Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 363/4387/17
провадження № 61-4326св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» (далі - ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство»; ТОВ «Димерське АТП») про зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що в період часу з 11 червня 1986 року по 20 червня 1986 року позивач виконував роботи з цілодобового чергування у місті Прип'ять (зона № 3) Чорнобильського району, що підтверджується шляховим листом
№ 261715 від 11 червня 1986 року. При виході на пенсію, відповідачем надано довідку про заробітну плату за роботу в зоні відчуження, в якій зазначено, що за період з 11 червня 1986 року по 20 червня 1986 року йому була нарахована заробітна плата в загальному розмірі 486,74 руб.
Однак, позивачу стало відомо, що розрахунок, який відображено відповідачем у вищевказаній довідці про заробітну плату за період виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС проведено не вірно, без врахування вимог нормативно-правових актів з яких знято гриф «Секретно» та «Для службового користування», які регулювали порядок та розміри оплати праці осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 30-ти кілометровій зоні, а саме, під час нарахування заробітної плати:
- не збільшено на 100 % (тобто вдвічі) тарифну ставку згідно пункту 1 постанови ЦК КПР, ВР СРСР, КМ СРСР, ВЦРПС за № 524-156 від 07 травня 1986 року та постанови Державного Комітету СРСР по праці та соціальним питанням, Секретаріату ВЦРПС за № 153/10-43 від 07 травня 1986 року;
- не нарахована премія за роботу в зоні ЧАЕС в розмірі 60 % тарифної ставки (посадового окладу) відповідно до пункту 4 постанови Міністрів УРСР і Укрпрофради «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища» № 207-7 від 10 червня1986 року.
26 квітня 2017 року ОСОБА_1 письмово звернувся до відповідача із заявою за № 443 про проведення перерахунку заробітної плати за роботу в зоні відчуження з врахуванням приписів вищевказаних нормативно-правових актів. Не отримавши відповіді у встановлений законом строк, позивач повторно звернувся до відповідача з аналогічною заявою від 13 червня 2017 року № 579. Однак, листом № 50 від 17 липня 2017 року йому було відмовлено у перерахунку заробітної плати за його заявою. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що усі довідки про заробітну плату, видані на ім'я позивача, містять достовірну інформацію та відповідають чинному законодавств.
ОСОБА_1 просив зобов'язати ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» провести перерахунок заробітної плати за період виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (зона № 3) у період часу з 11 червня 1986 року по 20 червня 1986 року з урахуванням збільшення тарифної ставки на 100 % та нарахувати премію в розмірі 60 % тарифної ставки і видати нову довідку про заробітну плату з урахуванням перерахунку для подання її до органів Управління пенсійного фонду України для нарахування пенсії.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня
2018 року позовні вимоги задоволено.
Зобов'язано ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 , а саме збільшити на 100 % (тобто вдвічі) тарифну ставку за період виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 11 по 20 липня 1986 року та нарахувати премію в розмірі 60 % тарифної ставки (посадового окладу) за цей же період.
Зобов'язано ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» видати нову довідку про заробітну плату встановленого зразка ОСОБА_1 за період виконання ним робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 11 по 20 липня 1986 року.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із їх обґрунтованості та доведеності належними та допустимими доказами.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року апеляційну скаргу ТВО «Димерське автотранспортне підприємство» задоволено.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2018 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що робітна плата водію ОСОБА_2 вже була перерахована ТОВ «Димерське АТП» у відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207-7 «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, які зайняті на роботах, що пов'язані з ліквідацією наслідки аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забрудненню навколишнього середовища» та його тарифна ставка була збільшена на 51,5 %. А нарахування премій працівникам ТОВ «Димерське АТП» в 1986 році здійснювалось відповідно до чинних локальних актів по підприємству, а саме на підставі Колективного договору ТОВ «Димерське АТП» 31012 на 1986 рік (положення № 3 «Про преміювання робочих Димерського АТП 31012 з фонду заробітної плати за 1986 рік»), відповідно до яких розмір премії водіям становив - 15%. На підприємстві не були визначені тарифні ставки у розмірі 100 % для нарахування заробітної плати та 60 % для нарахування премії.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
27 лютого 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи в повному обсязі та порушують усі чинні на даний момент норми матеріального права щодо розрахунку заробітної плати працівників за роботу в зоні відчуження, оскільки після прийняття участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідач повинен був підняти позивачу тарифну ставку на 100 % та нарахувати премії 60 %.
Доводи інших учасників справи
12 квітня 2019 року ТОВ «Димерське АТП» подало до Верховного Суду відзив, у якому просить залишити без змін постанову Київського апеляційного суду
від 14 січня 2019 року; скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2018 року; відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 рок здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
Позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 , видане Київською обласною державною адміністрацією та вкладкою до нього № НОМЕР_2 . Також позивач є інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , захворювання пов'язано з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
ОСОБА_3 в 1986 році перебував у трудових відносинах з «Димерським АТП 31012», правонаступником якого на даний час є ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», на посаді водія з годинною тарифною ставкою 0,641 крб. при 6 годинному робочому дні, що підтверджується записом в трудовій книжці, довідкою про заробітну плату № 526 від 23 листопада 1992 року, яка видана «Димерським АТП 31012» та не оспорюється відповідачем.
ОСОБА_1 було відряджено до зони відчуження, відповідно до наказу № 64
від 10 липня 1986 року та наказ № 71 від 21 липня 1986 року. У період часу з
11 липня 1986 року по 20 липня 1986 року позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується шляховим листом від 11 липня 1986 року № 261715, випискою з особових рахунків водія ОСОБА_3 № 51 від 14 квітня 2005 року, копією довідки про заробітну плату в м. Прип'ять, наказом від 14 квітня 2005 року № 32 про нарахування заробітної плати.
26 квітня 2017 року та 13 червня 2018 року позивач ОСОБА_3 письмово звернувся до відповідача з проханням поновити його порушені права шляхом перерахунку заробітної плати за роботу в зоні відчуження.
Згідно із листом ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» від 17 липня
2017 року № 30 ОСОБА_2 відмовлено у перерахунку заробітної плати, оскільки підприємство не вбачає в цьому необхідності.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до статті 70 вказаного Закону громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право захищати у відповідних державних, судових органах, зокрема, свої законні інтереси.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» оплата праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за підвищеними тарифними ставками (відрядними розцінками) і посадовими окладами, з урахуванням рівня радіоактивного забруднення ізотопами цезію, складності виконуваних робіт і умов праці.
Також, оскільки статтею 3 Закону України «Про правонаступництво України» передбачено, що закони та інші нормативні акти відповідних установ СРСР діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України. Порядок та умови оплати праці осіб, що приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, крім перерахованих вище, іншими нормативними актами не передбачені, отже, вони є діючими на цей час.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військоматами).
Згідно з пунктом 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-і, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.
Тобто, відповідач має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у розрахунковому листі позивача за відповідний період.
Установлено, що після аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 Уряд колишнього СРСР та Української PCP ухвалили рішення із грифом «таємно» щодо оплати праці осіб-ліквідаторів. Після зняття грифа «таємно» та для «службового користування» стало відомо про розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964, постанови Ради Міністрів СРСР від 07 травня 1986 року № 524-156; розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031; постанова Ради Міністрів СРСР від 05 червня 1986 року № 655-195; постанови Ради Міністрів УРСР
від 10 червня 1986 року № 207-77 та ін.
У вищеназваних нормативно-правових актах йдеться про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і закладів, які брали участь на роботах пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дія яких поширюється як на військовослужбовців та військовозобов'язаних запасу, яких було призвано на військові збори та які в
1986-1990 роках виконували роботи в зоні відчуження, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Постановою Ради Міністрів СРСР, Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 05 червня 1986 року № 665-195 «Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і попередженням забруднення навколишнього середовища», надано право керівникам міністерств і відомств та їх заступникам проводити оплату праці працівників, зайнятих на роботах по ліквідації наслідків аварії у відповідних зонах небезпеки, в розмірах, передбачених розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року
№ 964.
Оплата праці робітників і службовців, відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори, за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, відповідно абзацу 4 пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 05 червня 1986 року № 665-195 (абзац 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року №207/7), провадилась у III, II, І зонах небезпеки у 4-кратному, 3-кратному та 2-кратному розмірі (із врахуванням 100 % тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.
Якщо відрядженим особам за основним місцем роботи зберігали грошове забезпечення, то показник кратності для розрахунку оплати праці за роботу в зоні відчуження зменшувався на одиницю.
Відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 07 травня 1986 року № 153/10-43 премія за роботу в зоні ЧАЕС виплачувалась у відповідності з діючими на підприємстві системами преміювання. Встановлені граничні розміри премій було дозволено підвищувати до 60 % тарифної ставки (окладу) на місяць (підпункт 4 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207/7).
Установивши, що встановлювати підвищення тарифних ставок посадових окладів та премій у розмірах, які не могли перевищувати 100% тарифної ставки до заробітної плати та 60% до премій було визначено правом підприємства, а позивачу заробітна плата вже була перерахована ТОВ «Димерське АТП» у відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня
1986 року № 207-7 «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, які зайняті на роботах, що пов'язані з ліквідацією наслідки аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забрудненню навколишнього середовища» та його тарифна ставка була збільшена на 51.5 %, при цьому нарахування премій працівникам Димерського АТП в 1986 році здійснювалось відповідно до чинних локальних актів по підприємству, а саме на підставі Колективного договору Димерського АТП 31012 на 1986 рік (положення № 3 «Про преміювання робочих Димерського АТП 31012 з фонду заробітної плати за 1986 рік»), відповідно до яких розмір премії водіям становив - 15 %, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскілки заробітна плата позивачу вже була перерахована, а премія була встановлена, так як на підприємстві не були визначені тарифні ставки у розмірі
100 % для нарахування заробітної плати та 60 % для нарахування премії.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська