Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 522/18605/17
провадження № 61-6870св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», ОСОБА_2 ,
третя особа - Київський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Черевка П. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк»), ОСОБА_2 , третя особа - Київський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Київський ВДВС ГТУЮ в Одеській області) про визнання договору поруки припиненим.
Позовна заява мотивована тим, що на забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 18 квітня 2008 року №00971/RO, між відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» (далі - ВАТ «Морський транспортний банк») та ОСОБА_1 18 квітня 2008 року був укладений договір поруки №03404rО. За вказаним договором поруки ОСОБА_1 зобов'язався відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 усіх її зобов'язань у повному обсязі, що виникли з кредитного договору від 18 квітня 2008 року №00971/RO, як існуючих на теперішній час, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому.
ОСОБА_1 вважав, що порука, яка виникла із указаного договору поруки, повинна бути визнана судом припиненою з 17 травня 2009 року.
На підставі зазначеного, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд визнати припиненими з 17 травня 2009 року правовідносини, передбачені договором поруки №03404rО, укладеним 18 квітня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_1 на забезпечення виконання кредитного договору №00971/RO, укладеного 18 квітня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16 та постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 317/503/16 і у постанові від 24 травня 2018 року № 752/539/16-ц, виходив із того, що оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили і яким задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнень касаційної скарги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми статті 559 ЦК України до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення спору. Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 646/10179/16-ц, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 456/1207/12, постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 331/5300/14, постанові Верховного Суду від 28 вересня 2018 року у справі № 490/8831/15-ц, постанові Верховного суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11, постанові Верховного суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11, постанові Верховного суду України від 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У вересні 2020 року ПАТ «МТБ Банк» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи встановлені судами
18 квітня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №00971/RO.
18 квітня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №03404rО, за яким поручитель поручився за належне виконання зобов'язань позичальника та взяв на себе солідарний обов'язок за цим зобов'язанням (а. с. 5).
У травні 2009 року ВАТ «Морський транспортний банк» пред'явлено позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №00971/RO.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року у справі 2-685/2010 задоволено позов ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ БАНК», до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2008 року №00971/RO й ухвалено стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь банку 499 097, 98 грн. Рішення суду набрало законної сили 06 квітня 2010 року (а. с. 77-79).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою.
Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Установлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року у справі 2-685/2010 задоволено позов ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ БАНК», до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2008 року №00971/RO й ухвалено стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь банку 499 097, 98 грн. Рішення суду набрало законної сили 06 квітня 2010 року.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що набрало законної сили рішення суду в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості, а тому зробив обґрунтований висновок, що не може бути припиненою порука за наявності рішення про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором та про відмову в позові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська