Дата документу 21.04.2021 Справа № 333/7113/18
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 333/7113/18Головуючий у 1-й інстанції Наумова І.Й. Повний текст рішення складено 21.09.2020 року.
Пр. № 22-ц/807/150/21Суддя-доповідач Гончар М.С.
21 квітня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кримської О.М., Маловічко С.В.
за участі секретаря Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Акціонерне товариство «ОТП Банк» про визнання майна спільною сумісною власністю
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 1-5), в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. А загальною площею 115,4кв. м, в тому числі житловою площею 65,0 кв. м, сараю літ. Г, сараю літ. З, душу літ.Д1, вбиральні літ. Ж, погрібу з шийкою літ. пг, стінок підпірних №7, паркану №8, замощення І, воріт №10 та 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0600га, кадастровий номер 2310100000:03:014:0095, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 17 травня 1986 року позивач та відповідач уклали шлюб. 25 грудня 2006 року відповідач, в порядку спадкування, набув у власність житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 . На момент набуття права власності відповідачем, загальна площа будинку становила 48,2кв.м., а його вартість 21024,00 грн. У період з 17 лютого 2007 року по 02 жовтня 2007 року, позивач за рахунок особистих коштів та з письмового дозволу відповідача провела реконструкцію, модернізацію і розширення спірного будинку. Внаслідок чого, станом на 02 жовтня 2007 року, загальна площа спірного будинку становила 115,4 кв. м, в тому числі житлова площа 65,0 кв. м, а вартість збільшилася до 199233,00 грн. Об'єм та характер будівельних робіт проведених в шлюбі, зазначені в Акті прийомки індивідуального будинку та розпорядженні голови Комунарської районної адміністрації від 21 листопада 2007 року №3335р «Про оформлення права приватної власності на житлові прибудови господарські та побутові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 ». Отже, на думку позивача всі будівельні роботи, які призвели до істотного збільшення вартості спірного будинку, були проведені у встановленому законом порядку та узаконені у шлюбі позивача та відповідача. Наразі між сторонами виникла суперечка щодо порядку користування та утримання спірного будинку, відповідач не допускає позивача до користування спірним будинком, у зв'язку з чим, даний спір щодо визнання спірного будинку спільним сумісним майном подружжя, може бути вирішений лише в судовому порядку. Окрім того, по закінченню будівництва відповідач приватизував земельну ділянку на якій розташований спірний будинок. У разі поділу будинку, до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Наумову І.Й (т.с. 1 а.с. 45).
Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 49) відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження.
АТ «ОТП Банк» (надалі - Банк) подав зустрічний позов у цій справі до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.с. 2 а.с. 1-4), який передано у провадження судді Наумової І.Й. (т.с. 2 а.с. 73).
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2019 року (т.с. 2 а.с. 74) у прийнятті вказаного зустрічного позову Банку у цій справі відмовлено.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 квітня 2019 року (суддя Поляков О.З. т.с. 2 а.с. 92-93) апеляційну скаргу Банку на вищезазначену ухвалу суду першої інстанції у цій справі повернуто останньому. Докази того, що вказана ухвала апеляційного суду була предметом касаційного перегляду та була скасована, матеріали цієї справи не містять.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено (т.с. 3 а.с. 158-163).
Визнано право приватної власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на 1/2 частину: житлового будинку літ. А загальною площею 115,4кв.м., в тому числі житловою площею 65,0 кв. м; сараю літ. Г; сараю літ. З; душу літ.Д1; вбиральні літ. Ж; погрібу з шийкою літ. пг; стінок підпірних №7; паркану №8; замощення І; воріт № НОМЕР_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано право приватної власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0600 га, кадастровий номер 2310100000:03:014:0095, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, третя особа - АТ «ОТП Банк» у своїй апеляційній скарзі (т.с. 3 а.с. 167-174) просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 3 а.с. 176).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 27 жовтня 2020 року (т.с. 3 а.с. 177).
В автоматизованому порядку суддею Кримською О.М. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв'язку із тривалим лікарняним останньої (т.с. 3 а.с. 180).
Ухвалою апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 3 а.с. 181), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом), а також відпустки судді-доповідача у листопаді 2020 року.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подала відзив на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі (т.с. 3 а.с. 196-202).
Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 17 лютого 2021 року, не відбувся та був відкладений (т.с. 3 а.с. 213) через проходження суддею-доповідачем та суддею - члена колегії з 15.02.2021 року по 19.02.2021 року підготовки для підтримання кваліфікації суддів судової палати з розгляду цивільних справ в Національній школі суддів України.
В автоматизованому порядку суддею Маловічко С.В. у цій справі замінено суддю Подліянову Г.С. у зв'язку із тривалим лікарняним останньої (термін лікування не визначено т.с. 3 а.с. 226).
У судове засідання 21 квітня 2021 року повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі позивач ОСОБА_1 через свого представника, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, (т.с. 3 а.с. 220-224) сторони у цій справі - позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 і на підставі ст. ст. 371 - 372 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сердюк Р.В. (т.с. 3 а.с. 229-230) та представника третьої особи АТ «ОТП Банк» - адвоката Юнаш А.Б. (т.с. 3 а.с. 227-228).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сердюк Р.В. та представника третьої особи - АТ «ОТП Банк» - адвоката Юнаш А.Б., які будь-яких клопотань не мали, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга третьої особи АТ «ОТП Банк» у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, керувавсяст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 293, 294, 315 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі, наявності правових підстав для задоволення останніх.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 17 травня 1986 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб (свідоцтво про укладення шлюбу, копія т.с. 1 а.с. 7).
25 грудня 2006 року відповідач ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом набув у власність житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1 а.с. 9), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25 грудня 2006 року, р.№4-1961, посвідченого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. (спадкова справа, копія т.с. 1 а.с. 113-138).
Згідно із вказаним свідоцтвом відповідач ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок загальною площею 48,2 кв. м, житловою площею 26,6 кв. м, вартість житлового будинку 21024,00 грн.(т.с. 1 а.с. 8-15, 136).
Відповідно до відомостей, наявних розділі експлікація приміщень до плану житлового будинку АДРЕСА_2 у АДРЕСА_1 , яка наявна в технічному паспорті, складеному ОП «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» станом на 02 жовтня 2007 року, тобто через 10-ть місяців після набуття відповідачем права власності на спірний житловий будинок, загальна площа літ. А становить 115,4 кв. м, в тому числі житлова площа 65,0 кв. м (т.с. 1 а.с. 16-17).
21 листопада 2007 року головою Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради прийняте Розпорядження №3335р «Про оформлення права приватної власності на житлові прибудови, господарські та побутові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 » (т.с. 1 а.с. 24-25), яким серед іншого також затверджено акт прийомки індивідуального будинку (т.с. 1 а.с. 26- 27, 31-32).
Згідно із п. 2 вищезазначеного розпорядження судом першої інстанції було правильно встановлено: оформити гр. ОСОБА_2 право приватної власності на житлові прибудови «літ.А1» розміром (5,48х2,95) м, площею в цілому 12,1 кв. м, «літ.А2» розміром (7,50х5,15)м, площею в цілому 63,2 кв. м, службову прибудову літ «а1» розміром (3,16х1,87)м, площею в цілому 4,4 кв. м, сараї літ. «З» розміром (2,40х1,60)м та літ. «Г» розміром (3,40х3,50)м, погріб з шийкою літ. «пг» - наземна частина розміром (3,50х1,20)м, підземна частина (2,35х2,35)м, вбиральню літ. Ж, що знаходяться в АДРЕСА_1 ». Відповідно до п.6 Акту прийомки індивідуального будинку, житлові прибудови «літ. А1» та «А2-2», вважати прийнятими в експлуатацію.
23 листопада 2007 року ОП «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» наданий витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно №16770535, яким підтверджено право власності відповідача ОСОБА_2 на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із вказаним витягом загальна площа будинку визначена в розмірі 115,4 кв. м, загальна вартість нерухомого майна становить 199233,00 грн., в примітках зазначено, що розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації від 21 листопада 2007 року №3335р дозволені жилі прибудови А1 та А2-2.
13 грудня 2007 року між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (у подальшому - АТ «ОТП Банк») укладений договір іпотеки №РСNL-200/529/2007 від 13 грудня 2007 року (т.с. 1 а.с. 18-23), р.№6081, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г.
За реєстраційним №6082, тим самим нотаріусом накладена заборона відчуженняпредмету іпотеки, до припинення чи розірвання договору іпотеки.
Відповідно до п.3.2. вказаного договору вбачається, що предмет іпотеки включає майно належне відповідачу на підставі, як свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 грудня 2006 року, р.№4-1961 так і розпорядження голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради від 21 листопада 2007 року, №3335р та акту прийомки індивідуального будинку.
Також, вказаний пункт договору іпотеки містить інформацію про те, що загальна площа згідно правовстановлюючих документів становить 115,4 кв. м. Згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно №16770535 від 23 листопада 2007 року, виданого ОП «ЗМБТІ», загальна вартість предмету іпотеки становить 199233,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України (в редакції на 14 червня 2007 року) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України (в редакції на 14 червня 2007 року) право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 60 СК України (в редакції на 16 січня 2007 року) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На підставі вище зазначеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вище зазначені об'єкти нерухомості, прибудови, господарські та побутові будівлі, які узаконені розпорядженням Комунарської районної адміністрації від 21 листопада 2007 року №3335р та прийняті в експлуатацію актом прийомки індивідуального будинку, є спільною сумісною власністю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.
Виходячи з вище наведеного вбачається, що на час набуття відповідачем права власності на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом станом на 25 грудня 2006 року, загальна площа будинку становила 48,2 кв. м, а його вартість становила 21024,00 грн.
Згідно витягу з реєстру прав власності від 23 листопада 2007 року який в примітках містить посилання на розпорядження районної адміністрації від 21 листопада 2007 року та договору іпотеки від 13 грудня 2007 року, загальна площа будинку визначена в розмірі 115,4 кв. м, загальна вартість нерухомого майна становить 199233,00 грн.
Отже, порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення, зокрема збільшення загальної площі з 48,2 кв. м до 115,4 кв. м та збільшення вартості з 21024,00 грн. до 199233,00 грн., вказує на істотність такого збільшення.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що факт прийняття розпорядження районною адміністрацією та затвердження акту прийомки індивідуального будинку в експлуатацію у шлюбі позивача та відповідача, свідчить про те, що істотне збільшення цінності спірного майна відбулося внаслідок трудових та грошових затрат обох з подружжя.
Відповідач подав суду відповідні заяви про визнання обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги (т.с. 1 а.с. 55).
При цьому, судом першої інстанції також було правильно встановлено, що представник третьої особи не спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, визначене розпорядженням районної адміністрації та актом прийомки індивідуального будинку, яке набуте у шлюбі.
Зокрема, виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
За положеннями ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але в порядку спадкування.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень ст.ст. 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що ст. 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як ст. 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених ст. 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Враховуючи істотне збільшення вартості, площі та якісних характеристик спірного житлового будинку, що мало місце у шлюбі сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню.
Інші чинники та тенденції загального подорожчання, протягом десяти місяців з дати набуття відповідачем права власності по дату схематичного зображення збільшеного спірного будинку у технічному паспорті БТІ, судом першої інстанції не були встановлені, іншими учасниками справи такі докази не подані.
Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку земельної ділянки під спірним житловим будинком, суд першої інстанції правильно виходив із такого.
06 жовтня 2010 року, Запорізькою міською радою прийняте рішення «Про передачу гр. ОСОБА_2 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 » №104/347 від 06 жовтня 2010 року (т.с. 1 а.с. 28).
Згідно із вказаним рішенням відповідачу ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка (кадастровий номер 2310100000:03:014:0095) площею 0,0600 га (землі під житловою забудовою, одно - та двоповерховою) по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 13.10.2010 року (т.с. 1 а.с. 29).
Відповідно до п. 18-2 постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» слідує, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.
Виходячи з вище зазначеного та враховуючи обґрунтованість позовних вимог в частині набуття позивачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість, доведеність та законність її вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки на якій знаходиться спірний житловий будинок.
Надаючи правову оцінку запереченням представника третьої особи (Банку), суд першої інстанції правильно виходив із такого.
Суд першої інстанції врахував положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
За вище наведеного, суд першої інстанції правильно не погодився з доводами представника третьої особи в частині того, що спірний житловий будинок є особистою власністю відповідача, оскільки судом встановлено істотне збільшення його вартості та площі у шлюбі сторін, що дає право позивачу на визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції із змісту матеріалів цієї справи, третій особі (Банку) було достовірно відомо про істотне збільшення спірного житлового будинку саме у шлюбі сторін до укладання договору іпотеки.
Суд першої інстанції правильно відхилив доводи представника третьої особи (Банку) в частині відсутності спору між позивачем та відповідачем, внаслідок визнання останнім позовних вимог.
Оскільки, зважаючи на заперечення з боку третьої особи (Банку), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість ухвалення рішення суду за результатами підготовчого провадження згідно ч.3 ст.200 ЦПК України, так як у справі приймає участь третя особа, яка заперечує проти задоволення позову, отже судом першої інстанції вбачався спір, вирішення якого належить до компетенції суду.
Окрім того, як встановлено судом першої інстанції, на спірний житловий будинок накладена заборона відчуження до припинення чи розірвання договору іпотеки, що виключає можливість позасудового вирішення даного спору шляхом укладання відповідного договору між позивачем та відповідачем.
Суд першої інстанції також правильно не погодився з доводами та твердженнями представника третьої особи (Банку) в частині того, позивач, звертаючись до суду діє недобросовісно, з метою уникнути цивільно-правової відповідальності за неповернення кредиту та створення перешкод у зверненні стягнення на предмет іпотеки, в той час як вона є поручителем відповідача.
На підтвердження вказаних доводів, представник третьої особи (Банку) у суді першої інстанції посилався на договір поруки від 13 грудня 20007 року. В той же час, позивачем надано у матеріали цієї справи рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 грудня 2017 року (т.с. 1 а.с. 34-35), яким у задоволенні позовних вимог до позивача, як поручителя, за вказаним договором відмовлено.
Також, до матеріалів цієї справи справи представником третьої особи надана заява позивача від 13 грудня 2007 року (т.с. 1 а.с. 89), р.№6080, яка посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г., згідно якої позивач надала згоду на укладання її чоловіком кредиту та обізнана з його умовами.
Окрім того, при вирішенні даного спору суд першої інстанції врахував необхідність єдності судової практики у спірних правовідносинах. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року, у справі №201/6412/17, провадження №61-27532св18, р.№89700922, яка є обов'язковою для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, за наслідками розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у справі про поділ майна подружжя, зазначено наступне: «… Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними рішеннями порушено права ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки суди не вирішили питання щодо поділу спірного майна в натурі, що унеможливить здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки, є безпідставними, оскільки позивач звертаючись до суду із позовом не заявляла таких вимог та не вчинила передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а тому суд, розглядаючи справу відповідно до заявлених позовних вимог, визначив частки подружжя у спірному майні без його реального поділу…».
Посилання заявника на те, що суди визнали спірне майно об'єктом спільної сумісної власності на підставі нікчемного договору дарування, суд першої інстанції не взяв до уваги, оскільки зазначені докази зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Крім того, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ст. 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов'язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Із урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли правильного висновку про те, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18). …».
Суд першої інстанції роз'яснив, що перебування спірного будинку в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя та позивач набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки - будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов позивача у цій справі підлягає задоволенню в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги третьої особи - АТ «ОТП Банк» є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію Банку, як третьої особи у цій справі, яку він та його представник вважають єдино вірною та правильною.
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування третьої особи - АТ «ОТП Банк», передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Третя особа «АТ ОТП Банк» та її представник не надали суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та у спростування позову позивача у цій справі, у тому числі рішення будь-якого суду в будь-якій іншій справі про визнання недійсним договору підряду від 17.02.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 за особисті грошові кошти замовника (п.12.2 т.с. 1 а.с. 31-32).
Хоча, апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги третьої особи АТ «ОТП Банк».
Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у матеріалах цієї справи відсутні та зокрема з боку третьої особи (Банку) апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги третьої особи - АТ «ОТП Банк» не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Встановлено, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Також, апеляційним судом встановлено, що Банком при подачі вищезазначеної апеляційної скарги були понесені судові витрати у вигляді судового збору (т.с. 3 а.с. 171).
Проте, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови третій особі (Банку) у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_1 будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ОТП Банк» залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 23.04.2021 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кримська О.М.Маловічко С.В.