Справа № 643/7007/21
Провадження № 2-з/643/91/21
22.04.2021
22 квітня 2021 року м. Харків
Суддя Московського районного суду м. Харкова Сугачова О.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви,
ОСОБА_1 до подання позовної заяви подала до суду заяву про забезпечення позову, якою просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України.
Суд, вивчивши матеріали заяви та додані до неї документи, приходить до такого висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно до ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Види заходів забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову.
Враховуючи, що в Цивільному процесуальному кодексу України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-159 Цивільного процесуального кодексу України, застосовувати такий вид забезпечення позову як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, суд доходить висновку про неможливість застосовування зазначеного способу забезпечення позову.
Обмеження відповідача у праві виїзду за межі України буде свідчити про порушення норм Цивільного процесуального кодексу України, принципу верховенства права, проголошеного Конституцією України, та про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень.
Отже, суд приходить до висновку, що встановлення тимчасового обмеження виїзду за межі України, як вид забезпечення позову, не може бути застосовано до відповідача, оскільки він не є боржником за рішенням суду, а тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 149-150, 153, 260, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.О. Сугачова