16.08.06 р. Справа № 22/201а
Суддя господарського суду Донецької області Волошинова Л. В.
при секретарі судового засідання Корчевій О. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Приватного підприємства “Албір» м. Маріуполь
до: Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 14.06.2006 р. № 0000022344/0
за участю
прокурора:
представників сторін:
від позивача: Касьянов М. М.- за довір.
від відповідача: Волкова О. Г. - за довір.
третя особа
Позивач, Приватне підприємство “Албір» м. Маріуполь, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 14.06.2006 р. № 0000022344/0.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що при проведенні повторної позапланової виїзної перевірки відповідачем були порушені вимоги п. 8 ч. 6 ст. 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні», оскільки повторна позапланова перевірка повинна ініціюватися не Державною податковою адміністрацією у Донецькій області, а органом, який проводив попередню позапланову перевірку. Повторна перевірка проводилась на підставі прийнятого Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя на наказу від 15.05.2006 р. № 465, який не містить в собі будь - яких посилань на наявність службового розслідування або порушеної кримінальної справи у відношенні посадових осіб, які проводили попередні позапланові перевірки.
Крім того, позивач наполягає на тому, що ним правомірно при оподаткуванні операцій з надання транспортно - експедиційних послуг нерезидентам податок на додану вартість визначався за ставкою 0 %, відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість».
Відповідач проти позову заперечує і наполягає на тому, що фактично послуги з навантаження та розвантаження експортних вантажів здійснював Маріупольський морський порт на митній території України, у зв'язку з чим у позивача відсутнє право оподатковувати відповідні операції за нульовою ставкою.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:
23.02.2001 р. виконавчим комітетом Маріупольської міської Ради Приватне підприємство «Албір» м. Маріуполь було зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності.
14.06.2006 р. Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя було прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000022344/0 (арк. справи 10, т. 1), яким Приватному підприємству «Албір» м. Маріуполь було зменшене бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за липень 2005 р. на суму 5 011,70 грн., за серпень 2005 р. на суму 30 061 грн., за жовтень 2005 р. на суму 61 833 грн., за листопад 2005 р. на суму 69 352 грн. та за грудень 2005 р. на суму 203 218 грн. (всього в сумі 369 475,70 грн.) та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 369 475 грн.
Підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення став акт позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Албір» м. Маріуполь за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2005 р. від 05.06.2006 р. № 855/23-7/31317706 (арк. справи 15-47, т. 2), яким зафіксований факт порушення підприємством вимог п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість».
Зазначене порушення, на думку податкового органу, полягає в тому, що фактично послуги з навантаження та розвантаження експортних вантажів здійснювали Маріупольський морський порт та Товариство з обмеженою відповідальністю «СРЗ» на митній території України, тому Приватне підприємство «Алібр» м. Маріуполь безпідставно застосовувало нульову ставку податку на додану вартість при оподаткуванні відповідних операцій податком на додану вартість.
За результатами розгляду матеріалів справи суд вважає, що позов Приватного підприємства «Албір» м. Маріуполь підлягає задоволенню за наступними підставами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі укладених з нерезидентами договорів про транспортно - експедиційне обслуговування (від 08.07.2002 р. № 20-07/02, від 04.11.2003 р. № 22-11/03, від 01.07.2005 р. № 01-07 (арк. справи 86 - 97, т. 2), а також договору доручення від 01.10.2004 р. № 18-10/04 (арк. справи 80-85, т. 2) протягом квітня - грудня 2005 р. надавав нерезидентам: Московському представництву фірми «ЮНІФЕРТ ІНТЕРНАСІОНАЛЬ» (Ліван), «Metcoal S.A.» (Женева, Швейцарія), Фірмі «FERROCHEM» (Швейцарія), «Veraco LLC» (США) послуги з транспортно - експедиційного обслуговування вантажів.
З метою виконання своїх зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами позивачем були укладені договори з Державним підприємством “Маріупольський морський торговий порт» м. Маріуполь: від 23.12.2004 р. № 25-6/106/12, від 23.12.2004 р. № 25-6/106/14, від 21.09.2005 р. № 25-6/106/11 та з Товариством з обмеженою відповідальністю “СРЗ» м. Маріуполь від 26.02.2004 р. № 33 (арк. справи 36 - 79, т. 2).
Вказані підприємства операції з навантаження та перевантаження вантажів оподатковували податком на додану вартість за ставкою 20 %.
Приватне підприємство “Албір» м. Маріуполь сплачувало вартість виконаних робіт з урахуванням податку на додану вартість і в подальшому виставляло власні рахунки нерезидентам, оподатковуючи відповідні господарські операції податком на додану вартість за ставкою 0 %.
Зазначені обставини не заперечуються сторонами.
Спір виник відносно правомірності застосування позивачем нульової ставки податку на додану вартість.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0» відсотків до бази оподаткування
Визначення терміну «супутні послуги» наведене в п. 1.14 ст. 1 Закону, відповідно до якого це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.
Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, відповідно до ст. 274 Митного кодексу України, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.
До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:
а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;
б) комісійні та брокерські винагороди;
в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.
Починаючи з 01.07.2004 р. правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» № 1955-IV.
Відповідно до ст. 1 цього Закону транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Транспортно-експедиторська послуга представляє собою роботу, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
З приписів зазначених вище норм вбачається, що експедитор, в даному випадку Приватне підприємство “Албір» м. Маріуполь, може виконувати свої зобов'язання перед нерезидентом як самостійно, так і шляхом залучення третіх осіб (Державне підприємство “Маріупольський морський порт» м. Маріуполь та Товариство з обмеженою відповідальністю “СРЗ» м. Маріуполь). При цьому у зв'язку з тим, що зобов'язаною особою за зовнішньоекономічними контрактами є Приватне підприємство “Албір» м. Маріуполь, саме воно операцію з поставки послуги нерезиденту повинно оподатковувати податком на додану вартість за ставкою 0 %.
Суд не приймає до уваги доводи позивача про відсутність правових підстав для проведення повторної позапланової перевірки, оскільки, по перше, позивач фактично допустив посадових осіб контролюючого органу до перевірки, по друге, податковим органом в матеріали справи був наданий акт службового розслідування від 03.07.2006 р. (арк. справи 10-14, т. 2).
За таких обставин позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 17-20, 69-72, 86, 158 - 163, 167 КАС України, суд
Позов Приватного підприємства “Албір» м. Маріуполь до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції М. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 14.06.2006 р. № 0000022344/0 задовольнити.
Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 14.06.2006 р. № 0000022344/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства “Албір» (87517, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Красномаякська, 17 а, р/р 26000900175622 в Маріупольській філії Першого Українського Міжнародного банку, МФО 335742, ЄДРПОУ 31317706) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова підписана 21.08.2006 р.
Суддя Волошинова Л.В.