проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"28" квітня 2021 р. Справа № 922/3681/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.
при секретарі Семенові О.Є.,
за участю представників сторін:
від позивача - Єфременко О.О. - на підставі довіреності від 15.01.2021р. №14-13;
від відповідача - Радигін Є.С. - на підставі довіреності від 01.11.2020р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ, (вх. №701 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 (суддя Добреля Н.С., ухвалене в м.Харків о 12:15год., дата складення повного тексту - 03.02.2021р.)
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,
до відповідача: Комунального підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, Харківська область, м.Лозова,
про стягнення 522409,28грн.,-
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про стягнення заборгованості за порушення строку оплати за договором № 1452/18-БО-32 купівлі-продажу природного газу від 08.10.2018р. у розмірі 522409,28грн., з яких 381838,90грн. пені, 74870,35грн. 3% річних та 65700,03грн. інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого природного газу за договором купівлі-продажу природного газу від 08.10.2018р. № 1452/18-БО-32.
У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області 04.12.2020р. відповідач заперечував проти позову, посилаючись на відсутність його вини у допущенні прострочення при оплаті отриманого природного газу та зазначав про складну економічну ситуацію на підприємстві, яка обумовлена невідповідністю тарифів на теплопостачання та наявністю заборгованості споживачів теплової енергії. Крім того, відповідач просив зменшити розмір пені на 90%.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 відмовлено частково в задоволенні позову; задоволено клопотання відповідача про зменшення пені на 90%; стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 38183,89пені, 74870,35грн. 3% річних та 65700,03грн. інфляційних та 7836,14грн. судового збору.
Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних та інфляційних є обґрунтованими та законними. Разом з тим, господарським судом першої інстанції, з метою забезпечення балансу інтересів сторін було застосовано приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 90%, що і стало підставою для часткового задоволення позовних вимог.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 343655,01грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у відповідній частині задовольнити в повному обсязі. Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, зокрема, приписи статей 233 Господарського кодексу України, статей 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, що призвело до передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Зокрема, апелянт посилається на те, що господарський суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, проте, на думку апелянта вказаних дій судом здійснено не було.
Окрім того, апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що суд, зменшуючи розмір неустойки, виходив, серед іншого, з інтересів сторін. Проте, з матеріалів справи та самого рішення незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки, та до того ж, нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором постачання природного газу.
Апелянт також звертає увагу суду на те, що відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан позивача за 9 місяців 2018року торгова дебіторська заборгованість становила 42663 тис.грн, торгова кредиторська заборгованість у за 9 місяців 2018року становила 4636 тис.грн, відстрочені податкові зобов'язання складають 69423 тис.грн, розмір короткострокових позик складає 44380 тис.грн, довгострокових - 8784 тис.грн. Наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018. Прибуток компанія отримує від інших видів діяльності, не пов'язаних з постачанням природного газу теплогенеруючим підприємствам та підприємствам, які забезпечують природним газом побутових споживачів. Збитковість підприємства не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки. Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021р. залишено апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 без руху в порядку статті 260 Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що апелянтом не надано суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.
25.03.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду документи на підтвердження усунення недоліків, що стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а саме: платіжне доручення на підтвердження сплати судового збору (вх.№3591).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2021р. поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20; встановлено відповідачу у справі строк до 19.04.2021р. для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання та призначено справу до розгляду на 28.04.2021р. о 10:00год.
08.04.2021р. відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№4078), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 залишити без змін.
21.04.2021р. представником Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано до апеляційного господарського суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, а саме: EasyCon (вх.4706).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021р. задоволено заяву адвоката Єфременко О.О. - представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про участь в судовому засіданні у справі №922/3681/20, призначеному на "28" квітня 2021р. о 10:00год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву; ухвалено судове засідання у справі №922/3681/20, призначене на "28" квітня 2021р. о 10:00год., провести за участю адвоката Єфременко О.О. - представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 28.04.2021р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 343655,01грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у відповідній частині задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 залишити без змін.
Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, представники сторін з'явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.10.2018 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - постачальник) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (надалі - споживач) було укладено договір № 1452/18-БО-32 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір т.1 а.с.15-24), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність відповідача у 2018 році природний газ, а відповідач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (пункт 1.1. договору).
В подальшому сторони вносили зміни до договору шляхом підписання додаткових угод, а саме: № 1 від 22.10.2018р., №2 від 27.10.2018р., №3 від 31.10.2018р., №4 від 27.11.2018р., №5 від 14.03.2019р., №6 від 20.03.2019р., №7 від 29.03.2019р., №8 від 18.04.2019р. (т.1 а.с. 25-41).
В пункті 2.1. договору сторони узгодили, що постачальник передає споживачу з 01.10.2018р. по 26.10.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 269,489 тис. куб. метрів, з 01.11.2018р. по 30.11.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 705,761 тис. куб. метрів, з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) в кількості 4366,521 тис. куб. метрів, з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) в кількості 3284,505 тис. куб. метрів.
Відповідно до умов укладеного договору, сторони також узгодили наступне:
- природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (пункт 1.2. договору);
- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання передачі (пункт 3.7. договору);
- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (пункт 6.1. договору);
- договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018р. по 17.10.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання (пункт 12.1 договору).
З матеріалів справи вбачається, що постачальником на виконання умов договору було передано у власність споживача природний газ на загальну суму 24785813,27грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018р. на суму 681910,61грн., від 30.11.2018р. на суму 4325593,24грн., від 31.12.2018р. на суму 5363079,84грн., від 31.01.2019р. на суму 5852510,02грн., від 28.02.2019р. на суму 4582478,80грн., від 31.03.2019р. на суму 3494492,04грн., від 30.04.2019р. на суму 485748,72грн. (т.1 а.с.42-48).
Проте, всупереч взятим на себе договірним зобов'язанням споживач оплату природного газу здійснював несвоєчасно, що підтверджується доданою до позовної заяви випискою щодо операцій по Комунальному підприємству "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області за період з 01.01.2018р. по 31.03.2020р. (т.1 а.с. 50-51).
Оскільки споживачем було порушено строки оплати за поставлений природний газ, 16.11.2020р. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про стягнення заборгованості за порушення строку оплати за договором № 1452/18-БО-32 купівлі-продажу природного газу від 08.10.2018р. у розмірі 522409,28грн., з яких 381838,90грн. пені, 74870,35грн. 3% річних та 65700,03грн. інфляційних (т.1 а.с.1-200).
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у даній справі відмовлено частково в задоволенні позову, з підстав викладених вище (т.1 а.с.132-139).
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 виключно у межах доводів та вимог апеляційної Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а саме: в частині зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені на 90%.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до пункту 5 статті 16 Цивільного кодексу України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати переданого газу.
У відповідності до приписів статей 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.
Як встановлено частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з приписами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення, на підставі договору купівлі- продажу природного газу від 08.10.2018р. №1452/18-БО-32, штрафних санкцій у вигляді пені, передбаченої пунктом 8.2. договору, та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтями 230 та 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору, пунктом 8.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 381838,90грн., вважає його обґрунтованим та законним.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що при ухваленні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції з метою забезпечення балансу інтересів сторін, було застосовано приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 90%, що і стало підставою для звернення Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з відповідною апеляційною скаргою.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Крім того, в силу частини 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області звертаючись з відповідним клопотанням про зменшення пені зазначало, що підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі внаслідок невідповідності тарифів на послуги теплопостачання, про що надав суду відповідні докази, особливості отримання з бюджету суми субвенцій у вигляді різниці в тарифах та різних компенсацій, пільг, субсидій, що надаються населенню по оплаті за послуги теплопостачання, систематичною несплатою споживачами отриманих послуг з теплопостачання.
Як зазначає відповідач, підприємство створене виключно з метою задоволення потреб населення та держави на постачання теплової енергії; і підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, як і кошти, які відповідач отримує від споживачів підлягають перерозподілу без згоди на це відповідача.
Однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічною несплатою платежів, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по підприємству досягли по теплопостачанню суму у розмірі 70980,823 тис.грн., заборгованість населення перед відповідачем виникла з підстав, що не залежать від його волі.
Так, норми діючих на цей час законів (Закон України "Про виконавче провадження", постанова Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005р. "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення") захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення, у тому числі від стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач.
Твердження відповідача про те, що підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі, підтверджується, зокрема:
- розрахунком обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що надана установам і організаціям, що фінансуються з державного бюджету за період з 2012р. по 2015р. склала 4467422,00грн;
- балансом (звітом про фінансовий стан) станом на 31 грудня 2018 року, балансом (звіт про фінансовий стан) на 31 грудня 2019 року, звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2019 рік, балансом (звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2020року, звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2020 рік.
При цьому, відповідач вказує на те, що останнім повністю здійснено розрахунки за поставлений природний газ та не спричинено позивачу збитків.
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області є комунальним підприємством, виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води, його основним видом діяльності є теплопостачання у вигляді опалення та гарячого водопостачання.
Згідно пункту 1.2. укладеного сторонами у справі договору, природний газ, що постачається за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Відповідач зазначив, що штрафні санкції нараховано на заборгованість, яка виникла внаслідок несвоєчасної оплати бюджетними установами/організаціями за спожиті послуги з централізованого опалення.
Тобто, можливість Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області відповідати за своїми обов'язками щодо оплати за спожитий природний газ безпосередньо залежить від рівня своєчасної та належної оплати за спожиті послуги з централізованого опалення споживачами.
Судова колегія зазначає, що зі змісту статі 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 04.12.2018р. у справі №916/65/18, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 27.01.2020р. у справі №916/469/19.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, а придбаний за договором газ використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (пункт 1.2 договору).
Відповідно до частини 1 статті 73, частин 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вірно встановленого господарським судом першої інстанції, позивачем під час вирішення даного спору не надано, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором, отже доводи апелянта про те, що наведені обставини (щодо зменшення пені до 90%) не вказують на те, що даний випадок є винятковим, а отже відсутні підстави для зменшення пені є необґрунтованим.
Також, наведеним спростовуються посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, а місцевий господарський суд не з'ясував обставин заподіяння відповідачем позивачу збитків неналежним виконанням зобов'язання, адже наявність збитків доказується на загальних підставах саме позивачем.
На думку колегії суддів стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, а нарахування та стягнення з відповідача 3% річних компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору.
Враховуючи статус відповідача (комунальне підприємство), соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, те, що він не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, добросовісність поведінки відповідача щодо сплати основної суми заборгованості, взявши до уваги майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та баланс їх інтересів, стягнуту суму 3% річних та розмір нарахованої і пред'явленої до стягнення пені, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором (основна частина заборгованості погашена), а також те, що придбаний природний газ за договором був використаний для виробництва теплової енергії для споживання бюджетними установами, від фінансових можливостей яких залежить і сплата поставленої ним теплової енергії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 90%.
При цьому, колегія суддів враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.10.2019р. у справі № 911/874/19 та постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 920/437/19.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведені критерії дотримані господарським судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 90 %, у зв'язку із чим відхиляє доводи апелянта щодо невірного застосування місцевим господарським судом закріпленої у статті 233 Господарського кодексу України норми щодо права на зменшення розміру штрафної санкції, оскільки суд першої інстанції в повній мірі з'ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою, зокрема правильно встановив, що даний випадок може вважатись винятковим для зменшення пені.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2021р. у справі №922/3681/20 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2021р.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.В. Шевель