ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 квітня 2021 року Справа № 906/981/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Дика А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2020 у справі №906/981/19 (суддя Машевська О.П.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" (м. Київ)
до відповідача Комунального підприємства теплозабезпечення (м.Коростень)
про стягнення 27891281,90 грн. (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20)
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - Сичов Д.В. довіреність №1/04 від 01.04.2021;
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.12.2020 у справі №906/981/19 позов задоволено частково. Зменшено розмір пені на 50% із суми 3024022,24грн до суми 1512011,12грн. Стягнуто з Комунального підприємства теплозабезпечення на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" 1512011,12грн пені, 1821610,91грн 3% річних, 3281510,56 грн інфляційних втрат, 121907,16 грн судового збору. Відмовлено у стягненні пені на суму 1512287,13грн, 3% річних на суму 280361,03 грн та інфляційних втрат на суму 669644,32грн.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням від 23.12.2020 у справі №906/981/19 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2020 у справі №906/981/19 в частині відмови в позові на суму 2462292,48 грн.
Вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 11, 74, 76, 77, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 549, 625, 627 Цивільного кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та з неправильним застосуванням приписів постанови КМУ від 04.03.2002 № 256.
Скарга мотивована тим, що відмова у задоволенні позовних вимог з посиланням місцевого господарського суду на Порядок №256 як нормативно-правову підставу неможливості виконання зобов'язання відповідачем з оплати природного газу позивачу за договором постачання природного газу №5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017 року є незаконною та необґрунтованою. Порушення державою обов'язку перед надавачами послуг щодо розрахунків по пільгам та субсидіям населенню, не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення договірних зобов'язань у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат, а тому висновок місцевого господарського суду про те, що погашення заборгованості у порядку, визначеному Порядком №256 змінює порядок та строки розрахунків є необґрунтованим, безпідставним та таким, що протирічить приписам самого Порядку №256 та висновкам Верховного Суду.
Окрім того, скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача. Водночас вважає, що даний випадок не є винятковим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору, тому підстави для зменшення розміру пені відсутні. Також, судом взагалі не було з'ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено розмір таких збитків.
Несвоєчасність виконання контрагентами позивача своїх зобов'язань прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №906/981/19 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2020 у справі №906/981/19 залишено без руху. Зобов'язано скаржника протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 55401,59 гривень.
23.02.2021 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2021 у справі №906/981/19 до якого долучено платіжне доручення №0000014825 від 10.02.2021 про сплату судового збору в розмірі 55401,59 грн.
Ухвалою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у справі №906/981/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2020 у справі №906/981/19, розгляд апеляційної скарги призначено (з урахуванням описки) на "27" квітня 2021 року об 16:30 год. Також, запропоновано відповідачу у строк до 26.03.2021 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії цього відзиву та доданих до нього документів позивачу.
Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 № 01-04/227 у зв'язку із відпусткою судді Грязнова В.В. в період з 26.04.2021 по 06.05.2021, відповідно до статті 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.п. 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В.
Ухвалою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі №906/981/19 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2020 у справі №906/981/19 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В.
Матеріалами справи стверджується, що ухвала суду від 01.03.2021 у справі №906/981/19 була отримана учасниками справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
На виконання вимог суду 02.04.2021 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від відповідача відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в якому з підстав викладених у ньому, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2020 у справі №906/981/19 без змін.
В судове засідання 27.04.2021 з'явився представники відповідача, який повністю заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі з підстав вказаних у відзиві на апеляційну скаргу та надав усні пояснення щодо суті спору.
Позивач в судове засідання 27.04.2021 повноважного представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Водночас, представник позивача надіслав на електронну адресу суду клопотання, в якому зазначив, що у зв'язку з перебуванням його на стаціонарному лікуванні просить суд апеляційної інстанції відкласти розгляд справи на іншу дату або ж здійснювати розгляд справи по суті без участі представника НАК "Нафтогаз України" за наявними матеріалами справи №906/981/19.
Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
Відповідно до укладеного 12.09.2017 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством теплозабезпечення договору № 5065/1718-ТЕ-10 постачання природного газу, Нафтогаз України зобов'язався поставити Комунальному підприємству у 2017-2018 роках природний газ, а Комунальне підприємство оплати його на умовах цього договору та використати виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (надалі у тексті - Договір №5065/1718-ТЕ-10) (а.с.24-33, т.1).
За умовами п.п. 5.2 та 5.3 Договору №5065/1718-ТЕ-10 ціна за 1000куб.м газу становить 5930,40грн з ПДВ, оскільки Комунальне підприємство є ліцензованим виробником теплової енергії та має відкритий на виконання ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" рахунок із спеціальним режимом використання тощо.
Згідно з абз. 1 п. 6.1 Договору №5065/1718-ТЕ-10 остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За умовою абз. 2 п.6.1 Договору №5065/1718-ТЕ-10, що діяла до 01.01.2018 укладення договору про організацію взаєморозрахунків та підписання сторонами спільних протокольних рішень згідно з Порядком № 20, не змінюють строки та умови розрахунків за цим договором.
Згідно з п.6.3 Договору №5065/1718-ТЕ-10 кошти за отриманий природний газ Комунальне підприємство зобов'язується перераховувати на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Нафтогаз України своєчасно та у повному обсязі зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання в будь-якому випадку, навіть у разі недостатності на ньому коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Підстави та умови відповідальності Комунального підприємства за невиконання п.6.1 Договору №5065/1718-ТЕ-10 щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу визначені у п. п. 8.2 та 8.3 та передбачають сплату пені та платежів, відповідно до статті 625 ЦК України , нарахованих на всю суму заборгованості за цим договором. Нарахування пені не здійснюється на суми, проведені згідно з постановою КМУ від 11.01.2005 №20. Право Нафтогаз України на їх стягнення в судовому порядку становить п'ять років (п. 10.3 Договору №5065/1718-ТЕ-10).
Строк дії Договору №5065/1718-ТЕ-10 в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.05.2018 (включно) , а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення ( п. 12.1 в редакції додаткової угоди №3 від 01.04.2018) (а.с. 37, т.1).
З 01.01.2018 умови п.3.4, п.6.1 , п. п. 8.2 , 8.3 та п.11.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 діють в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.2018 та у відповідній частині врегульовують відносини сторін щодо розрахунків Комунального підприємства за використаний природний газ сумами субвенції згідно з постановою КМУ від 04.03.2002 №256 в редакції, чинній з 01.01.2018, та передбачають, що нарахування пені на такі суми не здійснюється, однак , що не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (а.с. 34-35, т.1).
На виконання Договору №5065/1718-ТЕ-10 Нафтогаз України поставив Комунальному підприємству природний газ на загальну суму 85339404,87 грн в обсязі за актом від 31.10.2017 - 984,210 тис. куб. м, за актом від 30.11.2017 - 2038,643 тис. куб.м, за актом від 31.12.2017 - 2509,439 тис. куб.м, за актом від 31.01.2018 - 3039,062 тис. куб.м , за актом від 28.02.2018 - 2843,289 тис. куб.м, за актом від 31.03.2018 - 2821,038 тис. куб.м, за актом від 31.04.2018 - 154,479 тис. куб.м (а.с. 38-44, т.1).
Розрахунки за отриманий природний газ Комунальне підприємство почало здійснювати починаючи з 22.11.2017, зазначаючи у платіжних дорученнях наступне призначення платежів: "розподіл коштів за теплову енергію (дог.№5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017) на виконання ПКМУ від 18.06.2014 №217 Реєстр затв. пост.НКРЕКП 31.10.2017 №1314 в т.ч. ПДВ"; "погашення заборгованості за газ природний спожитий по дог. №5065/1718-ТЕ-10"; "Суб.ПКМУ від 04.03.2002 №256 "теплопостачання" за природний газ 2017 року згідно договору від 12.09.2017 №5065/1718-ТЕ-10"; "Суб.ПКМУ від 04.03.2002 №256 "теплопостачання" за природний газ 2018 року згідно договору від 12.09.2017 №5065/1718-ТЕ-10" (а.с. 46-47, т.1).
Станом на 31.05.2018 Комунальне підприємство здійснило розрахунки за поставлений природний газ за Договором № 5065/1718-ТЕ-10 на суму 44431059,67грн , залишок основного боргу склав 40908345,20грн (а.с. 45, т.1).
Згідно з актами звіряння розрахунків від 30.09.2018 та від 30.04.2019 заборгованість за Договором №5065/1718-ТЕ-10 складала 34528316,68грн та 33926252,31грн відповідно (а.с. 66-67, т.1).
Станом на 29.10.2019 сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 не змінилася та складала 33926252,31грн (85-86, т.1).
Протягом листопада-грудня 2019 року сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 зменшилася на 774287,08 грн за рахунок коштів, отриманих Комунальним підприємством на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання та розподілених на користь Нафтогаз України відповідно до Порядку №217 ( а.с. 144-163, т.1).
Станом на 31.01.2020 сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 складала 18813856,83грн, яку Нафтогаз України просив стягнути з Комунального підприємства відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20 (вх. №02-44/250/20 від 21.02.2020) (а.с. 184-185 , т.1).
Станом на 13.03.2020 сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 зменшилася до суми 6768694,05грн за рахунок коштів, отриманих Комунальним підприємством на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання та розподілених на користь Нафтогаз України відповідно до Порядку №217 (а.с. 209-258, т.1, а.с. 2-14, т.2).
21.04.2020 Комунальне підприємство подало докази на підтвердження повного погашення станом на 17.04.2020 основного боргу у сумі 18813856,83грн за Договором №5065/1718-ТЕ-10 (а.с. 41-54, т.2). Нафтогаз України у поясненні від 16.05.2020 підтвердив, що станом на 04.05.2020 заборгованість відповідача за основним боргом у сумі 18813856,83 грн за Договором №5065/1718-ТЕ-1(з врахуванням оплати у квітні 2020 року у розмірі 491732,26грн) відсутня (а.с.62, т.2).
У зв'язку з погашенням основного боргу в сумі 18813856,83грн, по суті місцевим судом розглядалися вимоги Нафтогаз України про стягнення з Комунального підприємства 3024298,25грн пені, 2101971,94грн 3% річних та 3951154,88грн інфляційних втрат в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20 (вх. №02-44/250/20 від 21.02.2020).
Згідно оновленого розрахунку позовних вимог пеня, 3% річних та інфляційні втрати нараховані за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого газу у жовтні 2017-квітні 2018року. Останнім днем їх нарахування за січень 2018 року є 01.10.2018, за лютий - квітень 2018 року - 31.01.2020.
Комунальне підприємство не скористалося правом подати контррозрахунок позовних вимог Нафтогаз України щодо стягнення пені, річних та інфляційних втрат, однак у клопотанні від 23.12.2020 (вх. №г/с 02-44/2080/20) просить зменшити їх розмір, застосувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що як вбачається із доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частині відмови у стягненні з відповідача 2462292,48 грн., з яких: 1512287,13 грн пені, 280361,03 грн 3% річних та 669644,32 грн інфляційних втрат, в іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому згідно з ч.1 ст.269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов.
Спір у даній справі виник між Компанією (позивач, постачальник) та Підприємством (відповідач, споживач) щодо правомірності нарахування позивачем-постачальником пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з порушенням відповідачем-споживачем, як теплопостачальною організацією, умов договору постачання природного газу щодо розрахунків за природний газ.
Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
В силу положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
12.09.2017 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством теплозабезпечення укладено Договір №5065/1718-ТЕ-10, відповідно до пункту 1.1 якого Компанія, як постачальник, зобов'язався поставити споживачу - Підприємству у 2017-2018 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору), а відповідач-споживач зобов'язався оплатити переданий йому у власність позивачем-постачальником природний газ на умовах цього договору (Розділ 6 договору).
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1ст.655 ЦК України).
За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено апеляційним судом, на виконання умов Договору №5065/1718-ТЕ-10 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 85339404,87 грн, однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав зобов'язання з оплати у строк, визначений договором, чим порушив його умови.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами четвертою, п'ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки".
Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).
Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, яка врахована судом першої інстанції при прийнятті рішення у даній справі, в якій зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком №217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Окрім того, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19, яку також було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі, зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Відтак, об'єднана палата у справі №903/918/19 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19 про те, що відповідач не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку №217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанцій при розгляді даної справи правомірно врахував висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, а також постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах про те, що Порядок №217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
При цьому слід зауважити, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду; колегією суддів, що здійснює апеляційний перегляд судового рішення у даній справі враховуються, в частині піднятих у апеляційній скарзі питань, висновки саме Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Щодо застосування розрахунків відповідно до Порядку №256 колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.
Статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Водночас, слід зауважити, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III).
Статтею 19 вказаного Закону №2017-III встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з положеннями частин 1 - 3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (далі - Порядок № 20), який діяв на час укладення договору від 06.09.2017 № 8311/1718-ТЕ-24 і втратив чинність з 01.01.2018.
За змістом Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, на оплату послуг тепло-, водопостачання та водовідведення.
Пунктом 6 Порядку № 20 визначено, що органи Державної казначейської служби України на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).
Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 (далі - Порядок № 493), визначено взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку №493, розрахунки, передбачені у пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.
За сталою практикою Верховного Суду підписання спільних протокольних рішень трактується як фактичне погодження сторонами іншого (не той, що був передбачений у договорі) порядку розрахунків, зміна порядку і строку проведення розрахунків. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18).
Отже, зазначеними нормативно-правовими актами держава безпосередньо регулює (змінює) строки проведення розрахунків та визначає механізм перерахування коштів за постачання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) певним категоріям населення, а підписання спільних протокольних рішень є елементом процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій із державного бюджету.
Правові висновки щодо імперативного регулювання державою розрахунків між суб'єктами паливно-енергетичного комплексу шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначаються порядок, строки та механізми виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №917/536/19, які в силу імперативних приписів частини 4 статті 236, частини 1 статті 281 ГПК України є обов'язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За змістом пункту 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються із Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 97 цього Кодексу).
Згідно з підпунктом б) пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
При цьому постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 та від 21.02.2018 №114 у Порядок №256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.
Зокрема, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.
Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства.
Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.
Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов'язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення.
Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку № 256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.
Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов'язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюється відповідними нормативно-правовими актами законодавства. (Аналогічні правові висновки, викладені в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18).
Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за послуги з розподілу природного газу на підставі Порядку №256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком №256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.
Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови.
Враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання. (Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №917/2118/19 від 29.09.2020 у справі №904/2732/18, від 14.07.2020 у справі №923/1064/18, від 05.03.2020 у справі №926/19/19).
Пунктом 6.3. Договору № 5065/1718-ТЕ-10 сторони спору погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Отже, сторони спору у договорі визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов'язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої відповідачем із природного газу позивача.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, частину вартості отриманого природного газу відповідач оплатив за рахунок фінансування пільг і субсидій населенню згідно з Порядком № 256, а решту згідно Порядку №217 та власним коштами.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Пунктом 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п. 10.3 договору).
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач, керуючись пунктом 8.2 договору, нарахував відповідачу (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20) за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого газу у жовтні 2017-квітні 2018 року пеню у сумі 3024298,25грн, а також у порядку ст. 625 ЦК України - 2101971,94грн 3% річних та 3951154,88грн інфляційних втрат.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції здійснив власний перерахунок заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оформивши його додатком до цього рішення (т.2 а.с. 262-286).
Враховуючи вищевикладене, перевіривши здійснений розрахунок судом першої інстанції про стягнення суми інфляційних втрат та процентів річних, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Нафтогазу України є обґрунтованим на суму 1821610,91грн 3% річних та 3281510,56грн інфляційних втрат, що нараховані виключно на прострочену суму заборгованості, що погашалось власними коштами Комунального підприємства та на підставі порядку №217, а позовні вимоги на суму 280361,03грн 3% річних та на суму 669644,32 грн інфляційних втрат є необґрунтованими, оскільки нараховані на суми заборгованості, що погашалась шляхом виділення виробнику теплової енергії державної субвенцій згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018 на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам у жовтні - грудні 2017 року та січні - лютому 2018року.
Щодо зменшення судом першої інстанції розміру пені до 1512011,12 грн від заявленої суми, колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, представник відповідача адвокат Сичов Д.В. повторно заявив в інтересах Комунального підприємства клопотання від 23.12.2020 (вх. №г/с 02-44/2080/20) про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, обґрунтувавши причини його подання на стадії судового розгляду справи по суті зміною Верховним Судом судової практики вирішення спорів у подібних правовідносинах в частині цивільно-правової відповідальності теплопостачальних організацій за допущене прострочення виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого природного газу у 2017-2018 роках.
Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.
Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції при зменшенні розміру пені на 50 % правомірно врахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (повне погашення суми боргу відповідачем), складну ситуацію у державі та її економічне становище, а також обставини, на які послалося Комунальне підприємство у Клопотанні про зменшення пені від 23.12.2020, які свідчать про їх винятковість; недоведеність позивачем понесених збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.
Колегія суддів, оцінивши доводи сторін у цій справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо зменшення розміру пені, зокрема враховуючи що відповідачем погашено основну заборгованість за отриманий газ, зважаючи на те, що нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних слугує компенсацією позивачеві негативних наслідків, пов'язаних з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені в повному обсязі, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача, погоджується, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України виняткових підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %, тобто до 1512011,12 грн. Позивач не навів суду переконливих аргументів і не надав суду відповідних доказів, які би слугували підставою для перегляду розміру стягнутої суми пені судом першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в них доводи не спростовують висновків суду.
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційних скарг покладається на апелянтів.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2020 у справі №906/981/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "29" квітня 2021 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Мельник О.В.