вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" квітня 2021 р. Справа№ 910/2920/20 (910/14219/20)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Копитової О.С.
Гарник Л.Л.
за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В.
у присутності представників сторін:
від позивача: Мусієнко О.І. - ордер серії АІ № 1103516 від 07.04.2021
від відповідача-1: Река Є.І. - ордер серії ВВ №1008807 від 05.04.2021
від відповідача-2: Денисов О.С. - ордер серії АН № 1027826 від 15.02.2021
від третьої особи: не з'явились
розглянувши апеляційні скарги Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) та Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року
у справі № 910/2920/20 (910/14219/20) (суддя Мандичев Д.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аенко Груп"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промстройінновація"
2. Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 - Іноземне товариство з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст"
про визнання недійсним договору поруки №DP 2018-2 від 16.07.2018 року
в межах справи №910/2920/20
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аенко груп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промстройінновація"
про банкрутство
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі №910/2920/20 (910/14219/20) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійним недійсним Договір поруки №DP 2018-2 від 16.07.2018 року, укладений між ТОВ "Промстройінновація" та Ellisa Prom Ltd., здійснено розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, відповідач-2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі № 910/2920/20 (910/14219/20) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Окрім того, не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, третя особа звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі №910/2920/20 (910/14219/20) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказані апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Гарник Л.Л., Отрюх Б.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі № 910/2920/20 (910/14219/20), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 08.04.2021 року за участю повноважних представників сторін та третьої особи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі № 910/2920/20 (910/14219/20), об'єднано її в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з раніше поданою та прийнятою до провадження апеляційною скаргою Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі № 910/2920/20 (910/14219/20), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 08.04.2021 року за участю повноважних представників сторін та третьої особи.
У поданих через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційні скарги та письмових поясненнях представники позивача та відповідача-1 відповідно просять залишити апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з перебуванням судді Отрюха Б.В. у відпустці протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021 року справу №910/2920/20(910/14219/20) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М. судді: Гарник Л.Л., Копитова О.С.
Ухвалою суду від 08.04.2021 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/2920/20 (910/14219/20) за апеляційними скаргами Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) та Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року.
Судове засідання, призначене на 08.04.2021 року, не відбулось у зв'язку із надходженням повідомлення про замінування приміщення Північного апеляційного господарського суду, що підтверджується відповідним Актом від 08.04.2021 року, який наявний в матеріалах справи.
За таких обставин, ухвалою суду від 09.04.2021 року розгляд справи №910/2920/20 910/14219/20) призначено на 22.04.2021 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
В судове засідання 22.04.2021 року з'явились представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.
Представник відповідача-2 звернувся до суду з усним клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання йому часу для ознайомлення з відзивом на апеляційну скаргу, а також неявкою в судове засідання представника третьої особи, за наслідками якого колегія суддів протокольною ухвалою відмовила у його задоволенні як безпідставного та необґрунтованого.
Представник відповідача-2 вимоги апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі № 910/2920/20(910/14219/20) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представники позивача та відповідача-1 проти вимог скаржників, викладених в апеляційних скаргах, заперечували, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
22.04.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у даній справі - залишити без змін, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.
Як вбачається з матеріалів справи у провадженні господарського суду міста Києва на стадії розпорядження майном боржника перебуває справа №910/2920/20 про банкрутство ТОВ "Промстройінновація", провадження у якій відкрито ухвалою суду від 11.03.2020 року за заявою ТОВ "Аенко Груп".
18.09.2020 року до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ТОВ "Аенко Груп" в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства до ТОВ "Промстройінновація" та Ellisa Prom Ltd. про визнання недійсним договору поруки №DP 2018-2 від 16.07.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення спірного договору з порушеннями законодавства.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.09.2020 року відкрито провадження у справі № 910/2920/20 (910/14219/20).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2020 року залучено до участі у справі Іноземне товариство з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" у якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1.
За наслідками розгляду заявлених вимог ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі №910/2920/20 (910/14219/20) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійним недійсним Договір поруки №DP 2018-2 від 16.07.2018 року, укладений між ТОВ "Промстройінновація" та Ellisa Prom Ltd., здійснено розподіл судових витрат.
Погодившись з доводами позивача, місцевий господарський суд встановив, що укладений боржником за три роки, що передували відкриттю провадження у справі про його банкрутство, договір поруки за своїм змістом суперечить вимогам закону (ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України), оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та відповідно до ст. 234 ЦК України є фіктивним.
За висновками суду першої інстанції, внаслідок укладення такого договору поруки ТОВ "Промстройінновація" взяло на себе зобов'язання, у зв'язку з яким виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що у свою чергу можна розцінити як завдання збитків, зокрема, кредитору - ТОВ "Аенко Груп".
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами, скаржники посилаються на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, доводи яких фактично зводяться до наступного:
- судом протиправно досліджено питання фіктивності договору поруки в межах даної справи про банкрутство, оскільки це виходить за межі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства;
- суд послався на відсутність доказів, які останній не витребовував;
- судом неправильно застосовано ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства в частині розуміння відсутності зустрічних майнових дій;
- суд безпідставно не врахував висновки експертизи щодо протоколу загальних зборів відповідача-1 №16/17 від 16.07.2018 року.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2013 року між Ellisa Prom Ltd. (позикодавець) та ІТОВ "БЕЛ-ОБСТ" (позичальник) укладено договір позики №LR-1/13, відповідно до п.п. 1,3 якого кредитор погоджується надати позичальнику позику в сумі 2 000 000,00 дол. США, яку останній погоджується отримати у тимчасове користування строком на 6 років з дня укладення даного договору, до 26.06.2019 року.
У подальшому до вказаного договору позики сторонами укладалися додаткові угоди, останньою з яких від 03.09.2019 року № 7 погоджено строк надання позики до 01.03.2020 року.
Крім того, за додатковою угодою від 15.12.2015 року № 3 до договору позики внесені зміни до пункту 1 договору, за яким сума позики лімітована та складає 12 000 000,00 дол. США.
Згідно з пунктом 4 договору позики сума позики буде перераховуватися позичальнику траншами відповідно до заявок останнього.
Відповідно до пункту 8 договору позики сума позики не може направлятися позикодавцем на оплату грошових зобов'язань позичальника, оминаючи його рахунок у банку. Повернення позики може здійснюватися тільки з банківського рахунку позичальника.
В подальшому, 16.07.2018 року між Ellisa Prom Ltd. (кредитор) та ТОВ "Промстройінновація" (поручитель) укладено договір поруки №DP2018-2, за умовами якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов'язань ІТОВ "БЕЛ-ОБСТ" (реєстраційний номер 590700302), (надалі - позичальник), що виникли із Договору займу №LR-1/13 від 01.08.2013 року з додатками до нього, договору цесії № 1 від 01.08.2017 року (далі за тексом - договір займу), згідно з яким кредитор зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти для ведення господарської діяльності в розмірі 11 904 049,90 доларів США (одинадцять мільйонів дев'ятсот чотири тисячі сорок дев'ять доларів США 90 центів), а позичальник зобов'язується на умовах визначених в договорі займу, повернути кредитору кредит не пізніше строку визначеного договором займу, та сплатити відсотки за фактичний термін користування кредитом, а також сплатити штрафи та пені, передбачені умовами договору займу та обраховані кредитором.
Згідно з пунктом 1.2 договору сторони досягли згоди відносно розміру зобов'язань, що забезпечуються порукою відповідно до цього договору. При цьому поручитель розуміє, що є можливість зміни розміру зобов'язань за розсудом сторін договору займу та підтверджує, що порукою за цим договором забезпечуються також і зобов'язання, які можуть бути змінені у майбутньому. Поручитель дає свою згоду на збільшення розміру зобов'язань та продовження терміну виконання зобов'язань, забезпечених порукою за цим договором, що можуть виникнути в майбутньому, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності перед кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до договору займу.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що в разі порушення позичальником своїх зобов'язань за договором займу у терміни, зазначені в договорі займу, або неповерненні позичальником грошових коштів у разі визнання договору займу недійсним, не пізніше наступного робочого дня з моменту настання зазначених обставин, поручитель сплачує на користь кредитора несплачену позичальником суму основного боргу за кредитом та відсотки за фактичний термін користування кредитом, а також обраховану кредитором неустойку у вигляді пені, штрафів передбачених договором займу та інші суми, які позичальник повинен сплатити відповідно до договору займу, або сплачує суму отриманих по договору займу коштів, які згідно вимог чинного законодавства позичальник повинен повернути кредитору у разі визнання договору займу недійсним.
Відповідно до пункту 3.5 договору останній набирає чинності з моменту його укладення та припиняється 01.07.2021 року або після повного погашення позичальником усіх сум заборгованості за договором про надання гарантії.
Так, звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що ТОВ "Промстройінновація" взяло на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, оскільки оспорюваний договір не передбачає здійснення будь-якої оплати чи винагороди на користь поручителя, тобто має безоплатний характер. Також позивач вважає, що спірний договір поруки є фіктивним, оскільки ТОВ "Промстройінновація" не мало достатньо коштів та майна для виконання зобов'язань за таким договором, не здійснювало перевірку реальності основного зобов'язання та майнового стану позичальника, з яким не перебувало в жодних господарських відносинах.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК.
Відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частини 1 та 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів
- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
- боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Отже, приписами статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, якими визначено законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство, не встановлено обмежень для застосування норм ЦК України під час розгляду справ про банкрутство.
Період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/6179/17.
Як було зазначено вище, провадження у справі №910/2920/20 про банкрутство ТОВ "Промстройінновація" відкрито ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року.
Таким чином, укладення між ТОВ "Промстройінновація" та Ellisa Prom Ltd. оспорюваного договору поруки від 16.07.2018 року № DP2018-2 відбулось протягом трьох років до відкриття провадження у справі №910/2920/20 про банкрутство ТОВ "Промстройінновація" (підозрілий період), у зв'язку з чим такий правочин є сумнівним.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (стаття 558 ЦК України).
Отже, з вищенаведених положень чинного законодавства слідує, що договір поруки може бути як оплатним, так і безоплатним.
Водночас, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року № 405/1820/17.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що 16.07.2018 року між ТОВ "Промстройінновація", як поручителем, в особі представника Куща О.В., який діє на підставі довіреності від 23.06.2018 року, та Ellisa Prom Ltd., як кредитором, укладено оспорюваний договір поруки №DP2018-2.
При цьому, в своєму відзиві ТОВ "Промстройінновація" на позовну заяву вказує, що ТОВ "Промстройінновація" не укладало вказаний правочин, зобов'язання за яким не могли бути ним виконані.
З огляду на те, що укладені в період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, договори є сумнівними, обставини щодо їх укладення підлягають за відповідною заявою перевірці судом.
Так, судом встановлено, що предметом спірного договору визначено надання поруки перед Ellisa Prom Ltd. (кредитор) за виконання в повному обсязі всіх зобов'язань ІТОВ "БЕЛ-ОБСТ" (позичальник), що виникли із договору позики (займу) № LR-1/13 від 01.08.2013 з додатками до нього, договору цесії № 1 від 01.08.2017 року, згідно з яким кредитор зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти для ведення господарської діяльності в розмірі 11 904 049,90 доларів США (одинадцять мільйонів дев'ятсот чотири тисячі сорок дев'ять доларів США 90 центів), а позичальник зобов'язується на умовах визначених в договорі займу, повернути кредитору кредит не пізніше строку визначеного договором займу, та сплатити відсотки за фактичний термін користування кредитом, а також сплатити штрафи та пені, передбачені умовами договору займу та обраховані кредитором.
Отже, ТОВ "Промстройінновація" поручилося за виконання зобов'язань ІТОВ "БЕЛ-ОБСТ" перед Ellisa Prom Ltd. за договором позики №1/16 від 01.08.2013 року із додатками, за яким мали бути передані грошові кошти в розмірі 11 904 049,90 доларів США.
Договір позики № LR-1/13 укладений 01.07.2013 року, що вбачається з наданої до матеріалів справи копії вказаного договору.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що доказів вчинення сторонами дій щодо виконання умов договору позики від 01.07.2013 №LR-1/13, а саме перерахування Ellisa Prom Ltd. загалом чи частково 11 904 049,90 доларів США Іноземному товариству з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" у позику матеріали справи не містять.
При цьому, згідно з пунктом 4 договору позики сума позики буде перераховуватися позичальнику траншами відповідно до заявок останнього. Однак, у матеріалах справи відсутні заявки ІТОВ "Бел-Обст" щодо надання йому грошових коштів у позику.
Крім того, пунктом 8 договору позики від 01.07.2013 року №LR-1/13 передбачено, що сума позики не може направлятися позикодавцем на оплату грошових зобов'язань позичальника, оминаючи його рахунок у банку. Повернення позики може здійснюватися тільки з банківського рахунку позичальника.
Разом із цим, господарським судом міста Києва вірно встановлено, що жодних доказів на підтвердження фактичного перерахування Ellisa Prom Ltd. на користь ІТОВ "Бел-Обст" грошових коштів у розмірі 11 904 049,90 доларів США, зокрема, банківської виписки про рух коштів по рахунку Ellisa Prom Ltd. (позикодавця) або ІТОВ "Бел-Обст" (боржника), чи платіжних доручень на вказану суму матеріали справи не містять.
Як передбачено пунктом 9 договору позики, останній регулюється законодавством Республіки Білорусь.
На час укладення договору позики пункт 18.8 Правил проведення валютних операцій, затверджених постановою Правління Національного банку Республіки Білорусь від 30.04.2004 № 72, передбачав необхідність отримання суб'єктами валютних операцій - резидентами, дозволів Національного банку в разі отримання кредитів та/або позик при наявності однієї, зокрема, з таких умов як перевищення процентною ставкою за користування кредитом (позикою) 14 % річних при проведенні операцій у доларах США, євро; перевищення процентною ставкою за користування кредитом (позикою) в разі прострочення повернення кредиту (позики) та розміром неустойки в сукупності 0,01 % за кожний день прострочення (3,65 % річних).
У той же час, пункти 5, 6 договору позики встановлювали, що проценти за користування позикою становлять 13 % річних від неповернутої суми, та 3 % річних - пеня.
Відтак, хоча за вищенаведеними умовами договору отримання дозволу Національного банку Республіки Білорусь не визначалося обов'язковим, однак про проведення відповідної валютної операції передбачалося подання повідомлень відповідно до пункту 20 Правил проведення валютних операцій, затверджених постановою Правління Національного банку Республіки Білорусь від 30.04.2004 № 72.
Згідно з вимогами пункту 24 Інструкції про порядок видачі дозволів та подання повідомлень, необхідних для цілей валютного регулювання, затвердженої постановою Правління Національного банка Республіки Білорусь від 26.08.2015 року № 514, суб'єкти валютних операцій - резиденти при проведенні валютної операції, пов'язаної з рухом капіталу, заповнюють та надають в банк повідомлення про проведення валютної операції, пов'язаної з рухом капіталу, за наведеною в додатку № 4 до Інструкції № 514 формою. Повідомлення про проведення валютної операції, пов'язаної з рухом капіталу, заповнюється до здійснення розрахунків суб'єктами валютних операцій - резидентами по валютній операції, пов'язаної з рухом капіталу, а повідомлення про проведення такої операції, що передбачає зарахування грошових коштів на рахунки суб'єктів валютних операцій - резидентів, - протягом 7 робочих днів з дати зарахування грошових коштів на рахунки.
Проте, матеріали справи не містять доказів зарахування на рахунок ІТОВ "Бел-Обст" грошових коштів за договором позики від 01.07.2013 року № LR-1/13 та відповідного повідомлення про проведення зарахування грошових коштів, що мало бути подано до банку протягом 7 днів з дати зарахування на рахунок грошових коштів.
Отже, відсутність доказів надання заявок на отримання коштів у позику, фактичного перерахування грошових коштів у позику та утворення заборгованості ІТОВ "Бел-Обст" за договором позики, свідчить про забезпечення порукою грошового зобов'язання, докази існування якого, окрім самого договору, відсутні.
Наведене призводить до штучного утворення обов'язку ТОВ "Промстройінновація", як поручителя, з повернення грошових коштів, щодо яких відсутні докази руху між кредитором та боржником.
Стаття 3 ЦК України закріплює такі загальні засади цивільного законодавства, як принципи справедливості, добросовісності та розумності.
Укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента, та виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності, тобто кожна сторона повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, кредитор, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір поруки, повинен діяти добросовісно та розумно, зокрема, задля досягнення мети поруки достеменно переконатись про наявність фінансової спроможності потенційного поручителя на виконання ним зобов'язання за боржника, або проявити принаймні розумну обачність, знати про це.
Так, господарський суд міста Києва вірно зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування господарських взаємовідносин чи ведення перемовин, листування щодо надання забезпечення ТОВ "Промстройінновація" перед Ellisa Prom Ltd. за виконання зобов'язань ІТОВ "Бел-Обст".
Тобто, при укладенні спірного договору поруки директор ТОВ "Промстройінновація" не звертався до кредитора чи боржника щодо надання інформації про забезпечуване зобов'язання, розміру чистих активів підприємства, його фінансового стану.
Нездійснення таких дій може бути обґрунтовано розцінено судом як недобросовісна поведінка при укладенні оспорюваного договору поруки, враховуючи його правову специфіку та відсутність доказів фінансової спроможності виконання договору при його укладенні.
Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов'язання, саме йому доведеться виконувати зобов'язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє. Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 28.05.2019 року у справі № 922/3522/17.
Додатково підлягає зазначенню також той факт, що відповідно до пункту 3.5 договору поруки останній припиняється 01.07.2021 року або після повного погашення позичальником усіх сум заборгованості за договором про надання гарантії.
Однак, відповідно до пункту 1 договору поруки останньою забезпечено виконання зобов'язання за договором займу (позики), а не за договором про надання гарантії.
Отже, визначення в договорі поруки строку його дії до погашення позичальником заборгованості за іншим договором, ніж забезпечений порукою, суперечить приписам статті 559 ЦК України.
При цьому, судом вірно встановлено, що Ellisa Prom Ltd., як кредитором за оспорюваним договором поруки, не вчинялися дії спрямовані на отримання виконання зобов'язання, наприклад щодо пред'явлення претензій про виконання договору поруки чи подання позову про стягнення з поручителя та/або боржника заборгованості за неналежне виконання боржником зобов'язання перед кредитором.
Відповідно до викладеної у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 912/2185/16 правової позиції, суд повинен дослідити чи вчинялися сторонами оспорюваного правочину дії спрямовані на належне виконання договору поруки, наприклад подання позову про стягнення з поручителя заборгованості за неналежне виконання боржником зобов'язання перед кредитором.
У той же час, додатковою угодою від 03.09.2019 року № 7 до договору позики від 01.07.2013 року № LR-1/13 погоджено строк надання позики до 01.03.2020 року, після настання якого Ellisa Prom Ltd. не вчиняла жодних дій з повернення заборгованості.
Натомість, грошові вимоги за договором позики від 01.07.2013 року №LR-1/13 пред'явлені Ellisa Prom Ltd. через оспорюваний договір поруки лише у межах справи про банкрутство поручителя - ТОВ "Промстройінновація".
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір поруки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та вчинений для створення штучної заборгованості ТОВ "Промстройінновація", заявленої під час проведення його процедури банкрутства.
Окрім того, суд вірно зазначив, що наданий Ellisa Prom Ltd. під час розгляду справи по суті висновок експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 08.12.2020 року №24932/20-34/33722-33730/20-34 (протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Промстройінновація" від 16.07.2018 року № 16/17) не стосується предмету розгляду даного спору, відтак не є належним доказом у справі, оскільки в даній справі розглядається заява про визнання недійсним Договору поруки з підстав, не пов'язаних з рішенням загальних зборів, оформленим відповідним протоколом, що, в свою чергу, спростовує доводи апеляційних скарги в цій частині.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що укладений ТОВ "Промстройінновація" за три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, договір поруки за своїм змістом суперечить вимогам закону - частинам 1, 5 статті 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та відповідно до статті 234 ЦК України є фіктивним. Внаслідок укладення такого договору поруки ТОВ "Промстройінновація" взяло на себе зобов'язання, у зв'язку з яким виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що у свою чергу можна розцінити як завдання збитків, зокрема, кредитору - ТОВ "Аенко Груп".
Таким чином, оскаржуваний договір правомірно визнано судом першої інстанції недійсним.
З приводу доводів скаржників про те, що господарський суд міста Києва за наслідком розгляду заяви про визнання недійсним Договору поруки з підстав його фіктивності мав ухвалити рішення, а не ухвалу посилаючись на ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, колегія судів апеляційного суду зазначає наступне.
Чинним законодавством не забороняється в межах справи про банкрутство обґрунтовувати недійсність правочину як спеціальними нормами зокрема, підставами, передбаченими ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і загальними нормами законодавства зокрема, підставами, передбаченими ЦК чи ГК України. Не містить чинне законодавство і заборони об'єднувати як спеціальні, так і загальні підстави в одному процесуальному документі (в одній позовній заяві). Більш того, в багатьох випадках відповідні підстави неможливо та недоцільно роз'єднувати через їх взаємопов'язаність, спільну аргументацію та доказову базу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 08.09.2020 року у справі №923/1297/14 зазначив, що з огляду на сферу регулювання Кодексу з процедур банкрутства загалом і за змістом означеної норми статті 42, є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
З огляду на те, що в своїй позовній заяві позивач обґрунтовував підстави недійсності Договору поруки і спеціальними нормами ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, і загальними нормами ст.234 ЦК України, то, відповідно, суд розглядав ці підстави комплексно, внаслідок чого не міг постановити окремо ухвалу і окремо - рішення, інакше б відповідні підстави позову були б штучно роз'єднані.
При цьому, відповідно до ч. 1,2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Штучне роз'єднання підстав позову, спрямованих на досягнення єдиної мети - визнання Договору поруки недійсним, порушуватиме вимоги справедливості та своєчасності вирішення судом спору, адже, позивач буде нести додаткові витрати, і розгляд підстав недійсності Договору поруки окремо лише затягуватиме процес банкрутства.
Окрім того, суд апеляційної інстанції також звертає увагу скаржників, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення, яке не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 19.12.2019 року у справі №926/358/19 суперечність правозастосування щодо порядку розгляду спорів в межах справи про банкрутство, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталістю судової практики, не повинні мати наслідком порушення принципу правової визначеності у випадку забезпечення справедливого розгляду справи. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму. У світлі обставин цієї справи це означає, що не можна скасовувати прийняте по суті рішення з мотивів порушення порядку розгляду позовних вимог (в окремому позовному провадженні чи в межах справи про банкрутство) зосередившись лише на аналізі суб'єктного складу учасників в контексті порушення щодо них провадження у справі про банкрутство без урахування предмету заявленого позову, змісту спірних правовідносин та фактичних обставин справи за відсутності в доводах скарги посипань на таке порушення. У такому разі відповідне рішення матиме ознаки видимої легітимності (дотримання ознак «форми»), та не забезпечуватиме гарантування передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права цій особі на доступ до суду і захист її порушених прав.
Таким чином, жодних порушень з боку Господарського суду міста Києва в частині постановлення саме ухвали, а не рішення суду, апеляційним судом не встановлено.
Щодо доводів про відсутність в матеріалах справі доказів, які судом першої інстанції не витребовувались, слід зауважити таке.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.2 ст.74 ГПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Позивач в своїй позовній заяві акцентував увагу на тому, що відовідач-1 ніколи не перебував в господарських чи інших відносинах з відповідачем-2 та третьою особою до укладення Договору поруки; відовідач-1 не мав жодної виправданої та обґрунтованої господарської та економічної мети укладення Договору поруки; у відповідача-1 було відсутнє майно, достатнє для погашення заборгованості перед відповідачем-2 за Договором поруки; фінансовий стан третьої особи, стан виконання основних зобов'язань, щодо яких було укладено Договір поруки, не перевірявся; факт реального перерахування грошових коштів за основними зобов'язаннями, щодо яких було укладено Договір поруки, не перевірявся; будь-яка переписка з відповідачем-2 та третьою особою ніколи не велася; на підтвердження наявності боргу відповідач-2 подав до господарського суду лише заяву на реєстрацію (перереєстрацію) правочину від 11.05.2019 року щодо заміни сторони зобов'язання в Договорі позики та довідку про наявність заборгованості станом на 31.12.2019 року, проте не надала жодного документу на підтвердження того факту, що відповідні грошові кошти реально були надані в позику попереднім кредитором третій особі.
На спростування вищезазначених обставин ані відповідач-2, ані третя особа не надали суду докази, хоча мали достатньо часу для їх подачі.
Згідно положень Господарського процесуального кодексу України суд не зобов'язаний з власної ініціативи збирати документи, адже відповідні обставини щодо реальності господарської операції в межах Договору поруки мали доводити відповідач-2 та третя особа.
Посилання скаржника про те, що третя особа розташована за кордоном, а відтак існують деякі труднощі у комунікації та отриманні документів, є безпідставними та будуються на припущеннях, відтак не заслуговують на увагу.
Щодо доводів скаржників про неправильне застосування судом ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства в частині розуміння відсутності зустрічних майнових дій, суд зазначає, що при укладенні Договору поруки відповідач-1 фактично взяв на себе зобов'язання за Договором позики, при цьому жодних майнових дій на користь відповідача-1 з боку третьої особи чи відповідача-2 здійснено не було - жодної плати (чи певної винагороди) за надання поручительства не передбачалося.
Верховним Судом неодноразово (зокрема, у постановах від 13.02.2019 року у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 року у справі № 910/6179/17, від 23.04.2019 року у справі № 19/5009/2383/11, від 30.01.2019 року у справі № 910/7827/17) зазначалось, що господарським судам при розгляді спорів про оскарження правочинів зі спеціальних підстав, які встановлені законодавством про банкрутство, належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, придбання майна за цінами вищими від ринкових для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, або без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, та дій, що спрямовані на необґрунтоване, сумнівне чи непропорційне збільшення розміру зобов'язань. У період, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів чи прийняття на себе зобов'язань є підозрілими і можуть становити втручання у право власності інших кредиторів. Відтак неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами, за умови, що такі дії призводять завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 року у справі №904/2979/20 вказано, що будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення. Договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадків коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до статті 558 ЦК).
Отже, за відсутності доказів зворотного, договір поруки є безоплатним договором, який не має очевидної економічної мети, і у випадку невиконання боржником зобов'язання саме йому доведеться виконувати зобов'язання в повному обсязі за рахунок свого майна, тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.
Таким чином, в даному випадку судом встановлено наявність всіх ознак передбачених ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, як наслідок судом першої інстанції правильно застосовано наведену норму, як підставу для визнання спірного Договору поруки недійсним.
Відтак, посилання скаржників про порушення господарським судом міста Києва норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, безпідставні та необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для їх задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) та Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі №910/2920/20 (910/14219/20) залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі №910/2920/20 (910/14219/20) залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4. Справу повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 29.04.2021 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді О.С. Копитова
Л.Л. Гарник