Справа № 301/2493/19
Закарпатський апеляційний суд
22.04.2021 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/809/20, за зміненою апеляційною скаргою першого заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 06. 05. 2020.
Цим вироком:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець і мешканець АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з повною середньою освітою, непрацюючий, не судимий, засуджений:
- за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнений від відбування призначеного покарання, якщо він протягом року не вчинить нового злочину, з покладанням на нього відповідно до ст. 76 КК України обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Речові докази : дерев'яну палку схожу на биту, яка знаходиться в кімнаті речових доказів Іршавського ВП Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області ухвалено знищити; диск з відеозаписом залишено в матеріалах кримінального провадження.
Згідно вироку, ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 21. 09. 2019 близько 18 год., знаходячись на прилеглій території магазину «АВС» с. Гребля, 80, Іршавського району, Закарпатської області, де в той самий час там же знаходився ОСОБА_8 , мешканець АДРЕСА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, безпричинно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадянський порядок, проявляючи явну неповагу до суспільства, що виразилось в прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитись за рахунок приниження інших осіб, з особливою зухвалістю, в громадянському місці, в присутності сторонніх осіб, з метою вчинити бійку, наніс ОСОБА_8 два удари, а саме один удар по голові та один удар по спині з лівої сторони потерпілого, заздалегідь заготовленим для нанесення тілесних ушкоджень, а саме дерев'яною палицею, схожою на биту. В результаті хуліганських дій ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_8 були спричиненні тілесні ушкодження у вигляді садна шкірних покривів лобної ділянки зліва з переходом на межу
-2-
волосистої частини голови, поверхневої рани шкірних покривів потиличної ділянки зліва, синця шкірних покривів бічної лівої поверхні грудної клітини у проекції 11-12 ребер, які згідно висновку №173 від 26. 09. 2019 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше, як 6 днів.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 , вказує на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок необґрунтованого застосування ст. 75 КК України. Просить вирок Іршавського районного суду від 06. 05. 2020 щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким за ч. 4 ст. 296 КК України ОСОБА_7 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки, а в решті вирок залишити без змін. В обґрунтування апеляційних вимог прокурор вказує, що призначаючи ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд першої інстанції, не навів переконливих доводів про можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням. Також на думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно надав перевагу обставинам, що пом'якшують покарання обвинуваченого, натомість безпідставно визнав пом'якшуючою покарання обставиною щире каяття, оскільки така обставина носить тільки формальний характер і будь-якими даними не підтверджена, а також занадто високо оцінив особисті та моральні якості ОСОБА_7 . Більш того, обвинувачений ОСОБА_7 визнав вину у вчиненому тільки під тиском беззаперечних доказів, вчинив умисний тяжкий злочин, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувався особливою зухвалістю, вчинений із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Враховуючи викладене, прокурор вважає, що застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України є недостатнім для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
22. 04. 2021 прокурор змінив апеляційну скаргу, просив вироку суду від 06. 05. 2020 відносно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції у зв'язку з порушенням вимог ст. 349 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, промову прокурора, яка підтримала змінену апеляційну скаргу, перевіривши та дослідивши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що змінена апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
-3-
За ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права в кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики
За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
За змістом вказаної вище норми закону, суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Відтак, якщо будь-яка з наведених обставин заперечується учасниками судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а обмеження дослідження доказів, як процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, застосована бути не може.
Однак, суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження та постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 вказаних вимог Закону не дотримався, оскільки, як вбачається із журналу судового засідання та дослідженого технічного носія, ця дія тривала менше секунди, з 10:34:02 по 13:34:04.
Як вбачається зі змісту вироку, кримінальне провадження було розглянуто судом без дослідження заявлених учасниками судового провадження доказів в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до якого суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумніву у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Проте, зміст технічного запису судового засідання та журнал судового засідання від 06. 05. 2020 свідчать про те, що зазначені положення норм процесуального законодавства учасникам кримінального провадження, зокрема обвинуваченому ОСОБА_7 та потерпілому ОСОБА_8 належним чином роз'яснені не були, та суд не
-4-
переконався чи зрозуміло обвинуваченому й потерпілому ці положення закону. З цього ж журналу судового засідання не вбачається належне проведення судом дій, передбачених ст. 349 КПК України, натомість об'єктивно вбачається, що стадія визначення судом обсягу доказів, що підлягають дослідженню та допит обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого відбулися формально, протягом двох хвилини, що не можна вважати належним виконанням судом першої інстанції вимог ч. 4 ст. 349 .
Більш того, із журналу судового засідання від 06. 05. 2020, а також технічного запису цього засідання, вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 за пропозицією головуючого надати показання, зазначив, лише те, що погоджується з обставинами вказаним у обвинувальному акті а також те, що примирився з потерпілим, що не свідчить про повне і безумовне визнання ним своєї вини в інкримінованому йому злочині.
Відтак, зазначене у вироку суду першої інстанції твердження про те, що обвинувачений ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин викладених в обвинувальному акті щодо нього, визнав повністю та дав показання з приводу обставин вчинення хуліганських дій не відповідає дійсності, зважаючи на його неоднозначну позицію під час допиту та його формальний та поверхневий допит судом.
Отже, прийнявши рішення про недоцільність дослідження доказів, без виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд безпідставно обмежив дослідження фактичних обставин справи формальним допитом обвинуваченого, який тривав всього 16-ть секунд, допитом потерпілого, дослідженням лише письмових доказів, які були надані прокурором, та провів судове слідство без належного виклику свідків.
Зазначені обставини свідчать про порушення судом першої інстанції принципу безпосередності дослідження доказів, що призвело до порушення права обвинуваченого на захист, а також презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, які передбачені п. п. 10, 13, 16 ст. 7 КПК України і є вимогами, що містять загальні засади кримінального провадження, які за своїм змістом та формою повинні бути суворо дотримані.
При цьому апеляційним судом враховується висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 22. 03. 2018 у справі № 521/11693/16-к, згідно якого відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто, законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до вимог статті 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Таким чином, апеляційний суд уважає, що неухильне дотримання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини в справі й прийняття правильного рішення. При цьому конкретне порушення кримінального процесуального закону може
-5-
бути визнано апеляційною інстанцією істотним чи неістотним залежно від обставин кримінального провадження.
Підставами для скасування чи зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є такі порушення норм кримінального процесуального закону, які шляхом позбавлення чи обмеження гарантованих КПК України прав учасників кримінального провадження, недотримання процедури судочинства чи іншим шляхом вплинули чи могли вплинути на винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення.
При викладених вище обставинах, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_7 та потерпілий були безпідставно обмежені у реалізації своїх прав на захист, а тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвалений ним вирок з викладених вище підстав підлягає безумовному скасуванню.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про те, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 4 ст. 296 КК України, судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є безумовною підставою для скасування судового рішення та призначення відповідно до ст. 415 КПК України нового розгляду у суді першої інстанції.
При новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції необхідно з чітким дотриманням вимог кримінального процесуального закону допитати обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків у кримінальному провадженні, всебічно, повно й об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, дати відповідну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України.
Оскільки підставами для скасування вироку суду є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, тому колегія суддів позбавлена можливості перевірити решту доводів апеляційної скарги прокурора, в тому числі щодо призначеного покарання. Такі доводи підлягають перевірці при новому судовому розгляді кримінального провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
При новому розгляді кримінального провадження, суду першої інстанції необхідно усунути встановлені недоліки, всебічно, повно й об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, в тому числі щодо особи обвинуваченого, тяжкості кримінального правопорушення, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також покарання яке оскаржується із застосуванням ст. 75 КК України, дати відповідну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги прокурора про те, що, призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. ст. 75-76 КК України, суд не зазначив за наявності яких підстав дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та не вмотивував своє рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів вважає такими, що підлягають до ретельної перевірки та відповідної оцінки, і у випадку підтвердження наведених прокурором доводів щодо призначеного покарання, доведеності встановлених
-6-
органом досудового розслідування фактичних обставин та кваліфікації дій, колегія суддів вважає, що звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України може бути оцінене як неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, апеляційний суд,-
змінену апеляційну скаргу першого заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задовольнити.
Вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 06. 05. 2020 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, - скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в Іршавському районному суді Закарпатської області в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді