Справа № 308/8850/15-ц
Іменем України
21 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
за участі секретарки судового засідання Терпай С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ракущинець Андрій Андрашович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2020 року, ухвалене суддею Данком В.Й., повний текст якого складено 29.09.2020,
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» /правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК/ (далі - ПАТ «ПриватБанк», АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) про визнання недійсним кредитного договору.
Позов обґрунтувала тим, що 23 червня 2005 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладеного кредитний договір № MKZ7GF00000070 про надання їй споживчого кредиту в розмірі 28 500 доларів США з кінцевим терміном його повернення до 20.06.2025. Однак під час укладення цього споживчого кредитного договору її не було ознайомлено з усіма умовами кредитування, які пропонувалися банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», а саме: 1) є відсутнім детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість усіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору; 2) даний договір і графік платежів не містять відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом; урахуванням даних; 3) не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено їх у процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.
Оскільки вказані обов'язкові відомості не зазначені в кредитному договорі та є відсутніми докази про те, що вони були офіційно оприлюднені, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що даний кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну підстав позову.
Заява мотивована тим, що відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції чинній на час укладення спірного договору) споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація про товари (роботи, послуги) повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги), а також містити, зокрема, дані про основні їх властивості, про ціну (тарифи), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг). В умовах спірного договору не передбачено ані відомостей про основні властивості товару, ані відомостей про ціну товару. Цими умовами договору передбачено тільки суму кредиту і розмір відсотків та не вказано при цьому ціни послуги.
Зазначала, що у діяннях банку мало місце навмисне замовчування і перекручування реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договору заниженої ціни у вигляді зазначення абсолютного здороження кредиту. Доказом приховування від неї істотної інформації, що необхідна була для здійснення свідомого вибору, є не проведення відповідачем визначеної Законом України «Про захист прав споживачів» переддоговірної роботи. Як наслідок, це вплинуло на прийняття нею рішення щодо умов кредитування і призвело до укладення даного договору за найбільш вигідною для банку схемою, а відтак укладення спірного договору відбувалося під впливом інформації, що не відповідала дійсності та створювала помилкове її уявлення про ціну фінансової послуги.
Посилаючись на наведені обставини, а також на укладення кредитного договору № MKZ7GF00000070 від 23.06.2005 під впливом обману з боку банку й умисного введення її в оману щодо умов кредитування, просила визнати його недійсним із моменту укладення.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ракущинець А.А. посилався на незаконність та необґрунтованість зазначеного рішення суду першої інстанції внаслідок порушення судом норм матеріального та процесуального права, неправильного і неповного встановлення обставин справи.
Скарга обґрунтована тим ж доводами, які наведені в позові ОСОБА_1 , а також тим, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог і безпідставно встановив наявну заборгованість позивачки перед банком у розмір 27 784,78 доларів США, неправильно врахував законодавство у сфері захисту прав споживачів і судову практику з цього приводу, оскільки фактично мало місце введення банком в оману споживачку ОСОБА_1 , якій не було надано під час укладення спірного договору всієї необхідної інформації для прийняття свідомого рішення щодо умов кредитування.
За цих обставин просив оскаржене судове рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - адвокатеса Гриниха Т.Ю. вважала таку скаргу безпідставною, а тому просила оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Ракущинець А.А. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з підстав наведених у ній.
Представниця відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Дурдинець Р.Ю. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечила та просила оскаржене рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідачки, пояснення позивачки ОСОБА_1 , представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 і 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом установлено, що 23.06.2005 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є AT КБ «ПриватБанк») було укладеного кредитний договір № MKZ7GF00000070, згідно з умовами якого позивачка отримала кредитні кошти в розмірі 36 505,00 доларів США у вигляді невідновлюваної лінії з кінцевим терміном їх повернення до 20.06.2025.
Так, відповідно до пункту 1.1. цього договору банк зобов'язався надати позичальниці 36 505 доларів США кредитних коштів для придбання нею трьох кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 28 500 доларів США, на оплату страхових платежів у розмірі 8 005 доларів США, зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 0,92% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту та комісії в розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати (за винятком суми кредиту, що надається для оплати страхових платежів) із сплатою комісії одноразово в момент надання кредиту в розмірі 3% від суми кредиту, винагороди в розмірі згідно з пунктом 1.3. договору.
Пунктом 1.4. зазначеного кредитного договору передбачено, що для забезпечення виконання позичальницею ОСОБА_1 своїх зобов'язань за даним договором є застава - 3-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,8 кв. м. Як наслідок, цього ж дня, тобто 23.06.2005, між ОСОБА_1 і банком було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки цієї квартири.
У своїй заяві про зміну підстав позову позивачка ОСОБА_1 посилалась на те, що при укладенні спірного договору було порушено вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (чинної на час 23.06.2005), оскільки вона не ознайомлена належним чином з усіма умовами кредитування, а відтак була банком введена в оману.
Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки вчинення правочину внаслідок обману, передбачені ст. 230 ЦК України.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19).
Лише в разі встановлення цих обставин норми статей 203, 230 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Нормами цивільного законодавства України передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсними окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.
Таким чином, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивачка зобов'язана довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
Колегія суддів констатує, що спірний кредитний договір укладений в письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печаткою банку.
ОСОБА_1 протягом тривалого часу (майже 9 років) з дня укладання споживчого кредиту, не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, не відмовлялася від виконання умов кредитного договору, не інформувала банк про неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором та частково виконувала його умови.
Апеляційний суд уважає, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.
Отже, на переконання колегії суддів, є відсутніми правові підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України, та відсутніми є порушення положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перед його підписанням позивачка мала можливість ознайомитися з текстом, умовами договору та вона власноручно їх підписала.
Укладаючи оспорюваний договір ОСОБА_1 була ознайомлена про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; спосіб його повернення тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи позивачки, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його умови.
При цьому безпосередньо в суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 підтвердила, що перед укладенням спірного договору та запропонованих їй банком варіантів умов кредитування, нею було обрано найбільш сприятливий для себе варіант умов кредитування.
З приводу доводів ОСОБА_1 про неналежну оцінку судом першої інстанції висновку судової-економічної експертизи № 1202 від 09.09.2020, проведеної у цій справі, колегія суддів зауважує, що місцевий суд правильно вказував, що не може бути прийнятий до уваги в якості доказу приховування інформації та введення споживача в оману такий висновок експертизи, проведеної під час розгляду справи, оскільки питання, поставлені на вирішення експерту сформульовано таким чином, що відповідаючи на них, експерт керувався вимогами чинного законодавства, а не законодавства, яке діяло на час укладення договору.
Водночас такий висновок експертизи може свідчити лише про можливість зміни розміру кредитної заборгованості позичальниці і не може бути в силу вимог закону правовою підставою для визнання кредитного договору недійсним. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 643/12702/15-ц (провадження № 61-203cв20).
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд констатує, що позивачка не довела належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами своїх вимог, які не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення лише з формальних підстав.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої має суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справи «Серявин проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04). Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції його ухвалив із додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, оскаржене рішення суду є законним та обґрунтованим і відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ракущинець Андрій Андрашович, залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 квітня 2021 року.
Суддя-доповідачка
Судді