Справа № 2-91/2010 р.
21 травня 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області
в складі: головуючого-судді Савіна О.І.
при секретарі Філіпповій Ю.І.
адвоката ОСОБА_1
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Южноукраїнську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання недійсною приватизацію квартири, скасування розпорядження органу приватизації житла Южноукраїнського міського Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 13483 від 09.09.2009 року та свідоцтва про право власності від 09.09.2009 року на квартиру АДРЕСА_1 та зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне об'єднання» м. Южноукраїнськ, Миколаївської області про втрату права користування житловим приміщенням,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа: Виконавчий комітет Южноукраїнської міської області в якому просив визнати недійсною приватизацію ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_4В на спірну квартиру.
ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання", в якому просила визнати ОСОБА_2 втративши право проживання в квартирі АДРЕСА_1 з дня вибуття, а саме 2003 року.
В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги пояснивши, що він з ОСОБА_4 до 1999 року перебував у зареєстрованому шлюбі, в період якого на сім'ю у складі трьох чоловік отримали квартиру АДРЕСА_1. В період з 2003 по 2006 рік він лише періодично проживав у спірній квартирі, оскільки ОСОБА_4 створювала умови неможливі для проживання, погрожуючи йому. У зв'язку з його важкою хворобою і необхідністю догляду за ним ОСОБА_4 у 2006 році вигнала його з квартири, через що він вимушений був проживати у дітей від першого шлюбу за адресою АДРЕСА_2 про що ОСОБА_4 було відомо. В листопаді 2008 року його, за заявою ОСОБА_4, визнано безвісно відсутнім та знято з реєстраційного обліку, про що йому стало відомо лише в жовтні 2009 року. У вересні 2009 року ОСОБА_4 самостійно приватизувала спірну квартиру, тим самим позбавила його права на житло. Просив суд скасувати розпорядження органу приватизації житла Южноукраїнського міського виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області свідоцтво № 13483 від 09.09.2009 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на квартиру від 09.09.2009 року органу приватизацію житла Южноукраїнського міського виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, стосовно належності на праві приватної власності ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 просив відмовити та стверджував, що не проживає в спірній квартирі з поважних причин.
Також додав, що в червні 2004 року ОСОБА_4 вже зверталася до суду де він був відповідачем по справі з аналогічним позовом. Рішенням Южноукраїнського міського суду, від 25.06.2004 року в позові ОСОБА_4 відмовлено та рішення набрало законної сили.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 підтримала, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 просила відмовити при цьому пояснивши, що в судове засідання не надано доказів, які підтверджували відсутність ОСОБА_2 в спірній квартирі без поважних причин з жовтня 2003 року та вибуття з квартири ОСОБА_2 на постійне місце проживання. Скасування рішення про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім автоматично тягне за собою відновлення його у всіх правах, в тому числі в праві на житло, а тому просить суд уточненні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні ОСОБА_4 позов ОСОБА_2 не визнала та пояснила, що в 2003 році її колишній чоловік ОСОБА_2 забравши власні речі виселився з квартири та з того часу їй було не відомо про його місце знаходження, тому вона в 2008р. звернулася до суду, рішенням якого він був визнаний безвісно відсутнім. У вересні 2009 року вона, на законних підставах, приватизувала спірну квартиру, а тому просить суд відмовити ОСОБА_2 в задоволенні його позову. Свій зустрічний позов вона підтримала, пояснивши, що ОСОБА_2 з 2003 року не проживає в спірній квартирі, а тому просить суд визнати його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 Також підтримала свою вимогу і в тому, що ОСОБА_2 повинен судом бути визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням і за правилами ч. 2 ст. 107 ЖК України, оскільки вважає, що він вибув із квартири АДРЕСА_1 для постійного місця проживання до іншого населеного пункту, а тому договір найму жилого приміщення вважається розірванним з для вибуття наймача або членів його сім'ї.
Представник ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала доводи свого довірителя та пояснила, що восени 2003 року ОСОБА_2 добровільно виселився з квартири АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 не було відомо його місце проживання. 13.11.2008 року рішенням суду, яке оскаржене ні ким не було, ОСОБА_2 був визнаний безвісно відсутнім та знятий з реєстраційного обліку. 09.09.2009 року ОСОБА_5 приватизувала спільну квартиру. Рішенням Южноукраїнського міського суду від 23.12.2009 року скасовано рішення про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім. Проте законодавством України не передбачено прямого повернення або поновлення будь-яких інших прав особи, яка з'явилася після визнання її безвісно відсутньою, крім передбачених ст. 45 ЦК України. Крім того приватизація квартири здійсненна відповідно до діючого законодавства та підстав, для її відміни немає. Оскільки ОСОБА_2 в 2003 році добровільно виселився із спірної квартири, тривалий час проживав в АДРЕСА_2 та в судовому засіданні не надав доказів щодо непроживання у спірні квартирі з поважних причин, просить суд визнати його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
В судовому засіданні представник Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області Котюров Г.Х. пояснив, що 08.07.2009 року ОСОБА_4 звернулася з заявою на приватизацію квартири АДРЕСА_1 В доданій до заяви довідки про склад сім'ї було вказано, що в даній квартирі зареєстрована лише заявниця, ОСОБА_2 знятий з реєстраційного обліку на підставі рішення про визнання його безвісно відсутнім, а ОСОБА_7 був тимчасово виписаний та від нього надійшла нотаріально завірена заява, відповідно до якої він не заперечував проти приватизації ОСОБА_4 спірної квартири. 09.09.2009 року органом приватизації житла Южноукраїнського виконавчого комітету видано розпорядження про передачу квартири АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_4. того ж дня було видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_4 Проте, оскільки рішення про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім скасовано тому вважає на необхідне скасувати розпорядження органу приватизації житла Южноукраїнського міського виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області свідоцтво № 13483 від 09.09.2009 року та свідоцтво про право власності на квартиру від 09.09.2009 року, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 - відмовити.
Представник КП "ЖЕО" в судовому засіданні в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 просив відмовити та задовольнити в повному обсязі позов ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_8, донька ОСОБА_2 пояснила, що її батько був зареєстрований в АДРЕСА_1, проте деякий час проживав АДРЕСА_2 Після виписки ОСОБА_2 з лікарні , вони відвезли його до першої дружини, оскільки ОСОБА_4 сказала, що він їй не потрібен.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 до 2006 року приїздив до неї в АДРЕСА_2 в гості, але його власного житла в АДРЕСА_2 не було. Крім того вона була присутня під час розмови з ОСОБА_4 коли вона відмовилася впустити ОСОБА_2 в кв. АДРЕСА_1, після його виписки з лікарні та пообіцяла сплатити ОСОБА_2 12000 дол. США. ОСОБА_4 було відомо, що ОСОБА_2 після хвороби проживав у колишньої дружини або доньки.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що іншого місця проживання ніж кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не мав, а до 2006 року він тимчасово проживав або в АДРЕСА_2 або в АДРЕСА_3, оскільки йому, з його ж слів, погрожувала ОСОБА_4 з сином. Про те, що ОСОБА_2 з 2006 року проживав у ОСОБА_12 або у його доньки ОСОБА_4 було відомо.
Свідок ОСОБА_13, колишня дружина ОСОБА_2 пояснила суду, що в квітні 2006 року їй зателефонували та повідомили, що ОСОБА_2 паралізовано та він знаходиться в Олександрійській лікарні. З допомогою ОСОБА_4 його за кілька днів перевезли в лікарню м. Южноукраїнська. Проте ОСОБА_4 відмовилася впустити ОСОБА_2 до спірної квартири після йог виписки з лікарні, при цьому пообіцявши їй та ОСОБА_14 сплатити 12000 дол. США, за які вони мали намір придбати ОСОБА_2 будинок в селі. Тому ОСОБА_2 декілька місяців проживав у неї, а потім у їхньої доньки. Проте де знаходиться ОСОБА_2, ОСОБА_4 весь час було відомо, що не завадило їй визнати його безвісно відсутнім, зняти з реєстраційного обліку та самостійно приватизувати спірну квартиру.
Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що ОСОБА_12, жінка, з якою ОСОБА_2 проживав однією сім'єю та проживав з нею протягом 2 років, у квітні 2006 року зателефонувала їй та попросила бути доглядальницею ОСОБА_2, який був паралізований та знаходився в лікарні м. Южноукраїнська. Протягом місяця вона доглядала за ним в лікарні, а потім, ще тиждень вдома у ОСОБА_12, куди його привезли з лікарні, де його кілька разів відвідувала ОСОБА_4 та донька ОСОБА_40. Через деякий час ОСОБА_2 забрали. Всі її послуги доглядальниці оплачувала ОСОБА_12
Свідк ОСОБА_16 суду пояснила, що протягом трьох років з осені 2003 року по весну 2006 року ОСОБА_2 проживав однією сім'єю з ОСОБА_12, яка є її подругою. Після лікарні ОСОБА_12 забрала ОСОБА_2 до себе в АДРЕСА_2, а через деякий час його забрала донька, та як згодом виявилося в АДРЕСА_3
Свідок ОСОБА_17, сусідка ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що з 2004 року вона ОСОБА_2 в під'їзді будинку ні разу не бачила.
Вислухавши сторони, їх представників, представників третіх осіб та свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає повному задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 26.08.1999 року /а.с.6/.
В період шлюбу сторони на сім'ю у складі трьох чоловік отримали квартиру АДРЕСА_1
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13.11.2008 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець с. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області визнаний безвісно відсутнім.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 був знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_1, за заявою ОСОБА_4
08.07.2009 року ОСОБА_4 звернулася з заявою на приватизацію квартири АДРЕСА_1 В довідці про склад сім'ї, доданій до заяви зазначено, що в даній квартирі зареєстрована лише ОСОБА_4., ОСОБА_2 знятий з реєстраційного обліку на підставі рішення про визнання його безвісно відсутнім, а ОСОБА_7 був виписаний в зв'язку з перебуванням в місцях позбавлення волі.
09.09.2009 року органом приватизації житла Южноукраїнського виконавчого комітету видано розпорядження №13483 про передачу квартири АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_4, оскільки від ОСОБА_7 надійшла нотаріально завірена заява, відповідно до якої він не заперечував проти приватизації ОСОБА_4 спірної квартири.
На підставі розпорядження органу приватизації №13483 09.09.2009 року було видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_4
Оскільки ОСОБА_2, який був визнаний особою безвісно відсутньою, з'явився і звернувся до суду з заявою про скасування рішення про визнання його безвісно відсутнім, Южноукраїнським міським судом 23 грудня 2009 року було скасовано рішення про визнання його безвісно відсутнім, на підставі ст. 45 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно ч.2 ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Згідно ст. 2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
На підставі викладеного суд вважає, що визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім, без визнання його в судовому порядку таким, що втратив право користування спірною квартирою, унеможливлювало приватизацію спірної квартири лише ОСОБА_4, а відтак вона в установленому порядку не набула права власності на спірну квартиру.
За таких обставин приватизація спірної квартири, як правочин, має бути визнана недійсною, оскільки не відповідає вимогам ч.2 ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", отже підлягає визнанню скасуванню розпорядження органу приватизації житла Южноукраїнського міського виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області свідоцтво № 13483 від 09.09.2009 року та свідоцтво про право власності на квартиру від 09.09.2009 року, видане ОСОБА_4, та порушує права позивача на спірну квартиру, передбачені ст.ст. 1, 9 ЖК України. Названий недійсний правочин не створює для ОСОБА_4 юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратила право на користування жилим приміщенням на підставі ст. 107 ЖК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Як вище зазначалося ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, що передбачено ч. 4 ст. 9 ЖК України.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» с уд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 Житлового кодексу України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
На підставі ст. 107 ЖК України можна визнати особу такою, що втратила право на користування жилим приміщенням у разі, якщо особа є наймачем або членом сім'ї наймача та було укладено цією особою договір найму жилого приміщення.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не являється членом сім'ї ОСОБА_4 та договору найму між останніми укладено не було.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В судовому засіданні встановлено, що рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 червня 2004 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про зміну договору найму жилого приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання його втративши право користування жилим приміщенням, яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено, набрало законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення ОСОБА_2 від доказування заперечень проти зустрічного позову ОСОБА_4
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що підстав для задоволення вимог ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою № 1 в будинку № 11 по бул. Цвіточний в м. Южноукраїнську Миколаївської області, на підставі ст. 107 ЖК України немає.
Керуючись ст. 44 Конституції України, ст. 9,71,72 ЖК України, ст. 203 ЦК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 3,10,11,57,58,60,61, 179, 212-215, 218 ЦПК України,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання недійсною приватизацію квартири, скасування розпорядження органу приватизації житла Южноукраїнського міського Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 13483 від 09 вересня 2009 року та свідоцтва про право власності від 09 вересня 2009 року на квартиру АДРЕСА_1 - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати розпорядження органу приватизації житла Южноукраїнського міського виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області свідоцтво від 09 вересня 2009 року за № 13483 про приватизацію ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1.
Скасувати свідоцтво про право власності від 09 вересня 2009 року органу приватизацію житла Южноукраїнського міського виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, Миколаївської області про право приватної власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне об'єднання» м. Южноукраїнськ, Миколаївської області про втрату права користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Миколаївської області через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подачею після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Апеляційного суду Миколаївської області або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя /підпис/
З оригіналом згідно.
Суддя Южноукраїнського
міського суду О.І. Савін