Провадження № 22-ц/803/4848/21 Справа № 173/2206/20 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
29 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого- судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2021 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі - АТ КБ “ПриватБанк”) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 29 жовтня 2013 року між АТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Вказували, що відповідно до п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Зазначали, що ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», “Правилами користування платіжною карткою” та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить її підпис у заяві.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 допустила значне порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 14 жовтня 2020 року виникла заборгованість у загальному розмірі 89 949,92 грн., яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 60 376,37 грн.; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 4 307,45 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦПК, у розмірі 25 266,10 грн., а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути заборгованість за кредитним договором без номеру від 29 жовтня 2013 року у загальному розмірі 89 949,92 грн.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ “ПриватБанк”, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що підписання заяви без номеру від 29 жовтня 2013 року, активація відповідачем картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору та про згоду позичальника із усіма умовами цього договору; із розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник користувалась кредитним лімітом; зазначали, що ними надано достатньо доказів для задоволення заявлених позовних вимог. Вказували, що оскаржуваним рішенням порушується стабільність функціювання фінансового сектору держави. Зазначали, що прострочене тіло кредитом це фактично отримані та використані позичальником грошові кошти які підлягають до стягнення, а тому суд не мав права відмовляти у стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 60 376, 37 грн.
Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ “ПриватБанк” відповідач по справі не скористалась.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову у дані справі становить 89 949,92 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 жовтня 2013 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ “ПриватБанк”.
Відповідно до заяви, позичальник підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с.13).
Відносини між банком та клієнтом, які регулюються договором про надання банківських послуг, можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по питанням банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку або інший інтернет/SMS-ресурс, зазначений банком.
Станом на 14 жовтня 2020 року виникла заборгованість у загальному розмірі 89 949,92 грн., яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 60 376,37 грн.; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 4 307,45 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦПК, у розмірі 25 266,10 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності та необґрунтованості. Зазначав, що позивачем не доведено факту того, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих грошових коштів, а правові підстави для стягнення заборгованості за простроченими відсотками, відсотками нарахованими на прострочений кредит за ст. 625 відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов
та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти
за користування позиченими коштами та неустойка поділяються
на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.
Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Крім того ч.2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» до позову було надано анкету-заяву без номеру від 29 жовтня 2013 року, яка становить кредитний договір між ними та позичальником ОСОБА_1 та розрахунки заборгованості (а.с. 9-10,13).
Також надано довідки про зміну умов кредитування та довідку про видачу рядку карток які не містять підпису позивальника ОСОБА_1 (а.с.11,12).
Також позивачем долучено довідку об умовах кредитування з використання кредитки “Універсальна, 30 днів пільгового періоду ” яка не містить підпису позичальника (а.с.16 ).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, заборгованості за простроченими відсотками, та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦПК, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті:https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов
та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг
з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач ОСОБА_1 ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови
та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі
№ 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (29 жовтня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 грудня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розуміла, ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131 цс 19.
Так, ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову,не можуть біти прийняті до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що прострочене тіло кредиту це фактично отримані і використані позичальником грошові кошти, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту не являються належними та допустимими доказами на підтвердження існування заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту на суму 60 376,37 грн. здійснено АТ КБ «ПриватБанк» шляхом списання з карткового рахунку процентів за прострочений кредит, що не є фактично використаними позичальником коштами та не може вважатися складовою заборгованості за тілом кредиту.
Крім того слід зауважити, що позивачем по справі взагалі не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту» та його правова природа. Підстави нарахування «заборгованості за простроченим тілом кредиту» не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2021 року.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.