010/13-ц).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц було здійснено відступ від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вказано, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (середній заробіток більш ніж в 7 разів перевищує розмір заборгованості), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Із змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Підсумовуючи, суд зазначає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі 50 000 грн, з наступним утриманням податку та інших обов'язкових платежів.
Враховуючи викладене та те, що суд дійшов переконання про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає сплаті 500 грн. (50000/150549,30*1505,50).
Керуючись ст.ст. 10, 13, 17, 18, 76-82, 141, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до Другого воєнізованого гірничорятувального загону (місцезнаходження: вул. ім. В. Сосюри, буд. 197, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Другого воєнізованого гірничорятувального загону (місцезнаходження: вул. ім. В. Сосюри, буд. 197, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100, ЄДРПОУ 00159367) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, з наступним утриманням податку та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Другого воєнізованого гірничорятувального загону (місцезнаходження: вул. ім. В. Сосюри, буд. 197, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100, ЄДРПОУ 00159367) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 500 (п'ятсот) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.Ю. Луньова