вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" квітня 2021 р. Справа№ 911/3203/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.
учасники справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 (повний текст рішення підписано 29.01.2021)
у справі №911/3203/20 (суддя Конюх О.В.)
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 32558,67 грн
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 32 558,67 грн, з яких: 31 638,67 грн страхового відшкодування та 920,00 грн вартості оплачених послуг аварійного комісара.
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 31 638,67 грн страхового відшкодування, 2 102,00 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що відповідач є юридичною особою, що здійснює експлуатацію належного їй на речовому праві оперативного управління джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 . Водночас, водій автомобіля УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 станом на момент скоєння ДТП був військовослужбовцем у Військовій частині НОМЕР_1 (відповідач). Так, під час спірної ДТП ОСОБА_1 керував транспортним засобом у процесі виконання своїх службових обов'язків, доручених йому відповідачем, що також є підставою для покладення на останнього відповідальності як на власника транспортного засобу у вигляді відшкодування шкоди за вказану особу. Отже, відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну власнику автомобіля Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_3 , у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 07.02.2019, а до Моторного (транспортного) страхового бюро України як особи, що здійснила регламентну виплату, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому витрати страхувальника, які не передбачені статтею 29 Закону, зокрема, на оплату аварійного комісара, не входять до суми страхового відшкодування, оскільки такі витрати не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, у якій просила суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги відповідача. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на позивача.
Апеляційна скарга обгрунтована наступним. На думку апелянта місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. В обгрунтування своїх заперечень відповідач зокрема стверджує, що військова частина НОМЕР_1 не є власником майна, тому не є органом, який має нести відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду, і підстави для відшкодування шкоди саме відповідачем відсутні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20 задоволено, поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20, відкрито апеляційне провадження у справі №911/3203/20 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 , розгляд апеляційної скарги призначено на 13.04.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 відкладено розгляд справи №911/3203/20 до 28.04.2021.
Розпорядженням керівника апарату суду від 26.04.2021 № 09.1-08/1672/21 у зв'язку із перебуванням судді Пашкіної С.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/3203/20.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2021 для розгляду апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 у справі №911/3203/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 прийнято апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 до провадження у визначеному складі суддів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст . 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом установлено, що 07.02.2019 на 27 км автодороги М-07 у напрямку Києва, на перехресті вулиць Вокзальна та Нове Шосе у м. Буча, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції, унаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
ДТП сталася унаслідок порушення водієм транспортного засобу УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Ірпінського районного суду Київської області від 12.03.2019 у справі № 367/1079/19, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Відповідно до Звіту № 0028-VV про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ) станом на 07.02.2019, складеного суб'єктом оціночної діяльності (сертифікат від 26.01.2018 № 73/18 суб'єкта оціночної діяльності, виданий ФДМ України (дійсний до 26.01.2021) на замовлення МТСБУ, вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску, з урахуванням фізичного зносу складників КТЗ та ПДВ 20% на замінні складові та матеріали становить 36 687,60 грн (31 170,20 грн без урахування ПДВ 20% на замінні складові та матеріали).
Зазначена шкода особисто винуватцем ДТП не була відшкодована потерпілій особі. На дату скоєння ДТП відповідач не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо транспортного засобу УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 .
18.02.2019 громадянин ОСОБА_2 як власник пошкодженого автомобіля Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_4 , що підтверджується свідоцтвами ІІА НОМЕР_5 та НОМЕР_6 про реєстрацію транспортного засобу, звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, до якої, зокрема, було додано копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/8276890 терміном дії з 18.12.2018 до 17.12.2019.
Згідно з пунктом 39.1 статті 39 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Положеннями підпункту “а” пункту 41.1. статті 41 Закону визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Доказів, що автомобіль Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , не відповідав вимогам пункту 1.7 статті 1 Закону, матеріали справи не містять.
Згідно з приписами статті 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, установленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його (п. 36.2. ст. 36 Закону).
На підставі наказу МТСБУ від 15.05.2019 № 4662 потерпілій особі - ОСОБА_3 нараховано страхове відшкодування у розмірі 31 638,67 грн, яке перераховано на підставі платіжного доручення від 15.05.2019 № 938029.
Крім того, позивачем на підставі виставленого рахунку від 28.02.2019 № 0028-VV та відповідного акта № 0028-VV виконаних робіт сплачено вартість послуг аварійного комісара у розмірі 920,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 01.04.2019 № 936657 на відповідну суму.
Спір у даній справі виник у звязку із тим, що 17.08.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 16.05.2019 № 3.1-05/15134 про компенсацію витрат позивача у розмірі 32 558,67 грн, яка відповідачем у добровільному порядку задоволена не була.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі № 909/1189/17 під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.
Зазначений висновок ґрунтується на приписах частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Покладання відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливе лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини 3 та 4 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Таким чином шкода, завдана унаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Шкода, завдана унаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).
Вина особи, яка керувала автомобілем УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 , встановлена постановою Ірпінського районного суду Київської області від 12.03.2019 у справі № 367/1079/19. При цьому, судом в указаному судовому рішенні установлено, що водій ОСОБА_1 , на день розгляду адміністративного матеріалу, є військовослужбовцем.
Колегією суддів береться до уваги те, що Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у справі № 910/16227/16 зазначив, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Законом закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з частинами 1, 4 статті 21 Закону з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не установлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Згідно з підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Таким чином, законодавцем установлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної незабезпеченому транспортному засобу.
Власники транспортних засобів в розумінні пункту 1.6. статті 1 Закону - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Колегія суддів відзначає, що станом на момент скоєння ДТП (07.02.2019) ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2018 № 242, згідно з яким ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом на три роки та з 18.12.2018 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення та призначено на посаду водія гаражу ВОС-837037А.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2019 № 186 солдата ОСОБА_1 , водія гаража Військово-медичного клінічного центру професійної патології Збройних Сил України звільнено з військової служби з 19.09.2019.
Володільцем транспортного засобу УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 , який на законних підставах здійснює експлуатацію транспортного засобу, що спричинив ДТП, є Військова частина НОМЕР_1 .
Отже, на час скоєння ДТП (07.02.2019) ОСОБА_1 був військовослужбовцем у Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом, який керував транспортним засобом УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 , відповідно до шляхового листа від 07.02.2019 № 413.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових (службових) відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває з організацією в трудових відносинах і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14 та від 21.09.2016 у справі № 6-933цс16.
Одночасно з цим, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - ЗСУ).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно зі статтею 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України “Про Збройні Сили України” майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно з частиною 1 статті 89 Цивільного кодексу України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, установленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Матеріали справи не містять доказів того, що Військова частина А-2923 зареєстрована як суб'єкт господарської діяльності.
Щодо тверджень апелянта про те, що відповідачем за даним позовом має бути Міністерство оборони України, колегія суддів відзначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, загальні норми статей 1187-1188 Цивільного кодексу України поширюються на будь-яку юридичну особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, у тому числі і на військові частини, які є юридичними особами, незалежно від реєстрації останніх, як суб'єктів господарської діяльності в спеціальному порядку, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України від 03.05.2020 № 749. Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, раніше викладеного у постанові від 21.10.2014 у справі № 3-86гс14, щодо застосування статті 1187 Цивільного кодексу України у вигляді покладення майнової відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, на Міністерство оборони України (п. п. 47-50 постанови від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц.
Відповідач є юридичною особою, що здійснює експлуатацію належного їй на речовому праві оперативного управління джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Водночас, водій автомобіля УА-39621-01, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 станом на момент скоєння ДТП був військовослужбовцем у Військовій частині НОМЕР_1 (відповідач).
Так, під час спірної ДТП ОСОБА_1 керував транспортним засобом у процесі виконання своїх службових обов'язків, доручених йому відповідачем, що також є підставою для покладення на останнього відповідальності як на власника транспортного засобу у вигляді відшкодування шкоди за вказану особу.
Отже, відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну власнику автомобіля Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_3 , у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 07.02.2019, а до Моторного (транспортного) страхового бюро України як особи, що здійснила регламентну виплату, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки відповідач не надав суду доказів відшкодування заподіяної шкоди на користь позивача, а також не спростував обґрунтованість заявленої до стягнення суми, позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення коштів в розмірі понесених витрат в сумі 31 638,67 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо заявленої Моторним (транспортним) страховим бюро України вимоги про стягнення вартості послуг аварійного комісара у розмірі 920,00 грн суд зазнавідзначає, що в силу приписів пункту 40.3. статті 40 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, установленому Уповноваженим органом (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг п. 1.10. ст. 1 Закону), для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.
При цьому що статтею 29 Закону передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією у разі пошкодження транспортного засобу. До цього переліку не віднесено витрати на послуги аварійного комісара. Таким чином, витрати страхувальника, які не передбачені статтею 29 Закону, зокрема, на оплату аварійного комісара, не входять до суми страхового відшкодування, оскільки такі витрати не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат.
Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика, не носять характеру обов'язкових, не відповідають правовому змісту збитків як прямого та невідворотного результату протиправної поведінки заподіювача шкоди, відтак не підлягають стягненню з особи, відповідальної за спричинену шкоду.
За таких обставин місцевим господаським судом обгрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг аварійного комісара у розмірі 920,00 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - Військова частина А-2923 у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на відповідача.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі №911/3203/20.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.04.2021.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран