465/588/19
2/465/626/21
Іменем України
15.04.2021 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Кузь В.Я.
при секретарі судового засідання Беньо М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - П'ятої Львівської державної нотаріальної контори про визначення частки в праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
встановив:
Позивач звернувся в суд з позовною заявою про визначення частки в праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно у вигляді 1/4 частки в трьох кімнатній квартирі АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14.03.2007, виданого управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на підставі наказу №14-Ж-Ф. 19.09.2017 року за заявою позивача, П'ятою Львівською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №587/2017 після смерті ОСОБА_4 09.08.2018р. №2456/02-14, після звернення позивача до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину, завідувачем П'ятої Львівської державної нотаріальної контори нотаріусом Кіріловою Т.М., було повідомлено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно надати оригінали правовстановлюючих документів, підтверджуючих право власності на майно померлого, а у разі відсутності правовстановлюючих документів, позивачу рекомендовано звернутися до суду (копія відповіді додається). Враховуючи те, що у нього, позивача, відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, зокрема, свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 14.03.2007, що видане управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на підставі наказу №14-Ж-Ф, він, позивач, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2019р. відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
В подальшому позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яка судом прийнята до розгляду. Згідно заяви про збільшення позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до листа від 14.02.2019р. Львівської міської ради, та наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 14.03.2007р. № 14-Ж-Ф «Про передачу квартир у власність громадян» ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 передано у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 . На підставі цього наказу відділом приватизації державного житлового фонду Франківського району м. Львова оформлено свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 14.07.2007 р. ДЕП ЛМР на квартиру АДРЕСА_1 . Між співвласниками спірної квартири, зокрема, між спадкодавцем, в даній цивільній справі, ОСОБА_4 та іншими співвласниками ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 не існувало договору чи іншої домовленості щодо визначення розміру частки кожного із співвласників у спільному сумісному майні, тому частки співвласників були рівними, що зокрема, підтверджується наказом управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 14.03.2007р. №14-Ж-Ф «Про передачу квартир у власність громадян» та Свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 14.07.2007 р. ДЕП ЛМР. Враховуючи наведене, вважає, що в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , частка померлого ОСОБА_4 становила 1/4. Відтак, позивач просить визначити, що частка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а відтак просить визнати за ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, а саме на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 05.06.2020р. закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу.
В чергове судове засідання учасники судового процесу не прибули, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час, дату і місце судового засідання, представник відповідача Львівської міської ради та третьої особи П'ятої Львівської державної нотаріальної контори, кожен окремо, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності.
У відповідності до вимог п.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 27.12.1991р., батьком позивача ОСОБА_6 є ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Франківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівські області 19 вересня 2017 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер гр. ОСОБА_4 .
Відповідно до інформаційної довідки №154743260 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01.02.2019р., ОСОБА_4 на праві приватної спільної сумісної власності належить 3/4 квартири АДРЕСА_1 .
Згідно листа П'ятої Львівської державної нотаріальної контори від 09.08.2018р. №2456/02-14 позивачу повідомлено, що з метою отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті гр. ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому необхідно надати оригінали правовстановлюючих документів, підтверджуючих право власності на майно померлого, та роз'яснено право на звернення до суду у разі відсутності правовстановлюючих документів.
Судом досліджено копію спадкової справи №587/2017 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , скерованої на запит суду.
Судом встановлено, що 19 вересня 2017 року позивач звернувся до П'ятої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
Згідно копії заповіту, яка міститься в спадковій справі, ОСОБА_4 заповів все своє майно (рухоме і нерухоме, кошти), де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті на що він за законом матиме право, своєму сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто позивачу.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14803312 від 06.06.2007р., померлому ОСОБА_4 на праві приватної спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , частка власності 1/1.
Відповідно до інформаційної довідки №201217112 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 21.02.2020р., ОСОБА_4 на праві приватної спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , частка власності 1/1.
В судовому засідання досліджено матеріали витребуваної цивільної справи №2-1943/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою. Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25.11.2011р. позов задоволено, виділено в користування ОСОБА_2 разом з сім'єю житлові кімнати на плані технічного паспорта площею 10,0 та 17,70 кв.м. відповідно, виділено у користування ОСОБА_4 житлову кімнату на плані технічного паспорта площею 12,1 кв.м., у спільному користуванні залишено коридор площею 8,3 кв.м., кухню площею 8,6 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., ванну площею 2,6 кв.м., комірку площею 0,5, 0,5 і 0,8 кв.м. на плані технічного паспорта.
З матеріалів справи вбачається, що частки в квартирі є невизначеними, відтак позивач позбавлений можливості оформити права на спадкове майно з метою подальшого розпорядження ним.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Зі змісту ст. 357 ЦК України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.
Статтею 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ст. 41 Конституції України,ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Ст. 1216 ЦК України, визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи , які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.ст.1220-1221,1223 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з цього моменту виникає право на спадкування, а місцем відкриття спадщини - є останнє місце проживання спадкодавця.
Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України. За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку.
Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК УКраїни).
Водночас, згідно з роз'ясненнями, викладеними Міністерством юстиції України у своєму листі № 19-32/319 «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна», зазначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування за законом щодо нерухомого майна.
Враховуючи зазначені норми Цивільного кодексу України, роз'яснення постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року N 7 та листа ВССУ від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою.
Відтак, позивачем доведено, а відповідачами не спростовано обґрунтованість позовних вимог. Правом подати відзив на позовну заяву в передбаченому законом порядку відповідачі не скористались. Також в матеріалах справи відсутні будь - які документи, які б спростовували позовні вимоги ОСОБА_1 .
За ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).
Вирішуючи питання судових витрат, суд бере до уваги, що сторона позивача не ставить перед судом вимоги про його розгляд і вимог до відповідачів у цій частині немає.
На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 258, 259, 263-265, 352, 354, ЦПК України,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - П'ятої Львівської державної нотаріальної контори про визначення частки в праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задоволити.
Визначити, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становила 1/4 (одну четверту) ідеальну її частину.
Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд, що ухвалив рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач 1: Львівська міська рада: м. Львів, вул. пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896;
Відповідач 2: ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
Відповідач 3: ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 ;
Третя особа: П"ята Львівська державна нотаріальна контора: м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 69.
Суддя В. Кузь