Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 465/4303/13
провадження № 61-15391св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
стягувач - акціонерне товариство «Універсал Банк»,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в складі колегії суддів Шандри М. М., Левика Я. А., Приколоти Т. І.,
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У березні 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з заявою про повторне виселення ОСОБА_1 .
Заява мотивована тим, що рішенням Франківського районного суду міста Львова від 07 серпня 2013 року задоволено позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселено відповідачку з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Заявник указував, що 27 березня 2014 року головним державним виконавцем Франківського відділу ДВС Львівського МУЮ проведено примусове виселення боржника з квартири АДРЕСА_1 , про що складено відповідний акт. Разом з тим, 25 лютого 2015 року під час перевірки стану майна банку стягувач виявив, що ОСОБА_1 самовільно вселилася до квартири, змінила замки, доступу до приміщення банку не надає.
З огляду на викладене ПАТ «Універсал Банк» на підставі частини одинадцятої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» просило постановити ухвалу про повторне виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 14 березня 2019 року в задоволенні заяви відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що як норми процесуального права, так і положення частини одинадцятої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилався стягувач, не дають підстав уважати, що сторони можуть звернутися до суду на стадії виконання судового рішення саме з заявою.
Суд також зазначив, що стягувач не надав доказів на підтвердження факту повторного вселення ОСОБА_1 до приміщення, з якого її було примусово виселено.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено: ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 14 березня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву АТ «Універсал Банк» задоволено й повторно виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Апеляційний суд виходив із того, що можливість повторного виселенняборжника, який самостійно вселився до приміщення, з якого його було примусово виселено, передбачена Законом України «Про виконавче провадження».
Посилання суду першої інстанції на відсутність у ЦПК прямої вказівки на порядок звернення до суду з заявою про повторне виселення як на підставу відмови в задоволенні заявиапеляційний суд визнав необґрунтованим, оскільки право на звернення до суду з заявою про повторне виселення боржника передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції не врахував наявний у матеріалах справи акт про відсутність доступу до квартири від 25 лютого 2015 року, яким встановлено вчинення ОСОБА_1 перешкод власнику (банку) в доступі до житлового приміщення, заміну замків на дверях та відмову боржника звільнити квартиру. Апеляційний суд урахував, що факт проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 визнав її представник у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року та просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й залишити в силі ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 14 березня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- ЦПК України та Закон України «Про виконавче провадження» не містять норм, які б передбачали право стягувача на звернення до суду саме з заявою про повторне виселення боржника;
- заявник не надав належних та допустимих доказів повторного вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 ;
- апеляційний суд помилково зазначив, що представник боржника визнав факт повторного вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 , оскільки боржник зареєстрована та проживає в будинку АДРЕСА_3 , який не поділено на квартири та є іншим об'єктом нерухомого майна;
- судове рішення стосується виселення особи з приміщення, яке було придбане не за кредитні кошти, без надання іншого житла, що є порушенням вимог чинного законодавства.
ОСОБА_1 указує, що апеляційний суд вирішив спір без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 09 січня 2019 року в справі № 205/7420/13-ц та від 03 квітня 2019 року в справі № 336/1562/18.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалами Верховного Суду від 20 квітня 2021 року залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови апеляційного суду та про забезпечення позову.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 листопада 2020 року вказано, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 09 січня 2019 року в справі № 205/7420/13-ц та від 03 квітня 2019 року в справі № 336/1562/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Франківського районного суду міста Львова від 07 серпня 2013 року задоволено позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселено відповідачку з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Апеляційний суд установив, що згідно з актом про відсутність доступу до квартири від 25 лютого 2015 року, складеним уповноваженим представником ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_1 чинить перешкоди власнику (банку) в доступі до житлового приміщення, замінила замки на дверяхтавідмовляється в добровільному порядкузвільнити квартиру.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини одинадцятої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV, чинного на момент звернення ПАТ «Універсал Банк» до суду з заявою, у разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження в такому разі підлягає поновленню за постановою державного виконавця.
Аналогічні положення містяться в частині 10 статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, чинного на момент розгляду заяви судами першої та апеляційної інстанцій.
Тобто, повторне виселення боржника, який вселився у приміщення, з якого його було виселено, вирішується судом шляхом постановлення ухвали. Згідно частини другої статті 208 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання банком заяви) ухвали постановляються, зокрема, з приводу питань, пов'язаних з рухом справи в суді першої інстанції, клопотань та заяв осіб, які беруть участь у справі.
З урахуванням відсутності законодавчої заборони на звернення стягувача до суду з заявою про повторне виселення боржника та невіднесення законодавцем указаного питання до виключної компетенції державного/приватного виконавця, апеляційний суд вірно вважав можливим вирішення судом питання про повторне виселення ОСОБА_1 за заявою ПАТ «Універсал Банк» як стягувача у виконавчому провадженні.
Установивши, що обставина повторного вселення ОСОБА_1 до житлового приміщення, з якого її було виселено на підставі рішення суду, підтверджується належними та допустимими доказами, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви ПАТ «Універсал Банк».
Доводи касаційної скарги про те, що будинок по АДРЕСА_3 не поділений на квартири, а тому ОСОБА_1 не могла вселитися до квартири № 1 , а також про те, що судові рішення в цій справі пов'язані з виселенням боржника з житлового приміщення, яке було придбане не за кредитні кошти, без надання іншого житла, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди ОСОБА_1 з рішенням Франківського районного суду міста Львова від 07 серпня 2013 року, яке набрало законної сили та яким установлено обставину наявності квартири АДРЕСА_1 .
Факт проживання в будинку АДРЕСА_3 боржник у касаційній скарзі не заперечує.
У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року в справі № 205/7420/13-ц (провадження № 61-42974св18)зазначено, що «звертаючись до суду з даною заявою, заявник просив про повторне виселення ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та її доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зі спірного житлового приміщення у зв'язку з їх самостійним вселенням до нього. Відмовляючи у задоволенні заяви КС «Взаємний кредит», суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності заявником проживання в квартирі АДРЕСА_1 та ненадання ним доказів повторного вселення до цього житлового приміщення лише ОСОБА_6 та її доньки ОСОБА_7. Крім того, апеляційний суд послався на те, що у ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився і був зареєстрований у спірній квартирі її син ОСОБА_7, тобто останній набув право користування цим жилим приміщенням і повторне виселення з нього його матері порушує житлові права неповнолітнього, щодо якого рішення суду про виселення не ухвалювалося.При цьому, суд не звернув увагу на те, що про виселення ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, кредитна спілка вимоги не заявляла та не зазначив, яким чином факт його народження та реєстрація у спірній квартирі впливає на можливість виконання рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2014 року в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не перевірив доводи заявника щодо самовільного вселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 до спірного житлового приміщення після їх виселення на підставі судового рішення, не зробив жодних висновків щодо цих осіб, не надав належної правової оцінки акту державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 17 березня 2015 року».
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 336/1562/18 (провадження 61-44771св18) вказано, що «відповідно до частини десятої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент подання заяви про повторне виселення до суду) у разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у такому разі підлягає поновленню за постановою державного виконавця. Аналіз указаної норми свідчить про те, що питання про повторне виселення вирішується саме тим судом, який ухвалив рішення про виселення. 26 листопада 2008 року апеляційний суд Запорізької області у справі № 22-4337/08 ухвалив рішення про примусове виселення ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 із кімнат № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 гуртожитку, яке було виконане 24 жовтня 2010 року, після чого ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 самовільно вселилися у ці ж кімнати. ДНЗ «ЗВПУ «Моторобудівник» подало до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя заяву про повторне виселення заінтересованих осіб. Задовольняючи заяву ДНЗ «ЗВПУ «Моторобудівник», суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не врахував, що питання про повторне виселення вирішується судом, який прийняв рішення про виселення».
Аргументи касаційної скарги про те, що постанова Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року прийнята без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах суду касаційної інстанції, не приймаються колегією суддів, оскільки оскаржена постанова апеляційного суду містить правову оцінку доказів самовільного вселення боржника до приміщення, з якого її було виселено, що відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року в справі № 205/7420/13-ц (провадження № 61-42974св18),а заява ПАТ «Універсал Банк» про повторне виселення ОСОБА_1 подана до суду, який прийняв рішення про виселення боржника, що не суперечить висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 336/1562/18 (провадження 61-44771св18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Крат
М. М. Русинчук