вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" квітня 2021 р. Справа№ 910/17240/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Скрипки І.М.
Тищенко А.І.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021
у справі №910/17240/20 (суддя Привалов А.І.)
за позовом Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 4 719,80 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі, відповідач або Укрзалізниця») про стягнення 4 719,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства здійснено несхоронне перевезення вантажу, що призвело до фіксування вказаного порушення зі складанням комерційного акту №460005/1 від 03.01.2020 та заподіяння позивачу збитків у вигляді вартості втраченого майна в розмірі 4 719,80 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17240/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не дотримано претензійного порядку, який визначений нормами Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, тому звернення до суду з позовом про стягнення збитків у вигляді вартості втраченого майна є передчасним, відповідно підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, 19.02.2021 (про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті) Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17240/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов'язком сторони, яка добровільно, виходячи із власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового порядку врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист, а тому посилання суду першої інстанції як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі на відсутність виставленої відповідачу претензії на підставі Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення є помилковим.
Також позивач зазначив, що не отримував жодного відзиву на позовну заяву у справі №910/17240/20, а суд першої інстанції у своєму рішенні не наводить жодних доказів того, що відповідач довів факт направлення на адресу позивача відзиву на позовну заяву.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
01.04.2021 відповідач подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Відповідач у відзиві наголосив на тому, що Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення, яка встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному вантажному сполученні і в прямому міжнародному залізнично-поромному сполученні, передбачено обов'язкове досудове врегулювання спору шляхом звернення позивача з претензією до відправника, з вини якого порушено терміни доставки. Позивач, натомість, порушив норми міжнародного договору - норми § 1, 3 статті 47 УМВС та не звертався до перевізника із претензією, отже, позивачем не було дотримано обов'язкового порядку досудового врегулювання спору.
Окрім того, відповідач наголосив на тому, що пакет доданих позивачем до позовної заяви документів є недостатнім для встановлення умов перевезення та фактичної вартості вантажу, а також на тому, що позивачем було пропущено строк позовної давності (§ 2 статті 47 УМВС).
Разом із відзивом на апеляційну скаргу відповідачем було подано заяву про поновлення строку на подання відзиву, в обґрунтування якої Акціонерне товариство «Українська залізниця» зазначало, що у зв'язку із введенням на території України карантину частина працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця» перебуває на лікарняних та у відпустках без збереження заробітної плати, крім того, рішенням правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15.04.2020 схвалено запровадження з 01.07.2020 роботи за режимом неповного (4 денного) робочого тижня, що призвело до тривалої обробки документів. Також, 18.03.2021 за результатами досліджень у представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» Куць О.В., що здійснює супровід справи №910/17240/20, виявлено COVID-19 (копію результатів дослідження додано до заяви). У зв'язку з викладеним, відповідач просив поновити строк на подання відзиву.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» у справі №910/17240/20 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17240/20, розгляд апеляційної скарги, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі №910/17240/20 є вимоги про стягнення 4 719,80 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних в розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України; встановлено учасникам справи строк для подачі заяв по суті спору, інших заяв та клопотань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 поновлено на підставі статті 119 Господарського процесуального кодексу України Акціонерному товариству «Українська залізниця» пропущений процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17240/20, продовжено Акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» процесуальний строк для подання відповіді на відзив Акціонерного товариства «Українська залізниця» на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17240/20 до 23.04.2021.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Враховуючи наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, а також закінчення встановлених ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 та від 12.04.2021 строків на подання сторонами документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
05.07.2019 між Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» (за договором - покупець) та Company «PRIMORE TRADING (POLSKA) SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA» (за договором - продавець), Poland, було укладено Контракт №050719ZFZ/Р (далі, Контракт), відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити коксову продукцію.
Згідно з пунктом 2.1. Контракту поставка здійснюється на умовах, визначених у Специфікації до Контракту. Товар постачається у залізничних вагонах, навалом, у вологому стані.
До Контракту сторонами було укладено Специфікацію №2 від 01.11.2019, згідно якої мав бути поставлений товар - вугілля марки Д 25-50 мм у кількості 210,00 метричних тон, на суму 27 195,00 доларів США, на умовах поставки DAP - станція призначення Запоріжжя Ліве Придніпровської залізниці, у період - листопад 2019 року.
На виконання умов Контракту та Специфікації №2 від 01.11.2019 продавець по залізничній накладній №22640197 зі станції відправлення Брест-Східний (Республіка Білорусь) на станцію призначення Запоріжжя Ліве Придніпровської залізниці відвантажив на адресу АТ «Запорізький завод феросплавів» вугілля марки Д 25-50 мм.
Вантаж по залізничній накладній №22640197 прибув на станцію призначення у рухомому складі у вагонах: №65009961, №62216031.
Відповідно до статті 52 Статуту залізниць України вантаж, який прибув по залізничній накладній №22640197, був виданий вантажоотримувачу - АТ «Запорізький завод феросплавів» зі складанням комерційного акту №460005/1 від 03.01.2020, яким зафіксовано ознаки несхоронного перевезення вантажу.
За розрахунком позивача, наведеним у додатку до позовної заяви, розмір збитків, спричинених Укрзалізницею внаслідок нестачі вантажу, становить 4 719,80 грн.
З огляду на зазначене позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості втраченого майна в розмірі 4 719,80 грн.
Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції заперечував проти задоволення позову, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що позивач порушив обов'язковий досудовий порядок врегулювання спорів, встановлений нормами § 1, 3 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, невірно здійснив розрахунок нестачі вантажу, долучив до позовної заяви документи, які не дають змоги розрахувати нестачу вантажу, пропустив строк позовної давності.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 920 Цивільного кодексу України обумовлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 4 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 (далі - Статут), перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Як підтверджується матеріалами справи, перевезення вантажу за накладною №22640197 здійснювалось у міжнародному сполученні, зі станції відправлення «Брест-Східний БЧ» до станції призначення «Запоріжжя-Ліве УЗ»
Отже, як вірно наголосив суд першої інстанції, до спірних правовідносин застосовуються положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення зі змінами та доповненнями від 01.07.2019 (далі - УМВС).
Цією Угодою встановлюється пряме міжнародне залізничне сполучення для здійснення перевезення вантажів між залізничними дорогами, в тому числі Республіки Білорусь та України (стаття 1 УМВС).
УМВС є чинною з 01.11.1951 для УРСР, а для України УМВС є чинною з 05.06.1992 та відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та «Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів».
Тобто, міжнародні перевезення вантажу здійснюються відповідно до правил міжнародних договорів, які відповідно до статті 9 Конституції України та статті 10 Цивільного кодексу України є частиною національного законодавства України та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, у постанові Кабінету Міністрів України №246 від 03.04.1993 «Про угоди щодо міжнародного залізничного вантажного та пасажирського сполучення» зазначено, що у зв'язку з прийняттям Державної адміністрації залізничного транспорту України до Організації співдружності залізниць та її приєднанням до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення залізницям, морським пароплавствам, вантажовідправникам і вантажоодержувачам України слід забезпечити виконання цих угод.
У відповідності до §1 статті 3 УМВС ця Угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному сполученні та в прямому міжнародному залізнично-поромному сполученні.
Згідно з § 1, 3 та 5 статті 14 УМВС у відповідності до договору перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти вантаж відправника до станції призначення по маршруту, визначеному відправником та договірним перевізником, та видати його отримувачу. Укладення договору перевезення підтверджується накладною. Кожний наступний перевізник, який приймає вантаж до перевезення разом з накладною, вступає в договір перевезення та приймає на себе відповідні зобов'язання.
Статтею 43 УМВС визначені обмеження відповідальності перевізника при нестачі вантажу.
Відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Згідно частини 6 статті 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
У частині 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Статтею 46 УМВС визначено порядок пред'явлення претензії отримувача до перевізника.
Так, претензія пред'являється з відповідним обґрунтуванням і зазначенням суми відшкодування. Претензія пред'являється в паперовому вигляді, а при наявності домовленостей між учасниками перевезення - в електронному вигляді.
Претензія пред'являється по кожному відправленню окремо, за винятком:
1) претензії про повернення переборів провізних платежів. Така претензія може пред'являтися по декільком відправленням;
2) випадків, коли по декільком відправленням складено один комерційний акт, у таких випадках претензія пред'являється на всі відправлення, зазначені в комерційному акті (§3).
Претензія по одному відправленню на суму, еквівалентну 23 швейцарським франкам і менше, не підлягає задоволенню. Якщо претензія пред'являється на більшу суму і вона визнається такою, що підлягає задоволенню в розмірі, еквівалентному 23 швейцарським франкам і менше, то ця сума відшкодування заявникові не виплачується (§4).
Претендент зобов'язаний обґрунтувати претензію у відповідності з Правилами перевезення вантажів (§5).
Якщо претензія оформлена з порушенням вимог §3 і §5 даної статті, вона повертається претенденту без розгляду в строк не пізніше 15 днів від дня її надходження перевізникові із вказівкою причини її повернення. У таких випадках перебіг строку давності, передбачений §3 статті 48 «Строки давності» не призупиняється. Якщо перевізник повертає претенденту претензію пізніше 15-деного строку, то перебіг строку давності зупиняється з наступного дня після закінчення цього строку до дня відправлення перевізником претенденту даної претензії. Повернення перевізником претенденту такої претензії не є її відхиленням і не дає претенденту права звернення з позовом у судові органи (§6).
Перевізник зобов'язаний в 180-денний строк від дня одержання претензії розглянути її, дати відповідь претенденту та при повному або частковому визнанні претензії сплатити претенденту належну суму (§7).
При частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє претенденту підстави відхилення претензії та одночасно повертає документи, прикладені до претензії (§8).
Відповідно до §1 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Право пред'явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред'явити претензію перевізнику.
Право пред'явлення претензії та позову із приводу відшкодування за втрату вантажу виникає зі спливом 30-ти днів після закінчення строку доставки (§2 статті 47 УМВС).
Позов може бути пред'явлений:
1) якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії;
2) якщо протягом терміну на розгляд претензії перевізник повідомив претендента про відхилення претензії повністю або частково.
Згідно зі статтею 48 УМВС позови до перевізника на підставі цієї Угоди про відшкодування шкоди за нестачу вантажу пред'являються протягом дев'яти місяців.
Вказані в §1 цієї статті строки обчислюються з моменту виникнення права пред'явлення позову, встановленого в §2 статті 47 Угоди «Вимоги за договором перевезення. Підсудність» даної Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається.
Пред'явлення претензії, оформленої у відповідності зі статтею 46 «Претензії» цієї Угоди, зупиняє перебіг терміну давності, передбаченого в §1 цієї статті.
Перебіг строку давності триває з того дня, коли перевізник повідомив претенденту про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення строку, установленого в §7 статті 46 «Претензії» цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді.
Повторне пред'явлення претензії з тих самих підстав не зупиняє перебіг строків давності, передбачених в §1 цієї статті.
Із наведених правових норм вбачається, що Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено обов'язкове досудове врегулювання шляхом звернення одержувача вантажу з претензією до перевізника, з вини якого виявлено недостачу/втрату вантажу.
Заперечення позивача, викладені в апеляційній скарзі з приводу того, що встановлення законом обов'язкового досудового порядку врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист та суперечить положенням статей 8, 124 Конституції України, колегією суддів відхиляються, оскільки у даному випадку обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору встановлений нормами міжнародного договору, учасником якого є Україна та який, відповідно, має перевагу перед нормами національного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду доказів звернення до відповідача із претензію у порядку, визначеному Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення, яка підлягає обов'язковому застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не дотримано претензійного порядку звернення до відповідача, який визначений нормами Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а тому звернення до суду з позовом про стягнення збитків у вигляді вартості втраченого майна в розмірі 4 719,80 грн є передчасним, відповідно підстави для задоволення позову відсутні.
При цьому, судом не досліджуються інші обставини, покладені в обґрунтування позову та заперечень проти нього у зв'язку з встановленням підстав необґрунтованого звернення позивача до суду, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Щодо посилань скаржника на недоведення відповідачем та недослідження судом першої інстанції обставин щодо направлення на адресу позивача відзиву на позовну заяву колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження факту направлення позивачем відповідачу копії відзиву на позовну заяву (том 1, а.с. 73-75), водночас, норми чинного Господарського процесуального кодексу України не покладають на суд обов'язку щодо встановлення факту вручення чи невручення такого відзиву іншій стороні спору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у даній справі підлягає залишенню без змін.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17240/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17240/20 залишити без змін.
Матеріали справи №910/17240/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.М. Скрипка
А.І. Тищенко