вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" квітня 2021 р. Справа№ 910/16951/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 01.02.2021
у справі №910/16951/20 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдарський пекар"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб"
про стягнення 503 079,71 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Айдарський пекар" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" про стягнення 503 079,71 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі №910/16951/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдарський пекар" 490 104 грн 01 коп. основного боргу, 3 348 грн 77 коп. інфляційних втрат, 8 027 грн 36 коп. - 3% річних, 7 522 грн 20 коп. витрат по сплаті судового збору, 9 968 грн 20 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині в позові відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції обгрунтовано тим, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції у повному обсязі, у результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої не заперечений відповідачем, що складає 490.104,01 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд прийняти дану апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі №910/16951/20 та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що за умовами Договору, обов'язки покупця щодо сплати за поставлену продукцію виникають саме з моменту отримання рахунку-фактури. Відповідач їх не отримував, у матеріалах справи та додатках до позовної заяви теж відсутні посилання на рахунки-фактури. На думку скаржника, у зв'язку із відсутністю рахунків-фактур, позивач передчасно звернувся до суду, оскільки на дату звернення позивача із позовом до суду, відповідач не отримував указані вище рахунки.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" у справі №910/16951/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/16951/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб". Розгляд справи призначено на 28.04.2021.
Розпорядженням керівника апарату суду від 26.04.2021 № 09.1-08/1671/21 у зв'язку із перебуванням судді Пашкіної С.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/16951/20.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2021 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" у справі №910/16951/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" до провадження у визначеному складі суддів.
27.04.2021 на адресу суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
У судове засідання, яке відбулось 28.04.2021 представники учасників справи не з'явились.
Розглянувши подану відповідачем заяву про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про її відхилення та розгляд справи без участі учасників справи з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Оскільки явка учасників апеляційного провадження у судові засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за наявними документами у матеріалах справи.
Колегія суддів зазначає, що п. 2 резолютивної частини ухвали суду від 05.04.2021 позивачу було надано строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. Станом на дату винесення даної постанови, позивач своїм правом не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
З матеріалів господарської справи убачається наступне.
31.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айдарський пекар" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 310118/1 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар: борошно пшеничне вищого, першого, другого ґатунку та висівки пшеничні (далі - продукція), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених у цьому договорі.
Спір виник унаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленої продукції у повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховані інфляційні втрати та 3% річних.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Згідно з п. 10.1 договору він набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018, а у частині взаєморозрахунків - до їх повного здійснення. Якщо жодна зі сторін не повідомила іншу письмово про намір його розірвати за тиждень до закінчення вказаного строку, договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік.
Доказів в підтвердження виявлення однією із сторін про небажання продовжувати договірні відносини не подано.
Згідно з п. 3.3 договору загальна вартість продукції згідно договору дорівнює загальній фактичній вартості продукції, що поставлена постачальником покупцю за весь час дії цього договору, та складається із сум видаткових накладних.
Відповідно до п. 4.2 договору приймання продукції здійснюється за кількістю - згідно видаткових накладних або актів приймання-передачі, за якістю - відповідно до документу, що посвідчує якість, наданого під час відвантаження продукції та шляхом співставлення фактичної якості продукції та якісних показників продукції, погоджених відповідними специфікаціями на продукцію.
Видаткові накладні та/або акти прийому-передачі повинні бути підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені круглими печатками сторін.
Згідно з п. 4.7 договору датою виконання постачальником зобов'язань щодо передачі (поставки) продукції покупцю є дата підписання покупцем відповідного документа, що підтверджує передачу (видаткова накладна, акт прийому-передачі).
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
З матеріалів справи убачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 550.104,01 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- № 349 від 13.04.2020 на суму 180.450,00 грн;
- № 353 від 13.04.2020 на суму 177.307,91 грн;
- № 368 від 16.04.2020 на суму 192.346,10 грн.
Пунктом 3.4 договору визначено, що покупець повинен оплатити продукцію на умовах 100% передплати на підставі рахунку постачальника.
Доказів виставлення відповідачу рахунків на оплату продукції позивачем не подано.
Фактичною датою виконання грошових зобов'язань покупця перед постачальником є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.6 договору).
З матеріалів справи убачається, що відповідач згідно платіжного доручення № 7835 від 21.07.2020 здійснив часткову оплату продукції за договором в сумі 60.000,00 грн.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України установлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не установлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 2.1.2 договору покупець зобов'язався повністю та своєчасно оплачувати поставлену продукцію.
Позивач звертався до відповідача з претензією № 60 від 09.07.2020 про сплату боргу у розмірі 490.104,01 грн, яка відповідачем залишена без задоволення.
Згідно акту звіряння взаємних розрахунків підписаного та скріпленого печатками обох сторін, станом на 30.09.2020 заборгованість відповідача за договором перед позивачем становила 490.104,01 грн.
Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції у повному обсязі, у результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої не заперечувався відповідачем, що складає 490.104,01 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті поставленої продукції не подано.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленої продукції в розмірі 490.104,01 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач звернувшись із позовом, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив стягнути з відповідача 4.901,04 грн інфляційних втрат та 8.074,66 грн - 3% річних.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, у порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
Судом було здійснено розрахунок. Отже, за наступними розрахунками суду розмір 3% річних становить 8.027,36 грн, а саме:
- за видатковою накладною № 349 від 13.04.2020 за період з 14.04.2020 по 30.09.2020 на суму боргу 120.450,00 грн (180.450,00 грн - 60.000,00 грн) складає 1.984,46 грн;
- за видатковою накладною № 353 від 13.04.2020 за період з 14.04.2020 по 30.09.2020 на суму 177.307,91 грн складає 12.921,22 грн;
- за видатковою накладною № 368 від 16.04.2020 за період з 17.04.2020 по 30.09.2020 на суму 192.346,10 грн складає 3.121,68 грн.
З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню у розмірі 8.027,36 грн.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 4 901,04 грн інфляційних збитків, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом було здійснено розрахунок інфляційних втрат. За наступними розрахунками суду розмір інфляційних втрат становить 3.348,77 грн, а саме:
- за видатковою накладною № 349 від 13.04.2020 за період з 14.04.2020 по 30.09.2020 на суму боргу 120.450,00 грн (180.450,00 грн - 60.000,00 грн) складає 1.201,92 грн;
- за видатковою накладною № 353 від 13.04.2020 за період з 14.04.2020 по 30.09.2020 на суму 177.307,91 грн складає 1.769,29 грн;
- за видатковою накладною № 368 від 16.04.2020 за період з 17.04.2020 по 30.09.2020 на суму 192.346,10 грн складає 377,56 грн.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3.348,77 грн.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів зазначає, що в іншій частині вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають, оскільки нараховані останнім з порушенням чинного законодавства України, а саме початком періоду прострочення за видатковою накладною № 368 від 16.04.2020 визначено 14.04.2020, тоді як за відсутності виставлених позивачем рахунків на оплату з урахуванням положень ст. 692 Цивільного кодексу України прострочення слід обраховувати з 17.04.2020.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдарський пекар" підлягають задоволенню частково.
Крім того, судом апеляційної інстанції було установлено, що позивач просив стягнути з відповідача 20.000,00 грн витрат на правову допомогу.
Судом першої інстанції було задоволено дану вимогу позивача у розмірі 9.968.20 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується із даним висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.
У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які планує понести позивач у зв'язку з розглядом справи у вигляді витрат на професійну правничу допомогу становить 50.000,00 грн, з яких 20.000,00 грн витрати на правову допомогу, 30.000,00 грн як гонорар успіху в разі задоволення позову.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
19.09.2019 між позивачем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю юридична компанія АВЦ "Альянс" (фірма) був укладений договір про надання правової допомоги за умовами якого фірма через залучення адвокатів забезпечує надання правової допомоги клієнту.
Адвокатом Цибою Дмитрієм Михайловичем виданий ордер серії ВВ № 1004461 на надання правової допомоги ТОВ "Айдарський пекар" у Господарському суді міста Києва.
15.10.2020 Цибі Дмітрію Михйловичу Товариством з обмеженою відповідальністю "Айдарський пекар" видано довіреність на представництво інтересів останнього.
08.11.2020 між позивачем та ТОВ ЮК АВЦ "Альянс" укладено додаткову угоду до указаного договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди про порядок здійснення оплати юридичних послуг за надання правової допомоги у справі № 910/16951/20 та визначено вартість наступних послуг:
1) надання консультацій щодо стягнення заборгованості з відповідача за договором поставки - 2.000,00 грн;
2) вивчення документації щодо виникнення заборгованості перед ТОВ "Айдарський пекар" (договір поставки,/ претензія, видаткові накладні), вивчення практики щодо стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 процентів. Підготовка до складання позовної заяви та складання позовної заяви та направлення до господарського суду - 8.000,00 грн;
3) участь у судовому засіданні в господарському суді (у тому числі в режимі відеоконференції) надання консультації щодо участі у судовому засіданні, складання інших документів в рамках розгляду справи по суті - 10.000,00 грн.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутні підстави покладення на відповідача витрат позивача на сплату послуг у розмірі 10.000,00 грн, зазначених у вказаному вище пункті 3, оскільки справу було розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тобто без проведення судових засідань.
Згідно з п. 3.1 указаної додаткової угоди оплата послуг з представництва інтересів здійснюється в наступному порядку: 100% вартості послуги сплачується протягом 3 днів з дня надання клієнту додаткової угоди. Сплата за участь у судовому засіданні залученого захисника сплачується з урахуванням не менше двох засідань до першого (підготовчого) засідання.
Винагорода виплачена позивачем ТОВ ЮК АВЦ "Альянс" у розмірі 20.000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8099 від 10.11.2020.
Підтвердженням того, що Циба Дмитрій Михайлович є адвокатом підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1076 від 20.09.2012.
Отже, ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, а також неспівмірність розміру витрат з наданими послугами, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно від визначеної судом обґрунтованої суми витрат (10.000.00 грн) до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 9.968,20 грн.
Щодо доводів Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про часткове задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб", у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі №910/16951/20, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі №910/16951/20 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на відповідача.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі №910/16951/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі №910/16951/20 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.04.2021.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов