Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 134/1743/17
провадження № 61-14265св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крат В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року в складі судді Зарічанського В. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року в складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М., Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило свою назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на належний йому житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , прийняте приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. 26 вересня 2016 року, індексний номер 31574262.
В обґрунтування позову зазначав, що 02 вересня 2008 року він уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № VIGWGA0000001021 та цього ж дня ним було укладено договір іпотеки, за умовами якого з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором він передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 , який був придбаний за кредитні кошти.
08 липня 2017 року йому стало відомо, що 22 вересня 2016 року о 13: 45 год приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая О. М. без його відома звернула стягнення на іпотечне майно шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на належний йому вищевказаний житловий будинок на підставі договору іпотеки, запис про право власності за № 16587154, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 31574262.
Вважає такий перехід права власності незаконним, оскільки будинок було передано в іпотеку на забезпечення виконання умов споживчого кредиту, наданого у доларах США, цей будинок є єдиним його майном, в якому він та його родина постійно проживають та зареєстровані, тому з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на вказане нерухоме майно не могло бути звернуто стягнення. Окрім того, банк не попередив його про такий спосіб реалізації предмета іпотеки і він не давав свою згоду на таке відчуження. Реєстрація права власності на нерухоме майно за банком було здійснене приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, тоді як майно знаходиться на території Крижопільського району Вінницької області, а тому нотаріус м. Вінниці була не вправі вчиняти будь-які нотаріальні дії щодо цього майна.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , прийняте приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. 26 вересня 2016 року, індексний номер 31574262.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що банк не надав оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на підтвердження отримання ОСОБА_1 листа банку про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором, відтак в матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення позивача про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
Позивач ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю зареєстрований та постійно проживає у спірному будинку, іншого нерухомого майна у нього немає.
Перехід у власність банку майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, відбувся всупереч положенням Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» без згоди власника такого майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що пунктом 29 договору іпотеки квартири передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, зокрема, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця.
Банк на виконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» направив позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов'язань за кредитним договором та наслідки невиконання такої вимоги. Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримав, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, не сплатив борг за кредитним договором, тому банк звернувся до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки.
Дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосується лише стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, не регулює порядок вчинення реєстраційних дій державним реєстратором.
Звернення стягнення на спірний будинок шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки позивач надав згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, яка висловлена у пункту 29 договору іпотеки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Крижопільського районного суду Вінницької області.
21 серпня 2019 року справа № 134/1743/17 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 02 вересня 2008 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № VIGWGA0000001021, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 29 342, 40 доларів США на споживчі цілі строком до 02 вересня 2022 року зі сплатою відсотків у розмірі 1, 25 % на місяць на суму залишку заборгованості.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в цей же день сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві власності.
Згідно з пунктом 24 договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2014 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» було стягнуто 340 781 грн заборгованості за кредитним договором.
22 вересня 2016 року о 13:45 год приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. на підставі договору іпотеки за ПАТ КБ «ПриватБанк» було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав на праві власності ОСОБА_1 .
Згідно довідки (виписки з будинкової книги) у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , загальна площа будинку становить 168 кв. м.
Встановлено, що інші об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_1 не зареєстровані.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Аналогічне положення закріплене у пункті 24 договору іпотеки від 02 вересня 2008 року.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до пункту 29 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку; або продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дій від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного режстру прав власності на нерухоме майно.
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов'язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію. Схожого за своїм змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19).
Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.
У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.
Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Суди встановили, що 25 липня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до ОСОБА_1 з листом-повідомленням № 943, відповідно до якого останній є боржником за кредитним договором №VIGWGA0000001021, його умови належним чином не виконує, у зв'язку з чим банк має намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу іпотечного майна шляхом укладення договору купівлі-продажу сторонній особі, якщо протягом 30 днів з дня отримання цього повідомлення боржник не висловить намір придбати предмет іпотеки.
Цього ж дня банк направив на адресу позивача лист № 943/1 про те, що в разі несплати кредитного боргу в розмірі 251 710 грн до 25 серпня 2016 року він змушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі ПАТ КБ «Приватбанк» права власності на нього.
Судами встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало належні та допустимі докази на підтвердження отримання ОСОБА_1 вимоги банку про погашення кредитної заборгованості та його обізнаність про намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що кредит є споживчим, наданий в іноземній валюті, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Такі висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19); від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
Встановивши факт неотримання ОСОБА_1 повідомлення позивача про намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки внаслідок непогашення кредитної заборгованості, з урахуванням того, що будинок загальною площею 168 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який використовується позивачем як місце постійного проживання та виступає як забезпечення зобов'язань позичальника за споживчим кредитом, не може бути примусово стягнутий шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк», суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для задоволення вимог, пред'явлених до ПАТ КБ «ПриватБанк», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині немає.
Разом з тим, судові рішення в частині задоволення вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. підлягають скасуванню з огляду на наступне.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Відтак належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зробила висновок, що «позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 виник з ПАТ КБ «ПриватБанк», а приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая О. М. є неналежним відповідачем. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог, пред'явлених до нотаріуса, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нотаріуса належало відмовити через їх пред'явлення до неналежного відповідача.
У зв'язку з наведеним оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
В іншій частині Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов