Справа № 2А-185/2010 р.
18 травня 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області
у складі: головуючого - судді Савіна О.І.
при секретарі - Прокопенко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнськ Миколаївської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2008-2009 роки,
02 березня 2010 року ОСОБА_1, в порядку передбаченому КАС України, звернулася до суду із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2008-2009 роки.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни. Згідно ст. 6 зазначеного Закону їй повинно було виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Однак, підвищення до пенсії з січня 2008 року по грудень 2009 року в зазначеному розмірі не отримувала. Вказує, що сума невиплаченої їй соціальної допомоги становить 3 530, 70 гривень. Просить визнати дії УПФ України в м. Южноукраїнськ Миколаївської області неправомірними, стягнути на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року в сумі 3 530, 70 гривень та зобов?язати УПФ України в м. Южноукраїнськ Миколаївської області надалі виплачувати їй як дитині війни державну соціальну допомогу відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В судове засідання позивач не з?явилася, однак надіслала до суду письмову заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглядати справу без її участі (а. с. № 11).
Представник УПФ України в м. Южноукраїнськ в судове засідання не з?явився, але від відповідача надійшло письмове заперечення, в якому просить розглядати справу без участі його представника. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що хоча ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» й передбачає підвищення пенсії позивача на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але на підставі Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VI від 28.12.2007 р. та ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-12 від 22.10.1993 р. підвищення виплачувалося у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до п. 8 Постанови КМ України від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлено, що дітям війни до пенсії підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48, 1 гривень, з 1 липня - 48, 2 гривень, з 1 жовтня - 49, 8 гривень. Дана постанова діє і у 2009 р. і виплата здійснюється у розмірі, встановленому з 1 жовтня 2008 року. Пенсія за віком виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, які використовувати на інші цілі забороняється цим же Законом. В той же час, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачається фінансування встановлених ним державних соціальних гарантій за рахунок коштів Державного бюджету України, до якого кошти Пенсійного фонду України не включаються. Крім цього вважає, що не має під собою підґрунтя застосовувати Закон України N 1058-IV від 9 липня 2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” при визначенні цього підвищення, оскільки ч. 3 ст. 28 вказаного Закону встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Вважає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду за захистом своїх прав та просить відмовити в задоволенні її позову.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню на підставі наступного.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, ОСОБА_1 відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни» (а.с. № 6), має право на пільги та соціальні гарантії встановлені законодавством України, що визнається сторонами, а тому згідно ч.3 ст. 72 КАС України, ця обставина може не доказуватись перед судом.
Ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.
Згідно з п. 41 розділу II Закону України ?ро Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актiв України” вiд 28.12.2007, який набрав чинності з 01.01.2008 року, ч. 1 ст. 6 Закону України ?ро соцiальний захист дiтей вiйни”, викладена в новiй редакції і передбачала, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантiї їх соцiального захисту”) до пенсiї або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
ч.4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р № 3551-Х11 визначено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
22 травня 2008 року Конституційним Судом України прийнято рішення №10-рп/2008, яким положення п. 36-100 роздiлу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України” визнані неконституційними, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлено.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України - Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тому, правових підстав для зобов'язання відповідача здійснювати нарахування підвищення до пенсії позивачу цілком за весь 2008 рік не має.
А тому, ОСОБА_1 має право на виплату підвищення до пенсії за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-У1 від 09.07.2003 року, відповідно до якого за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2009 рік зупинено не було.
Згідно ст. 71 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії повинні здійснюватися відповідно до норм ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача про невизначеність законодавства з питання, яким саме органом (Пенсійним фондом або іншим органом), за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії дітям війни, суд вважає необґрунтованими, оскільки Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Суд вважає доводи відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», безпідставними, оскільки пенсію позивачу вже призначено згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а ст. 6 передбачає не призначення нової, а підвищення раніше призначеної пенсії. З викладеного слідує, що абз. 1 ч. 1 ст. 28 та ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не конкурують між собою і для визначення підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має застосовуватися абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції “Кожна фізична...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права”. Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як “майнові права” і, таким чином, як “власність”.
Виходячи з цього, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам із державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлено надбавки з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.
Також, суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення суду).
Позивач просить в своїй позовній заяві зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати дану доплату в подальшому при нарахуванні пенсії, але суд вважає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суд не може на майбутнє визначити протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статей 99 та 100 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В своїй позовній заяві ОСОБА_1 не ставить питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, тому суд виходячи з вимог ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та поновити їй строк звернення до суду, оскільки вищезазначені виплати є соціальними.
Керуючись ст.ст. 9-12, 15, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов?язаних із соціальними виплатами» № 1691-VІ від 18.02.2010 р., суд -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2008-2009 роки - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до Адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області нарахувати та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р., за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року та 01 січня по 31 грудня 2009 року з відрахуванням різниці, яка була виплачена позивачу в цей період згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 28 травня 2008 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Миколаївської області через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі в десятиденний строк, з дня проголошення постанови, заяви про апеляційне оскарження і подачею після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: О.І.Савін